Ігор Щерба, відповідальний секретар «Нашого слова» ■ ПОГЛЯДИ ■ №2, 2018-01-14

На мою думку, новий 2018 р. проходитиме в Польщі під гаслом «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» (використовую назву роману українського письменника Панаса Мирного). Можна сподіватися, що польське суспільство 2018 р. буде сите результатами економічного зростання країни, тому нікому до голови не прийде бунт чи революція. Сьогодні опозиція, можливо, закінчує період, коли тільки «відгавкувалася» на почини владної коаліції, зрушили з місця коаліційні переговори про складення спільних виборчих списків у самоврядних виборах.
У контексті зовнішньої політики Польщі треба також відмітити той факт, що економіка країн Євросоюзу пройшла вже через кризу, а це значною мірою знімає політичну напругу в міждержавних відносинах Польщі з ЄС, хоч заведення Євросоюзом в дію параграфу № 7 про санкції проти Польщі висить над нею мов Дамоклів меч. Прем’єр Матеуш Моравецький для покращення іміджу Польщі у Європі шукатиме союзників.
У відносинах Польщі з Україною візит президента Анджея Дуди до Харкова, щоправда, не приніс важливих домовленостей, але принаймні зняв політичну напругу на лінії Варшава – Київ, так вважають коментатори в Україні.
Виступаючи 31 грудня минулого року в ефірі телеканалу «TVP Info», професор Казимеж Кік заявив про те, що новий 2018 р. владна коаліція зустрічає в комфортабельній ситуації, тому що за останні два роки проведено «вразливі» для суспільства реформи (шкільної та судової структур, управління державними компаніями, зміни в державних ЗМІ, оновлення виборчого закону). Він також сказав, що правляча парламентська коаліція не розкололася, а, навпаки, зміцніла, сильної опозиції на практиці нема. Суспільство 2018 р., за його припущеннями, надалі буде споживати плоди зростання економіки, соціальна сфера допомоги малозаможним мається добре (програма 500+). На сторожі всього цього поставлено прем’єра, банкіра за професією.
Професор, який висловлював ці думки в телеефірі, здається, належить до європейських лібералів, які в часи існування СРСР заявляли про те, що соціальні та економічні перетворення в цій країні, хоч проведені брутальним способом, все-таки мають сенс. Бо кому не до вподоби гасла «Кожному порівно» та «Грабуй награбоване»? Професор правий ще й у тому, що навіть найгуманніші реформи проваляться без солідного економічного фундаменту. Знову-таки на думку приходить історія СРСР, який в кінці розпався через економічну політику президента США Рональда Рейгана. Ще одним «винаходом» СРСР у суспільній сфері була ідея створення нової «радянської людини», тобто людини без своєї корінної національності, зате з новою, вигаданою у Кремлі.
Здається, такими ідеями захоплений і проф. Анджей Зибертович, радник президента Анджея Дуди.
Впливовий тижневик «Політика» (POLITYKA, № 48/2017 «Mentalność służebna») цитує слова радника, які він говорив під час політичних дебатів у Ґданську. Професор тоді сказав, що народом він вважає лише патріотів (звичайно, польських – І.Щ.). За його словами, щоб таким стати, треба дотримуватись і зберігати «патріотичний мінімум» (minimum patriotyczne), який, у його розумінні, означає розуміння історичної ролі Католицького костелу («docenianie historycznej roli Kościoła katolickiego»). Хто не дотримується таких стандардів, сам себе виключає з народу («wykluczają się z narodu»). Чи це значить, що усім «неполякам» треба боятись або чимскоріш асимілюватися?
На мою думку, у згаданому випуску тижневика варто прочитати ще й статтю «Polak rasy polskiej», де знайдемо не менш «блискучі» цитати інших польських інтелектуалів, наприклад, проф. Ядвіги Станішкіс. Вона бачить небезпеку в тому, що Ярослав Качинський «chce dokonać ostatecznej rewolucji» i що, на його думку, «przy pomocy państwa należy przekształcić naród» (POLITYKA, № 48/2017).
Від пані професор, колишньої прихильниці владної партії «Право і справедливість», варто було б дізнатися про те, що означають її слова, тобто, чи говорила про народ щиро тоді, чи говорить зараз.
Лех Валенса під час перебування у США 15.11.1989 р. почав свою промову в Конґресі США історичними словами взятими з американської конституції «Ми – народ», але він тоді, ще не президент РП, але як політичний лідер, що мав за собою 10 млн. членів руху «Солідарність».
Щораз частіше в Польщі політики вживають слово «народ», розуміючи цю фразу як польський народ (замість громадяни), а пишуть це слово великими літерами. На думку політиків крайніх правих сил польська держава має бути однорідна національно, а неполяки мають коритись волі більшості.
Прем’єр Матеуш Моравецький вважає, що Польща не може і не буде приймати біженців з Африки, оскільки приймає багато українських біженців. Він 1 січня заявив у своєму інтерв’ю для телеканалу TVP-1: «На східних кордонах Євросоюзу ми вносимо значний вклад у зниження напруги, тому що ми вже прийняли як мінімум кілька десятків, а, можливо, і сотні десятків біженців з України».
Виходить, що справа імміґрантів з України знову стає важливою картою в політичній грі Варшави з ЄС. Ще раз варто нагадати щире визнання окремих, т.зв. «кресових» активістів про те, що в імміґрантах із сусідських країн Польщі можна зауважити «природну схильність» до полонізації. Це середовище має тут свої сподівання, надіюсь, що марні. Отож, погляньмо в такому контексті ще раз на те, що говорить професор A. Зибертович.
Я вважаю, що українську «стару» громаду в Польщі належить закликати, щоб 2018 р. зберегла свої національні пріоритети, громадську активність і не приєднувалася до мовчазного «хору» волів біля повних ясел. ■

Поділитися: