Наталя Кравчук ■ РЕЦЕНЗІЇ ■ №26, 2022-06-26

Книжка, яку варто представити читачам, – це опис біографії та підсумок великого доробку Михайла Козака – відомого українського патріота, активного діяча як світського, так і церковного життя українців у Польщі. Багато спогадів додали ті, кому пощастило знати Михайла, співпрацювати з ним у спільних задумах над розвитком громади та увічненням історії виселенської долі сіл і церков. Сюди гарно вписується сага роду Козаків, діти та онуки яких живуть в заокеанському краї. Й усі вони – свідомі українці з батьківською мовою і приналежністю до греко-католицької віри.

Меморіальне видання, яке ми аналізуємо, має дуже чітко упорядковані розділи. У першій частині розкривається багата біографія Михайла Козака, якому саме з волі дружини Катерини присвячені усі сторінки цього писаного слова. А їх аж 288!

Пан Михайло, будучи при силах, сам описав свій життєвий шлях, зворушливо представляючи батьківську оселю в селі Гребенне Рава-Руського повіту (тепер це Томашівщина). «Це був мій світ, світ мого щасливого, босоногого дитинства». Та в доросле життя довелося вступати з тривогою – війна, дві окупації та безпощадна виселенська акція. Тому Михайло бачив згарища і жертви, загрозу для молодечих мрій. Однак жадоба здобувати освіту була на першому плані. 22 червня 1947 року стало поворотнім днем у житті кожного гребінчанина… акція «Вісла» змусила їх покинути все рідне, а 100 селян навіть потрапили до табору в Явожні.

На північних землях, де сім’ю Козаків прирекли жити у зруйнованому господарстві, що залишилося після німців, юнак Михайло подався на подальше навчання до середньої школи в Торуні, а потім – до Ґданської політехніки. Шкільні свідоцтва, грамоти за професійні досягнення, які розміщені у книзі, є доказом його прагнення здобувати освіту. Коли Михайлові довелося працювати з молоддю, він продовжив навчання у Вищій педагогічній школі у Щеціні. Там же звів сімейне гніздечко з любов’ю на все життя – Катериною, у них народилося двоє дітей.  

Людина ідеї та чину

Родина, праця і активна громадська діяльність на ниві розвитку української культури – на ці стержні спирався Михайло. Мало того, вся сім’я була залучена до культурно-освітніх подій та церковного життя у Щеціні. Як через багато років підсумує герой цієї книжки, «батьківський дім, церква і домівка УСКТ (Українського суспільно-культурного товариства – ред.) були тими інституціями, які заміняли українську школу». До прикладу, на 1000-ліття Хрещення Руси-України вони поїхали з великою групою людей до Риму та везли на освячення церковний прапор, ініціаторкою пошиття якого була Катерина.

Треба віддати належне структурам УСКТ: там знайшлися лідери, які, попри залякування спецслужб та ув’язнення, працювали на благо розвитку українства у Польщі, гуртували шкільну молодь і студентство довкола українських подій.

У Щеціні відомими стали «Літературні вечори» – доповіді, з якими їхали і до інших міст. Михайло Козак був чільним їх співорганізатором аж до виїзду у 1990 році до Перемишля. У щецінській домівці УСКТ він за 33 роки зачитав аж 105 доповідей. Подружжя Козаків брало участь у всіх фестивалях української культури у Польщі, бо так вони могли заявити, що є частиною цілісної громади. Вони відчували також сильний зв’язок із рідними селами. У випадку Михайла – із Гребенним, у якому він беріг історичне минуле, встановлюючи пам’ятник поету Олександрові Козловському і формуючи список жертв злочинної акції «Вісла». Завдяки зусиллям подружжя Козаків вдалося відремонтувати місцеву церкву. З-під пера Михайла вийшла книжка «Гребенне у Другій світовій війні».

Написане доказ його присутності

Ширше про життєвий шлях Михайла Козака можна прочитати не тільки у першому, але й у другому розділі книги. Тут же розміщені спогади духовенства і монашества про Михайла, який відійшов до вічності 12 січня 2020 року. Коли увесь християнський світ східного обряду співав коляди про народження Хреста, найвищі духівники Української греко-католицької церкви у Польщі прощалися з вірним сином перемиської парафії і діячем громади.

Усі в унісон стверджували, що він був шанувальником слова як мовленого, так і писаного. А писав чимало. Був автором, за підрахунками Катерини, 500 статей, які виходили у «Нашому слові» та інших журналах. Книжок було 15, зокрема про мартирологію наших священників, і кілька, на жаль, незавершених. Віддана і креативна дружина, яка на спільній життєвій стежині керувалася такими ж принципами, певно, має ідеї щодо реалізації цих задумів.

