Марко Постів-Яруга ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №16, 2019-04-21

Думам о гладышiвскым и усьцяньскым помнику и од разу повiм, же порiвнювати iх  не буду. Єден и другi на памят наводит нам минуле, оба кус ся змiнили.

Гладышiвскi колиси на самiм вершку мал метальового орела, котрого гнеска юж не є. Бракує го за то, же не мал короны?  Усьцяньскому змiнено таблицi (были и сут двi, польскомовна и лемкiвскомовна). На старых таблицях написы были такы:

“Poległym w walce z okupantem Partyzantom GL – AL  Ochotnikom Armii Radzieckiej i Wojska Polskiego z Łemkowszczyzny 1939-1945” (Погыблым в борбi з окупантом Партизанам НГ – НА Охотникам Совєтской Армii i Польского Войска з Лемковины 1939-1945)

Новы лем кус ся рiжнят, думам, же з нима юж спокiйнi мож буде жыти. Ото они:

“Ofiarom niemieckiego, sowieckiego i komunistycznego terroru poległym, pomordowanym oraz represjonowanym mieszkańcom Łemkowszczyzny” (Жертвам нiмецкого, совiтского i комунiстычного террору погыбшым, страдавшым та потерпiлым од полiтычных репресий жытелям Лемковины). *1

Вшытко зачало ся од писма Oddziałowej Komisji Ścigania Zbrodni Przeciwko Narodowi Polskiemu IPN в Краковi, высланого до Уряду Ґмiны в Усьцю-Горлицкым, в котрым  домагано ся розобраня того помника. Дякувати Богу, наш вiт был iншой думкы и як все поставил на своiм. За то, медже iншыма, помник стоiт, де стоял. Шкода лем того, же при тiм заколотi не пiддано го цiлковитi реновациi, вартат того. Прецiн єст гранiтовым дiлом Григоря Пецуха, великого лемкiвского рiзбаря. Кошт цiлковитого ремонту не аж так великi бы был, старчыло лем  одновити споiны медже камiнныма бльоками, жебы вода ся там не доставала. Поставлено го в часах мiцного комунiзму и за то Пецух крест св. Методiя в помнику мусiл ховати, жебы безбожна влада го не вiдiла, а мы так. Завдякы Григорьови Пецухови двораменни крест св. Методiя красiє не лем в гербi Словациi, але и при усьцяньскым кiлци (рондi).

Усьцяньскi обелiск кус припоминат мi єгипетску пiрамiду, лем вершка не ма, но и хыбаль кус заздрит нашым ялицям iх стрункости. Свойом формом бесiдує, же мы сме ту з споконвiку. Рамена креста, схованого в помнику, вырастают зо сьцiн пiрамiдальной горы, створеной з щiльнi до себе допасуваных гранiтовых бльокiв, так як в єгипетскi пiрамiдi. Каменi, котры творят горизонтальны рамена того креста, сут в руху, долiшнє так як в крестi єст довше. Обертают ся, а то може сымволiзувати, же комуна зрушала кресты, iх и нас хотiла з посад высадити, але не змогла. Крест св. Методiя в усьцяньскым помнику, недостережени комуном, бесiдує, же влада правдивой вiры в народi знищыти не може, бо фурт ховаме єй в собi так глубоко як Григори Пецух крест.

Думам, же барз добрi ся стало, же ІПН проздрiл на очы, же помника не знищено. То было бы чудне, пережыл комуну, а номен омен вiльни сьвiт о мало што го не знищыл. Комуси гнеска ищы заваджал, але чом? 

Не лем ІПН бесiдувал, же тот помник єст контроверсийни, так твердил, медже iнчыма, и Андтжей Цьмєх, «любитель» iсториi нашого регiону. Але ци они мали сто процентову рацию? Кажди прецiн повиден знати, же на пропамятных помниковых дошках, так як в поезиi, не мож ся за дуже розписувати. В старiм усьцяньскым написi ключ отвераючи дверi до правды находил ся на самiм кiнци, были ним рокы. Стари напис не циґанил, прецiн в 1939 дуже нашых было в Польскым вoйску, пак в Людовым тiж iх не бракувало, вступили до нього перед 9 вересня 1944 рока, ищы на териториi СССР. В Армii Андерса Лемкы тiж были.

Знате, думам, же новы таблицi сут змiстовнiйшы, шануют памят не лем тых, котры погыбли. Завдякы ним тоты, котры затримуют ся при помнику, кланяют ся тепер и тым, котрым вдало ся вернутi з той вiйны. Тото, през што перешли, тяжко было iм навет описати комуси, хто не был на жаднi вiйнi. Кажди з тых неконечнi добровiльных «добровольцiв» Красной армii пятно той вiйны носил в собi до кiнця своiх туземных дни. Нихто з них не любыл о тых часах бесiдувати, навет як дахто о тото просил. Были сьвiдками занепаду великого сьвiта, якого скорше не знали, вiдiли море бестияльств вiйны и прихiд нового порядку-непорядку. Часом то дуже за дуже як на єдно жытя, а прецiн iх жовнiрскi стаж мож было рахувати лем в мiсяцях. Они справдi сут офiрами тамтых жорстокых часiв, червеных од крови и людского горя, адже помник належал ся iм як рыбi вода.

Барз добрi ся стало, же змiнено написы и вышмарено тоту часову цезуру (рокы 1939-1945). Тепер тот сам  помник шанує памят адже и тых, котры терпiли и в 1947. При нiм думам и о тых, на котрых репресиi хпали адже и по 1957 роцi. Думам о тых, котры вернули на рiдны землi.

Долгом чудувал ся, чом то ІПН не цiкавит ся гладышiвскым помником. Прецiн на ним як вiл стоiт, же присячени єст людям, котры клали фундаменты Władzy Ludowej. Нихто не хоче руйнувати го хыбаль за то, же мiлiцянты жытя своє поклали: w walce z bandami UPA.

Ото повный текст гладышiвской пропамятной дошкы:

1945 – 1947 Na terenie poster. M.O. Gładyszów o utrwalenie Władzy Ludowejw walce z bandami UPA zginęli: sierż. Krężel Jan      szer. Lenartowicz Stanisław kapr. Salitra Jan     szer. Lenartowicz Stanisławkapr. Sztaba Feliks  szer. Galicki Tadeusz

1. На сiльскым зобраню довiдал єм ся, же ІПН єднак заiнтересувал ся тым помником, же остане розобрани, а змiнена таблиця буде вiсiла деси при школi. Цiкавым єй змiсту и чом адже там має вiсiти. Ци мала бы сполняти даку педаґоґiчно-дидактычну ролю­?

Поділитися: