Розмовляв Степан Мігус ■ РОЗМОВА ■ 2011-03-02
Розмова з проф. АНАТОЛІЄМ КОСТЮКОМ, членом правління Федеральної національно-культурної автономії українців Росії (ФНКАУР), головою Української національно-культурної автономії “Батьківщина” в Калінінградській області РФ.
Ми востаннє розмовляли понад місяць тому – після того, як ліквідовано Федерацію національно культурної автоно мії українців Росії. Кремль узявся відтак за Об’єднання українців Росії (ОУР). Анатолію, Ви ще розмовляєте українською мовою? Чи після отих подій в Росії – вже ні? Та чи існує ще Національно культурна автономія “Батьківщина” українців Калінінградської області Росії?
-Так, звичайно, розмовляю. Ніщо в нас на Калінінградщині не змінилося.
Але не все так, як було, залишилося. Влада Росії не зупинилася на ліквідації ФНКАУР. Ця ж доля може зустріти й ОУР. Ведуться спроби створити “сателітну” організацію українців Росії. Чи в областях теж можна відчути підготовку до заборони діяльності дотеперішніх українських організацій, у Вашому випадку – автономії українців “Батьківщина” в Калінінградській області?
-ФНКАУР Верховний суд Росії дійсно ліквідував. Тепер продовжуються спроби ліквідувати ОУР, але це рішення призупинили і відклали на півроку. Тепер з’ясовуються деякі конкретні моменти. Найближчим часом запланована нарада реґіональних українських організацій. Будемо на ній приймати рішення, і в залежності від ситуації будемо діяти далі.
Причини ліквідації, про які говориться, тобто возвеличення національно визвольної боротьби українців, нібито безпідставне звинувачування Росії в організуванні й проведенні Голодомору та націоналістичний ухил – це суцільна брехня. Адже навіть відомий опозиційний політик Борис Нємцов, називаючи недружні заходи російської влади до своїх же громадян української національності, ганьбою, однозначно стверджує: “це ворожі для України дії”. Що насправді мало на це вплив?
-Які конкретно причини ліквідації, то навряд чи хтось з нас знає. Заявлені не мають жодних підстав. Це не ті причини, які можуть привести до заборони діяльності організації. Це все надумано, і, на мій погляд, потребує детального аналізу. Може, дійсно є якісь причини, які міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров назвав політичною діяльністю. Могли трапитися заяви, які мали політичний відтінок. Але ж вони стосувалися як українців громадян Росії, так і інших громадян цієї країни. І не більш. Вистачить, зрештою, глянути на те, що заявляють істинно російські організації в Росії, не говорячи вже про ті, що діють в Україні. І ніхто їх не ліквідовує. Тепер маємо ситуацію, яка ще не вияснилася до кінця. Причини ліквідації можна видумати, хоч і які. Причиною може бути й те, що деяка частина українців Росії підтримала Помаранчеву революцію.
Яке це має значення? Підтримали – не підтримали…?
-Я про це й кажу. Це не повинно мати значення. В Конституції Росії написано, що людина може мати різні погляди. Однак здається, що певні кола Росії цього не хочуть.
Інертність нинішньої влади України, від президента починаючи, а на дипломатії закінчуючи, може свідчити про те, що офіційний Київ байдужий до тих своїх співвітчизників з російським громадянством, які мріють про незалежну, сильну й багату духовну Батьківщину. Парадоксально: влада України обіцяє допомогу в організуванні нових українських меншинних товариств Росії, а одіозний україножер, міністр освіти Дмитро Табачник – нову українську бібліотеку. Як це розуміти?
-Політика України стосовно українців, які проживають у Росії, майже завжди була дуже спокійною, кажучи делікатно, дуже виваженою. Тобто – жодною. Вона такою залишилася й на цей час. Ті дії, які проводять державні особи, ще не до кінця зрозумілі. Але ж якісь намагання є. Побачимо, як будуть розвиватися події далі. Справа в тому, що наша організація, яка діє в Калінінградській області, досить тісно співпрацює з Генеральним консульством України в м. Санкт-Петербурзі, і ми отримуємо звідти необхідні матеріали, допомогу, поради. І в нас на місці такі проблеми не виникають.
Говорите про дуже далекий Санкт-Петербург і про допомогу генконсульства. Протягом багатьох років, як мені відомо, намагаєтеся переконати Україну відкрити консульство в Калінінграді. Адже в області – майже стотисячна українська громада. Чи є якісь зрушення в цьому напрямку, шанси на відкриття дипломатичного представництва України в Калінінграді?
-Шанси є, і дуже великі. Але це не залежить від самого консульства, а від позиції України. Я розраховую на те, що ця позиція буде корисна для нас. У цьому питанні, на мій погляд, відношення вже змінюється на краще. Я вірю, що найближчим часом на Калінінградщині з’явиться установа, яка буде займатися консульськими справами.
Хотілося б знати, чи серед української громади Калінінградщини з’являються голоси про потребу створити якусь нову українську організацію, яку нібито має пропонувати Росія, а українська влада затверджуватиме цей хід?
-Поки що я не знаю, що вони хочуть робити, але щось намагаються. На Калінінградщині в нас немає таких людей, які хотіли б творити ще щось інше до того, що в нас уже є. Раніше – були, але пройшов час і виявилося, що вони неспроможні ні на що. Звичайно, наша організація “Батьківщина” діє, і, я думаю, що вона буде зміцнюватися.
“Наше слово” №10, 6 березня 2011 року {moscomment}
