Аліна Кувалдіна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №4, 2023-01-29

«Щось зі мною не так» Андрій Любка. Видавництво Meridian Czernowitz, 2022. – 256 с.

Чи було вам колись цікаво підглянути, як виглядає балаган в голові письменника? Якщо так, то Андрій Любка та його нова збірка есеїв «Щось зі мною не так» – чудова для цього нагода.

Двома словами і не скажеш, про що саме ця збірка. Різноманітні міста та країни, біографічні нариси, книги та їхні автори, жартівливі балади про шорти та серйозніші історичні екскурси, а також багато-багато роздумів про усе на світі – все це невідомо як і звідки потрапило в дещо щоденникові записи Любки. Автор особливо не намагається донести в них якусь цілісну, закінчену думку, але наводить фокус на різноманітні штрихи та деталі, котрі є важливими у його картині світу.

Відразу варто зауважити, що «Щось зі мною не так» була написана ще до початку повномасштабної війни. За словами Андрія, він віддав книгу в редакцію ще в листопаді 2021 року, а презентувати її спочатку планували в квітні 2022-го. Можливо, для когось це створить відчуття, що текст зараз не актуальний. Тим не менш, він напевно сподобається тим, хто хоче трохи відволіктися, не зовсім випадаючи з українського контексту. Ця книга точно про Україну, і навіть коли автор зображує чи то Варшаву, чи то Бухарест, чи то Новий Сад – завжди чітко відчувається, що дивиться він на них очима саме сучасного українця. 

Про подорожі тут написано справді багато, і моментами текст навіть нагадує «Лексикон інтимних міст» Юрія Андруховича. Воно і не дивно – писати есеї, котрі увійшли до збірки, Любка почав пандемічного 2020-го, коли подорожі набагато легше було згадувати, ніж планувати. Незважаючи на це, книга не перетворилася на нудний список улюблених географічних координат – вони часто служать цікавою декорацією, але не притягують до себе надмірної уваги. 

Загалом у збірці багато ностальгії. І не лише за подорожами або часовими відрізками. Так, в одному з есеїв автор роздумує про те, як душа тікає зі старих будівель під час реставрації, а в інших – про забуті стаціонарні телефони, випадково знайдені старі флешки, касетні плеєри… Читаючи «Щось зі мною не так», інколи ловиш себе на ностальгії за якимись прозорими, майже примарними та невловимими деталями. Тим не менш, книга не перетворюється на суцільну оду минулому, бо так чи інакше відчувається, що автор не намагається будь-що зберегти своє старе життя, навпаки – він знаходить у собі сили позбутися чогось, аби звільнити місце новому. Так, як він викидає хоч і заношені, але улюблені шорти, котрі не сподобалися дружині.

Разом з тим, цю збірку важко назвати такою, що примушує надмірно сумувати. Читається вона легко, а гумор автора часто дозволяє навіть гучно посміятися. «Балада про шорти», «Лежачологія» та «Сто баксів авансу» безсумнівно викличуть хоча б крихітну посмішку. Як і розповіді про те, чому черешня робить з людей злих монстрів, що таке пафосометр і як письменнику довелося побувати Любком Дерешом. Багато історій не просто смішні, але теплі, «домашні».

Одночасно у «Що зі мною не так» Андрій Любка не тікає і від серйозніших тем. Тут знайдуться і його роздуми про націю та білінгвальність, і короткі історичні дискурси, і думки про роль хуторянства у становленні української ідентичності. Автор навіть описує свою передвоєнну тривогу, схожу, на його думку, з тривогою міжвоєнного періоду на початку минулого століття, а в есеї «Війна без переможців» роздумує, опираючись на книгу «Мідна доба» Слободана Шнайдера, про те, хто зазвичай святкує «перемоги» та якою є їхня ціна.

На додаток письменник в певній мірі переосмислює деякі постаті української та світової культури. Тут і Григорій Сковорода в есеї «Гіпстер, езотерик, вегетаріанець», назва котрого говорить сама за себе, тут і Тарас Шевченко, фантастичність життя котрого підкреслює автор. «Це голлівудська історія, але зовсім не солодка й без гепі-енду», – пише Любка, захоплюючись тим, як безправний раб стає поетом та академіком, що заряджає на століття вперед багатомільйонну націю. Та особливо щемко в часи, коли мільйони українців стали вимушеними переселенцями, читати есей про Пауля Целана «Біженець, який утікав від себе». 

А ще в цій книзі дуже багато власне про книги. Як автор їх читає, підписує, як вибирає та навіть як оцінює людей за їхніми власними книгозбірнями – і це лише маленька частка контекстів, у яких згадані книги та письменництво. Як не дивно, нова збірка есеїв Любки переповнена його любов’ю та ніжністю до текстів.

В той же час письменник ставиться до книг напрочуд легко, читання для нього радше задоволення, аніж спосіб саморозвитку. «Якось так склалося, що саме життя, подорожі, зустрічі з людьми й культурами стали для мене найважливішою наукою», – говорить він. Ця наука і описана в його новій збірці. За аналогією з «лежачологією», її цілком можна було б назвати «любкологією». І, як на мене, «посібник із любкології» – найточніший опис книги «Щось зі мною не так». 

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*