Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №27, 2024-07-04

Польсько-український діалог мав таких промоторів, як Яцек Куронь – польський демократичний опозиціонер, суспільний діяч і політик. У 20-ту річницю смерті, котру відзначаємо 17 червня, варто згадати його ідеї, до яких слід було б прислухатись сьогоднішнім лідерам і політикам.

Куронь вважав: оцінювати спершу слід себе. Водночас зауважував, що, відстоюючи свої погляди, треба враховувати й думку іншої сторони. На початку 60-х років він публічно називав Українську повстанську армію фашистською і не заперечував потреби боротьби з нею. Однак виступав проти колективної відповідальності та засудження українців як нації. Масові депортації, зокрема акцію «Вісла», називав «гітлерівськими або фашистськими методами». Така оцінка цілковито відрізнялася від тодішньої державної антиукраїнської пропаганди. Наприкінці 70-х років у 1-му номері місячника «Ґлос» з’явилася заява, підписана Яцеком Куронем, Адамом Міхником та Антонієм Мацеревичем. Вони переконували: «росія, котра панує над народами, що відділяють її від Польщі, є і мусить бути імперіалістичною державою, яка загрожує незалежності Польщі». У заяві відзначено також, що гарантією суверенітету Польщі є суверенітет народів, які відокремлюють її від росії, а політика, котра його порушує, є антипольською. «Польсько-російського кордону немає, і кожен, хто його будує, повинен усвідомлювати, що робить це ціною гноблення українців, білорусів і литовців», – писали польські діячі. У подібному дусі Яцек Куронь висловлювався й у 80-ті роки, наголошуючи на потребі всім поневоленим росією націям і полякам приєднатися до спільного організму Західної Європи. 

У результаті частково вільних виборів до польського Сейму 4 червня 1989 р. Яцек Куронь став депутатом і головою створеної з його власної ініціативи Комісії національних та етнічних меншин. Як голова комісії він відіграв велику роль у прийнятті законів, що відкривали можливість вільного культурного та соціального розвитку для нацменшин. У розмові з Мирославом Чехом, надрукованій у 1-му номері «Зустрічей», Яцек Куронь наголошував, що внаслідок звільнення народів СРСР наближається момент безпосередньої взаємодії не так із москвою, як зі столицями незалежних держав на сході Європи. «З цього погляду те, як розвиватимуться стосунки між поляками та українцями, литовцями, білорусами, німцями, чехами й словаками, має першочергове значення для майбутнього країни, для можливості її реального розвитку. Бо час кордонів добігає кінця, попереду – час економічних спільнот. […] Якщо ми не вирішимо конфлікти, які існують між нами, то станеться нещастя. А спосіб подолання конфліктів – це подолання взаємного негативного ставлення. Цей процес завжди треба починати з тих, хто тут живе, і змінювати польсько-українські відносини насамперед через зміну ставлення поляків до українців, які мешкають у Польщі», – говорив Яцек Куронь. Він пропонував також відмову від «принципу взаємозалежності», яким і донині у польсько-українських відносинах часто грішать політики. Говорив, що турбота про права польської меншини в сусідніх країнах повинна полягати передусім у гарантуванні прав меншин у самій Польщі, яка має показати приклад їхнього належного забезпечення. «Ми допомагаємо вашим меншинам зберегти свою національну культуру тут, і тому очікуємо того ж від вас», – такий підхід був у Яцека Куроня. 

У зв’язку з розпадом СРСР він побоювався появи суперечок щодо кордонів, чому протиставляв перспективність ідеї про вільне переміщення людей. «Якщо йдеться про Львів, то я уявляю собі, що після обіду в п’ятницю зможу сісти на потяг і поїхати до Львова на суботу та неділю. І, коли я стану пенсіонером, зможу жити у Львові, не втрачаючи жодних прав, можливості жити, можливості діяти», – мріяв Яцек Куронь про Європу народів без кордонів, у якій є також східні сусіди. 

Найскладнішою проблемою польсько-українських відносин він вважав складну історію. Польський діяч відзначав, що кожна сторона схильна пам’ятати несправедливість лише у свій бік та ігнорувати несправедливість, вчинену щодо іншого. Він переконував також, що польсько-українські відносини мають формуватися перш за все на рівні місцевих громад, спільного життя у таких містах, як Перемишль чи Львів, а також економічній співпраці. «Тільки це ефективно вб’є ксенофобію, шовінізм і націоналізм. Але всього цього не станеться, якщо ми не перебудуємо власну свідомість і не переглянемо стереотипи», – вважав Яцек Куронь. Він бачив небезпеку в сприйнятті наших стосунків через річниці пам’яті заподіяних одне одному кривд. З одного боку, це згадка Волинської трагедії, з іншого – річниця акції «Вісла», пацифікація українських сіл у 1930-х роках, нищення церков на Підляшші, злочини у Павлокомі, Сагрині чи Завадці-Мороховській, коли поляки вбивали українських мешканців цих сіл. «Можна робити і так, тільки якими жахливими будуть наслідки цього!» – наголошував Яцек Куронь. Він також нагадував, що Польща двічі завадила Україні отримати незалежність у ХХ ст. Вперше – унаслідок перемоги 1918 р. над Українською Галицькою армією, вдруге – у результаті Ризького договору. «Ми як суспільство ще не готові до іспиту свого сумління, бо обтяжені комплексом жертви. Крім того, це почесне звання, і воно не допускає жодних відхилень, як-от визнання того, що польська сторона також була винуватцем. Через комплекс жертви поляки завжди виявляються потерпілими. Українці теж не готові до такого іспиту сумління. Але це й не дивно, адже відносини між народами та державами завжди двосторонні. Якщо одна сторона не може “подолати” себе, свої упередження та міфи, то важко очікувати, що це зробить інша, особливо якщо історично українці постраждали більше за Польщу. І це для мене очевидно. Перед нами дуже довгий шлях до досягнення катарсису в польсько-українських відносинах, і ми не маємо для цього жодної підготовки. Тяжіє над нами минула доба ПНР, у якій з українців зробили ворогів. Для об’єднання власної спільноти потрібен був ворог, і пропаганда ПНР шукала різних ворогів, але українці підходили для цього особливо. Нинішні польсько-українські відносини є наслідком усіх цих ускладнень», – сказав Яцек Куронь наприкінці свого життя, коли стосунки були напружені у зв’язку з 60-ми роковинами Волинської трагедії.

Минають роки, проте здається, що із труднощів, вказаних Яцеком Куронем, польсько-українські відносини так й не вирвалися. Солідарність у час повномасштабної російської агресії – це один їхній бік, а розсипане українське збіжжя на польських рейках – другий. Підтримана всіма політичними силами Польщі вимога про дозвіл ексгумації польських жертв в Україні у час, коли агресор розрізає небо української держави черговими ракетами, – третій.

(Використано статтю Анджея Фрішке «Боротися за примирення. Яцек Куронь щодо українського питання» зі збірки праць «Ґедройць і Україна», виданій польським ІНП, Варшава, 2014).

Поділитися: