ПОХОВАНО Богдана Осадчука

Ярослав ПристашПОДІЇ2011-11-10

{mosimage}

У малопольському селі Закличині біля Мислениць 25 жовтня відбувся похорон професора Богдана Осадчука. Відійшов один з останніх титанів з когорти “Культури”.

Прощалися з покійним, зокрема, політики, діячі культури, дипломати, науковці: євродепутат Павел Коваль, депутат Сейму РП Мирон Сич, посол України в Польщі Маркіян Мальський, консул України в Кракові Віталій Максименко, генеральний консул Польщі в Києві Рафал Вольський, професори Яґелонського університету Володимир Мокрий та Божена Зінкевич-Томанек, проректор Прикарпатського університету Ігор Цепенда, представниця Києво-Могилянської академії Оля Гнатюк, директор Центру Східної Європи Варшавського університету Ян Малицький, директор Колеґії Східної Європи у Вроцлаві Ян -Анджей Домбровський, Андрій Павлишин зі Львова,

Юрій Рейт, Боґумила Бердиховська, заступники голови Об’єднання лемків Василь Шлянта і Стефан Клапик, голова вроцлавського гуртка ОУП Ігор Саламон, українська громада Кракова з головою місцевого гуртка ОУП Романом Любинецьким, Мирослав Чех, історики Ґжеґож Мотика і Тадеуш Кшонстек, директор Літературного інституту “Культури” в Мезон-Лафіті Войцех Сікора, багатолітня подружка покійного Оксана Флинт з Ляйпцига, місцева влада і жителі села.
У парафіяльному костелі римо-католики відчитали вервицю за покійного. Представник президента РП Вальдемар Стшалковський прочитав листа до учасників події. В ньому звучать, зосібна, такі слова: “Сьогодні прощаємося з людиною, яка вчинила величезний вплив на нашу дійсність, на зміни в Центрально -Східній Європі, а особливо на польсько-українські відносини. Професор Богдан Осадчук може в дійсності бути названим патроном польсько-українського примирення. Він був людиною епохального видіння. Належав до тих великих, хто своїм непоступливим словом, своїм уявленням і пасією сформував нинішню спільну Європу і допоміг нам перебороти тіні трагічного минулого. (…) Чеслав Мілош сказав про Б. Осадчука, що він належав до людей, котрих енергія заражає. Професор відбив свій тривалий слід на способі мислення європейських, польських та українських еліт. Шукав того, що об’єднує, що будує спільноту понад поділами”.
Шестеро греко -католицьких священиків під проводом о. Петра Павлища відслужили парастас. Разом з місцевим римо-католицьким парохом Юзефом Стопкою, отці відправили Богослужіння в намірі померлого, яке очолив о. Іван Піпка. У проповіді о. Григорій Назар звернув увагу на те, що відчуття неприсутності Б. Осадчука в місці, де він бував, матимуть навіть люди, які ніколи його не бачили. “Бракуватиме нам тайни sacrum людського життя, будемо голодні його інтелектуальної думки”, – підкреслив отець.
З ініціативи Я. Малицького труну з тілом понесли присутні на похороні Я. Малицький, П. Коваль, М. Чех, М. Сич, Я-А. Домбровський.
Над могилою професора посол М. Мальський прочитав листа від міністра закордонних справ України Костянтина Грищенка. Посол також попрощався зі своїм учителем і метром. М. Сич звернув увагу: “покійний говорив, що повинен довго жити, оскільки мета його праці – це довготривалий процес. Як заповіт, залишив нам дороговказ і незавершені справи”. Депутат запримітив, що на похороні присутні всі українці-депутати Сейму Польщі, з якими Б. Осадчук спілкувався. В. Сікора підкреслив полонофілізм професора. Він був найголовнішим речником теорії Мєрошевського і Ґедройця – “УЛБ” (Україна, Литва, Білорусь), згідно з якою визнавалася самобутність цих держав як фундаментальна передумова незалежності Польщі. Цьому разом з Є. Ґедройцем присвятили понад 50 років. Осадчук і Ґедройць написали майже 900 листів один до одного. І. Цепенда пригадав, що професор має свою школу, цебто його діло не загине. О. Гнатюк передала слова прощання від Бориса Тарасюка та почесного ректора Києво-Могилянської академії В’ячеслава Брюховецького. Марек Новаковський прочитав прощальний вірш Олександра Маслея (читайте на останній сторінці “НС” – ред.). Б. Бердиховська прочитала прощального листа від голови фонду “Пограниччя” Кшиштофа Чижевського. Всі промовці підкреслювали жагу й радість з життя, притаманні Осадчукові.
Опікунка й асистентка професора Аґата Фрайтаґ, прощаючись з померлим, констатувала, що розстається з найбільшим другом, якого мала в житті. Він вплинув на її життя, світогляд. “Б. Осадчук був людиною згоди. Він звірювався мені у своїх успіхах і поразках. Говорив, що успіх не потребує слави. Хотів залишитися людиною без схвальних комплементів, правдивою людиною”, – підсумувала зворушена А. Фрайтаґ. Його волею було знайти вічний спочинок у польській землі, тому саме сюди приїхав померти.
Насамкінець присутні українці заспівали журавлину пісню “Чуєш, брате мій”.

“В чужині умру”?
Учасники похорону, журналісти й інші задавали собі питання: “Чому саме тут ховають Богдана Осадчука? Є ж більш достойні місця”. Як виникає з розповіді А. Фрайтаґ, ключем є дружба покійного професора з нею. Вони зналися 10 років. Останні три роки була його другом. На прохання професора, вона, маючи сім’ю, стала його опікуном і на бажання Б. Осадчука забрала його з Берліна померти в колі друзів. У столиці Німеччини, де професор був душею товариства, на схилі свого життя почувався забутим і залишеним напризволяще. Хотів бути похованим там, де поставлять йому свічку щирі друзі. Таким способом чужа земля стала йому рідною навіки.


Богданові Осадчуку – Отаманові поєднання

Ти завжди стояв
Поміж нами –
Українцями і поляками.
Піднімався
По нашій сліпоті
До кордонів неба.
Правду кажучи,
Без егоїзму,
І ревнощів –
Твоє перо полинним
Словом плакало,
Надію сіяло, сіяло.
Може тепер
На цьому “престолі”
Покладемо дари
Зрозуміння
Обох народів
І спільної недолі.

Вічная тобі пам’ять,
Отамане поєднання!

Олександр Маслей

“Наше слово” №46, 13 листопада 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Події

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*