Третій розділ містить теплі спогади приятелів та представників українських організацій із Польщі та з-за кордону. Михайла Козака згадують як титана праці на благо громади і церкви. Так, у Щеціні вони разом із Мирославом Труханом і Степаном Заброварним вели літературні зустрічі. І хоча Михайло за професією був інженером і педагогом, за покликом серця став тим, ким хотів бути – істориком і документалістом українства у польській державі післявоєнної доби. А насамперед дуже хотів служити громаді, і саме завдяки таким людям Щецін став одним із найбільш відомих осередків українського інтелектуального життя у Польщі. Завдяки цінній рисі – скрупульозності і точності, Михайло залишив хроніку українського життя в регіоні. Потім він переїхав до Перемишля, де активно вів бесіди в Народному домі, допомагав журналістам з України, яких цікавили питання українсько-польських відносин.

Із вдячністю згадують його й інші українці Закерзоння, яким він залишив плоди своєї праці і таланту у вигляді друкованих видань. Без таких людей, які формували національну свідомість молоді та плекали рідну культуру і віру, а також залишили нам матеріальні сліди цих починів, ми би сьогодні говорили про повну асиміляцію покоління, яке народилося на виселенні.

Люди, що говорять про Михайла з пошаною, наводять такі слова: ідейник, найкращий хронікар-літописець нашого вигнання, публіцист, автор книжок, служитель Богу і церкві, добрий друг. Він оберігав спадщину предків та рідну мову, наголошуючи на цьому у Щеціні, Перемишлі, Ґданську, малих містах і селах та навіть у Канаді, де відвідував доню і сина з сім’ями та часто виступав із доповідями.

Четвертий розділ книжки «На культурно-історичній ниві Закерзоння. Спогади про Михайла Козака (1932-2020)» містить розповіді україністів з України і Канади. Усі вони погоджуються щодо того, що життя Михайла і Катерини Козаків наповненe суспільною значимістю, це стало кредом їхнього буття. У співавторстві з дружиною він писав та упорядковував видання та статті. Як підсумкову варто згадати автобіографічну книжку «На життєвій стежині» (2013).

Сімейні поради

«Спогад родини» – чи не найтепліший п’ятий розділ книги, який починається словом дружини Катерини. Вона розповідає зокрема, як подружжя виховувало дітей, які знали, що релігія, музична школа, плавання й англійська мова – це основи для їхнього дорослого життя. Уже у Канаді дочка і син так ростили і власних нащадків.

У книжці на крейдяному папері надруковані фотографії із золотого ювілею спільного життя Козаків. Тоді прибули усі їхні друзі, а також священники і монахи. У цьому розділі є багато  спогадів і подяк від дітей та їхніх родин. Особливо – від онуків, яких Михайло дуже голубив і давав цінні поради.

Завершальним став шостий розділ, у якому своє прикінцеве слово розмістила Катерина. У ньому, серед іншого, читаємо: «ця книжка є для мене винятковою. Вона продовжує зв’язок з моїм Чоловіком, який поміщеними тут споминами й своїми добрими ділами, назавжди залишається в моїй пам’яті». Авторка цих слів дякує всім, хто надав для видання свої спогади про бл.п. Михайла, а також – духівникам за добре слово і молитву.

«Книга його життя», як сказав митрополит, завершується списком видань з бібліотечного фонду Михайла Козака, що були передані до архіву Перемисько-Варшавської архієпархії та приватних осіб. Усього їх – 944.

Книга сконструйована таким чином, що її останньою краплею, яка розчулює, стають фотографії – починаючи від шлюбної світлини, появи дітей і закінчуючи знімками з похорону.

Присутність Михайла Козака серед нас була тихою та мудрою. Він вів гармонійне життя – родинне, громадське і церковне, чим заслужив звання людини великих ідей і чинів. Таким він залишається у нашій пам’яті.

Книжка творить «цілісну розповідь про життєвий шлях визначного українського культурно-освітнього діяча та його творчі досягнення», як пише професор Микола Зимомря – редактор і упорядник матеріалів до цього цінного видання.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Український поет – про «острови вірогідности»

Боґуслав Сліверський ■ РЕЦЕНЗІЯ ■ №29, 2022-07-17 Богдан Задура виконав прекрасний переклад збірки віршів українського поета, перекладача, автора численних есеїв, літературного критика Василя Лозинського. Її...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*