Польщі та Україні бракує Куроня і конкретного плану дій

Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №27, 2020-07-05

Поляки та українці не готові до того, аби вибачити одне одного, але дозрівають до цього кожного дня – твердив Яцек Куронь, відомий польський політик та друг України. Він вважав, що рахунок сумління cлід починати із себе, тому закликав дбати про українські могили в Польщі і польські в Україні, також критично ставився до договору Петлюра-Пілсудський. 17 червня минуло 16 років з дня його смерті.

В останні роки у Львові, де народився Яцек Куронь, в цей день відбувалися урочистості, пов’язані з вшануванням його пам’яті, проте цього разу з огляду на пандемію вони пройшли у формі онлайн-дискусії українських та польських інтелектуалів. Cпіврозмовники обговорили значення союзу Петлюра-Пілсудський та тему нищення українських поховань у Польщі.

Польський історик Ян Яцек Бруський підкреслив, що пам’ять про договір у Польщі поступово стиралася, тому що її cупроводжував невигідний факт зради союзника під час переговорів з більшовиками про мир. Замовчування ролі українців дозволило розростися міфові про самостійну перемогу поляків, який живе і донині. Від початку демократичних перетворень у Польщі ситуація дещо змінювалася: проходили наукові конференції, з’являлися публікації про «зраджених союзників», почали доглядатися могили петлюрівців, але активних дій все одно не вистачає. З’явилася ініціатива встановлення пам’ятника Петлюрі – самому або спільно з Пілсудським, але вона досі так і не реалізована. Позитивним моментом є відкриття у Вроцлаві кругового перехрестя з ім’ям українського гененрала Марка Безручка, захисника Замостя. «Але цього мало. Хотілося би, щоб знання про цей договір потрапляли до ширшого суспільного кола», – відзначив Ян Яцек Бурський.

У свою чергу український історик Ярослав Грицак підкреслив, що якби не було польсько-української боротьби за Львів, то, можливо, більшовики були б зупинені ще у 1919 році у Києві, а не в 1920-му у Варшаві. Тому, на його думку, договір – це гарний символ, який однак мало що вирішував. Ярослав Грицак зазначив також, що договір у свідомості українців займає маргінальне місце, пам’ять про ті події згасала з часом. Петлюрівців і Пілсудського дуже цінили тодішні селяни, бо бачили в них можливість звільнення з-під гніту більшовицької колективізаці. Це було однією з причин виникнення Голодомору у 30-ті роки, бо Сталін вважав, що опір українських селян і бунти проти колективізації – це вплив агентів Пілсудського. Нині Cимон Петюра в опитуваннях щодо героїв України не входить в першу тридцятку. Він доволі популярний у Західній Україні, хоч його позитивні оцінки зростають й у Центрі, а особливо у Києві. Думки українців розділилися приблизно порівну: по 30% опитуваних ставляться до Петлюри позитивно і негативно, і стільки ж не мають жодного міркування на його рахунок. Це означає, що потенціал для роботи з пам’ятю про союз Пілсудський-Петлюра існує, але зараз в Україні немає достатньо зацікавлених у цьому питанні.  

Згадуваний союз, як елемент спільної польсько-української пам’яті та об’єднання, є важливим для української нацменшини у Польщі. На цьому наголошував голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима. Він пригадав, що міжвоєнна петлюрівська еміграція відіграла важливу роль у зміцненні та пробудженні національної свідомості серед українців у Польщі. Саме тому, як тільки з’явилася можливість, вони почали відновлювати пам’ять про петлюрівців та їхні могили. Відроджено й традиційні релігійні ходи на цвинтар у Пикуличах біля Перемишля, де похоронені солдати Української Народної Республіки. До цього процесу приєднувалася частина польської еліти, зокрема Яцек Куронь, як голова Комісії національних і етнічних меншин у Сеймі. Новим заходом в цьому ряду стала минулорічна акція «Полум’я братерства», в рамках якої на могилах петлюрівців запалали свічкі пам’яті. Її ініціювали польські скаути у співпраці з українською громадою. Як зазначив Петро Тима, дуже важливо, що молоді патріотичні поляки вирішили віддати шану українським союзниками Польщі. «Це в певному сенсі здійснення мрії Яцека Куроня», – сказав голова Об’єднання.

Учасники обговорили й питання нищення українських місць пам’яті в Польщі,  зокрема згадали, що такі акти вандалізму відбуваються без жодної реакції державної влади. Публіцистка і співорганізаторка заходу Іза Хруслінська підкреслила, що могили, які піддаються нападам, – це місця спочинку польських громадян української національності, тому ця проблема повинна бути вирішена саме польською владою. Оскільки влада не реагує, то прихильники діалогу – артисти, політики, суспільні діячі та духовенство – після кожного акту вандалізму висловлюють свій спротив. Духівник о. Томаш Достатній свою участь в таких акціях тлумачив не стільки громадською позицією, як просто християнським обов’язком. Нищення могил, за його словами, може мати лише одну оцінку – варварство.

На думку Ізи Хруслінської, проблемою є також те, що не тільки влада, але й більшість польського суспільства не чутлива до українських справ. Як підкреслила публіцистка, жодна атака на українців в Польщі (будь то нищення могил чи напад націоналістів на релігійну ходу у Перемишлі) не отримала такої широкої і сильної суспільної реакції, як, наприклад, остання атака представників влади на сексуальні меншини.

У підсумку бесіди Ярослав Грицак зазначив, що наступні «куреневі зустрічі» повинні бути не лише «висловлюванням скарг», але й нести пропозиції конкретних дій. У відповідь професору Іза Хруслінська зауважила, що протести, виїзди на могили, писання заяв, участь у сеймових комісіях – це не скарги, а конкретні дії в дусі Яцек Куроня. «Ми не скаржимось, ми діємо», – заявила публіцистка. Проте, на її думку, спонтанна громадська відповідь на акти вандалізму повинна бути врешті-решт замінена якимись системними діями.

Яцек Куронь був би тут якнайбільше корисним, але, на жаль, сучасні Польща та Україна не мають постаті такого рангу і з такою чутливістю. Претендентів на цю роль якось теж не видно.

Григорій Сподарик

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*