Маріуш Сава ■ ІСТОРІЯ ■ №13, 2021-03-28

Народжена під Грубешовим Ольга через 75 років відвідала своє село

У Теребіні до війни польська влада знесла православний молитовний дім. У Теребіні народився один із повоєнних митрополитів Української православної церкви у Канаді – Андрій Метюк. У Теребіні Українська повстанська армія убила кількох українців за симпатизування комуністам. Це – все, що я знав як історик і мешканець сусіднього села. Лише кілька років тому я зрозумів, що з Теребінем пов’язана історія і моєї сім’ї.

Станіслав, Анджей і Юзеф Сави в 1926 році, околиці Томашова-Люблінського

Улан

У родинній оповіді йшлося про брата дідуся Владислава, Юзефа, який як ветеран боротьби за незалежність прогуляв усі статки. Казали, що мій дідусь його дуже поважав, адже Юзеф був його старшим братом. «Улан» – так його називали у Теребіні – одружився із православною дівчиною Марією Митюк, з якою вони мали трьох доньок. Відомо було також, що після війни їх усіх виселили в Україну. Деталі їхнього перебування за Бугом відкрив мені Юзеф Чарнецький – мешканець Грубешова, якого вигнали із Теребіня разом із Савами. Так я довідався, що Сава загинув на початку 50-х років – застрелений радянським міліцейським за те, що не прийняв його залицянь до однієї з Савиних доньок. Листи, які Юзефова дружина надсилала моїм бабусі та дідусеві ще у 50-х, бабуся Стефанія спалила, побоюючись комуністичних репресій.

Зустрічі

Зв’язатися з родичами, з якими понад 60 років не було жодного контакту, вдалося за посередництвом отця Ігоря Григоли, пароха православної парафії у Вишневі на Волині, де Сави проживали після війни. О. Ігор роздобув необхідні відомості про родину Сав, зробивши оголошення у церкві. Люди принесли також фото. Отож я спершу телефоном зв’язався з чоловіком наймолодшої Юзефової доньки Ліди (1942-2009), Борисом із Луцька, а потім – з єдиною живою до цього часу донькою Ольгою (1936 року народження), яка мешкає у Вінниці. Під час розмови стало відомо, що Ліда закінчила університет імені Івана Франка у Львові та викладала німецьку й французьку мови; Ольга була машиністкою; а третя донька Юзефа Соня (1932-2005) – дояркою в колгоспі в Охотині. У 2013 році ми разом із Борисом та правнуком «Улана» Олегом відвідали могили Ліди й Соні на кладовищі в Усичах, а також поховання Юзефа та його дружини Марії на цвинтарі у Ківерцях. Були ми також у Вишневі, де місцеві біля церкви привіталися з нами із запитанням «Сави?». На жаль, ми не застали о. Григоли. На місце, де колись стояв дім Сав, нас відвів чоловік Людмили Демидюк (у дівоцтві Наумчук), яка раніше через священника передала нам архівні фотографії. Ми також проходили повз ділянку Юзефового вбивці – як і у випадку «Савувки», там сьогодні поле. Ще того самого літа я зустрівся із внучкою Ольги Катею, яка навчається у Варшаві, а за якийсь час ми відвідали у Вінниці саму Ольгу, де вона живе з родиною.

Теребінь 2019. Ольга в дорозі до місця, де стояв її родинний дім

Нові дані

Поміж цим ми здобули чимало інформації про долю наших виселених родичів. У Державному архіві у Холмі вдалося дістати повоєнний реєстр господарств Теребіня, зокрема й дані людей, що стали власниками їхньої землі. З українських архівів завдяки Ользі ми отримали документ із описом майна, яке Сави залишили у селі. За радянськими законами вони мали отримали компенсацію. Спочатку їх переселили у Миколаївську область, потім вони повернулися на Волинь, де потерпали від бідності разом із іншими виселенцями з Польщі. Не мали ані коня, ані землі. Жінки наймалися працювати на жнивах або торгували на базарі в Луцьку, а Юзеф Сава пішки ходив на роботу на лісопилці у Ківерцях. Окрім цього, і далі тривали радянські репресії. Вдома у Сав говорили грубешівським діалектом української, вони ходили до православної церкви. Літературну українську мову вивчили лише з часом, на Волині. Попри це, із деякими колишніми мешканцями Теребіня, наприклад, з батьком Юзефа Чарнецького, Юзеф Сава говорив в Україні польською мовою (під час переселення він був записаний як людина української національності).

Могила Юзефа та Марії Савів на цвинтарі в Ківерцях

Повернення

Після зустрічі нашої родини через майже 70 років біля далекого Бугу почалася активна переписка, у якій відчувалася надія на зустріч у Теребіні. Наперекір війні, що триває, несподіваним хворобам та поважному віку Ольги, їй таки вдалося повернутися на рідні землі. Це сталося у березні 2019-го, тобто через майже 75 років після виселення. Ольга повернулася до місця свого народження, на батьківщину, яку вона багато разів із ніжністю згадувала. Вона відвідала кладовище, де покоїться прах її предків, і зі сльозами на очах доторкнулася до землі, на якій жили та працювали її батьки.

Фото автора статті

Поділитися:

Категорії : Історія

Схожі статті

Маріуш Сава: «У Інституту нацпам’яті є багато важливих проєктів. Але мені є що робити поза ним»

Ігор Ісаєв ■ ІНТЕРВ'Ю ■ №21, 2021-05-23 Про залишений Інститут національної пам’яті, настрої серед істориків, що займаються українською тематикою в Польщі, та про подальші...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*