На православному цвинтарі в Білостоці відбулася врочистість запалення свічок у рамках акції «Полум’я братерства». Біля могили сотника армії УНР, інженера Олексія Март’яніва, зустрілися українці та поляки, щоб вшанувати пам’ять забутих у Польщі героїв.

Ініціатором білостоцької акції був Дарко Шипка з Пласту, Української скаутської організації в Польщі, якому вдалося намовити до співучасті своїх друзів гарцерів. Спільними силами вони зорганізували невеличку врочистість на білостоцькому православному цвинтарі.

«Ця акція має на меті показати, що окрім того, що були в нас погані моменти в історії з поляками, були теж добрі. В такий спосіб ми хочемо будувати кращі відносини з поляками», – пояснює Дарко.

«Ми приєдналися до акції, тому що це наша спільна історія, коли українські солдати воювали разом з польськими солдатами, – додає Анджей Малковський з Союзу польського гарцерства. – Ми повинні шукати спільних моментів і того, що нас єднає, бо ж історія наших двох народів довго спліталася».

Знайти, де саме поховані українські солдати, не було легко, оскільки довгими роками мало хто цією темою займався. Окрім того, знання про те, що в міжвоєнному періоді в Білостоці проживали «петлюрівці» – не дуже поширене. Врочистість відбулася біля однієї з віднайдених могил – сотника армії УНР, інженера Олексія Март’яніва, який спочив на православному цвинтарі в Білостоці 6 квітня 1929 року.

«Ми знайшли інформацію, що в Білостоці є похоронені українські солдати, – пояснює Дарко. – Знайшли одну могилу, я пробував знайти ще інші, дзвонив до керівників цвинтаря, але не вдалося. Я пробував довідатися про тих людей, але багато поки що не знайшов».

До пошуків, порядкування та приготування врочистостей долучалися три покоління родини Дарка – його мама Наталія та бабуся Ніла Стельмах – усі родом зі Львова.

«Була пані по сусідству і вона сказала: «Десятки років ніхто не приходить до тих могил і ми ставимо старі квіти на ці могили просто, щоб їх зберегти». Ніхто не знає про тих солдат – нічого й невідомо про їхні родини», – говорить бабуся Дарка. Його мама, пані Наталія, додає:

«Могила була в досить занедбаному стані, видно було, що багато років ніхто туди не навідувався. Я сподіваюся, що щоб поєднати сили і гарцерів, і пластунів, можна було б знайти всі інші поховання, які тут є. Можливо в більшому масштабі проведемо цю акцію в наступному році».

У Білостоці акція відбулася вперше та поки що досить скромно. Проте це був важливий елемент повертання пам’яті про солдатів УНР у Білостоці, оскільки врешті-решт з’явилися особи, які поцікавилися місцями їхніх поховань. Слід сподіватися, що вдасться знайти чергові могили та за рік провести більш масштабну акцію, щоб належно вшанувати тих, про яких ніхто тут довгими роками не пам’ятав.

Фото авторки статті

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*