Повернення українських бранців Кремля: як це було

Ольга Русіна ■ УКРАЇНА ■ №37, 2019-09-15

У суботу, 7 вересня, вся увага в Україні була прикута до аеропорту «Бориспіль», де перед обідом сідає літак, і з нього виходять 35 незаконно утримуваних Росією громадян: військовополонені моряки, режисер Олег Сенцов, активіст Олександр Кольченко, журналіст Роман Сущенко та багато інших. За їхню волю багато років боролися в самій Україні та на міжнародних майданчиках, усіх їх Кремль судив за сфабрикованими справами.

У сам аеропорт журналісти починають приїжджати ще задовго до зустрічі — від сьомої ранку. Уранці тут приземляється літак із російським триколором — дуже незвичне видовище в наші дні, адже український повітряний простір для російських літаків закритий. Цей має забрати 35 людей, яких Київ віддає Москві в обмін на своїх людей. Серед них є громадяни України — фігуранти справ про державну зраду на користь Росії, а також росіяни, яких звинувачують в участі у бойових діях на Донбасі. Чи не найвідоміші — це Кирило Вишинський, керівник відділення російського державного інформагентства «РИА Новости Украина», та Володимир Цемах, фігурант справи про збиття малайзійського «Боїнга» рейсу МН17 влітку 2014 року над окупованим Донбасом. Він імовірно ховав ракетний комплекс «Бук», з якого збили літак. У кінці червня працівники Служби безпеки провели спецоперацію на окупованій частині Донбасу, аби затримати Цемаха та доставити його в Київ; один силовик тоді загинув, інший був серйозно поранений. Навколо Цемаха в останні кілька днів перед обміном точилися найгарячіші дискусії: нідерландські слідчі просили не видавати його Росії, у їхньому розслідуванні він має статус підозрюваного та має свідчити у 2020 році в суді. Проте Росія, про чию пряму причетність до катастрофи нещодавно заявила міжнародна Спільна слідча група (JIT), зажадала отримати Цемаха за будь-яку ціну. Незадовго до обміну (особливо після першого фейкового повідомлення про нього в кінці серпня) російські медіа з посиланням на джерела повідомляли, що вказівки щодо Цемаха надійшли вже після того, як списки ув’язнених були узгоджені. Згідно з цими повідомленнями, Кремль висунув вимогу: режисера Олега Сенцова Україна отримає лише в обмін на бойовика.

Українські полонені летять додому

У цій ситуації, вочевидь, не існує правильного рішення. Видача Цемаха загрожувала серйозними довгостроковими репутаційними втратами України на міжнародній арені (особливо у контексті відносин із Нідерландами: тут можна згадати історію про консультативний референдум щодо української угоди про асоціацію з ЄС — у 2016 році більшість нідерландських виборців проголосували проти неї). Окрім цього, безпосередньо зіткнулися інтереси сотень родичів загиблих в катастрофі та їхнє прагнення справедливості — й долі живих українських полонених.

Утім, вже після обміну стало відомо, що нідерландські слідчі таки допитали Цемаха. Для цього вони спеціально приїжджали в Київ, а сам обмін через це відклався. Колишній генпрокурор Юрій Луценко пізніше повідомив, що Цемах відмовився піти на угоду зі слідством. Про допити розповів і президент Володимир Зеленський, а глава Служби безпеки Іван Баканов заявив, що через бойовика обмін міг зірватися. Уже після того, як Цемах опинився в Росії, Нідерланди офіційно попросили видати його. У Кремлі це прохання наразі ігнорують.

Київ

Відтак Володимира Цемаха та ще 34 українців та росіян відправляють в Росію, а з російського аеропорту «Внуково» синхронно вилітає літак з українськими бранцями. На злітну смугу в «Борисполі» в ці хвилини починають пропускати журналістів, а із зустрічі в офісі омбудсмена привозять родичів українців, яких мають звільнити. Багато хто приїхав з інших міст, у тому числі з окупованого Криму. В аеропорту людей спершу розміщують окремими рядами: по-перше, цього вимагають правила техніки безпеки, а також влада, очевидно, запланувала офіційну зустріч звільнених українців та окремий підхід до преси. Трохи віддалік встановлюють стіл із мікрофонами.
Утім, як саме була запланована ця зустріч, ми вже не дізнаємося, оскільки невдовзі після приземлення літака усе іде трохи не по плану. Коли літак сідає, йому аплодують; першими з нього виходять моряки. Чути, як у натовпі хтось кричить «тато», діти починають вириватися з натовпу і бігти до своїх батьків, і певної миті зриваються всі: родичі біжать до літака, їх оточують журналісти, на стіл із мікрофонами вже ніхто не звертає уваги. Посеред натовпу, біля трапу стоїть Володимир Зеленський, тиснучи руки чоловікам, які виходять. Усі навколо обіймаються і плачуть.

Аеропорт “Бориспіль”, Київ, Україна

Після моряків з літака виходять політв’язні — Володимир Балух, Едем Бекіров, Роман Сущенко, Станіслав Клих, Микола Карпюк, Олексій Сизонович, Павло Гриб, Артур та Євген Панови, Олександр Кольченко. Останнім виходить Олег Сенцов. Він показує свій відомий жест, знаний з відео з російських судів — підіймає два пальці, і чути, як з натовпу йому хтось кричить «Ну ти даєш, чувак!». Сенцова зустрічає старша донька Аліна та сестра Наталя Каплан. Він дає короткий коментар журналістам.

Олег Сенцов з дочкою

«Всім доброго дня. День сьогодні дійсно добрий. Ми з хлопцями дуже раді опинитися на рідній землі. Хочемо сказати дуже велике спасибі всім тим людям, які всі ці роки допомагали нам і нашим сім’ям, які боролися за нас, домагалися нашого звільнення і врешті-решт його домоглися. Велике вам дякую. Сподіваюся, що і всі інші полонені скоро будуть звільнені. Але навіть із звільненням останнього полоненого наша боротьба не закінчується. До перемоги ще дуже далеко. Ворог сильний і здаватися не збирається. Але перемога буде за нами. У нас немає іншого вибору. Слава Україні», — каже режисер.

Олег Сенцов з дочкою

Інші колишні в’язні також коротко вітаються з усіма та відповідають на питання. Роман Сущенко розповідає, що збирається повернутися в журналістику — працювати, як і до ув’язнення в 2016 році, в агентстві «Укрінформ». Моряк Богдан Головаш каже, що хоче знову повернутися в море, В’ячеслав Зінченко — що планує і далі служити в армії, продовжити освіту й отримати звання офіцера. Відновити навчання хоче й активіст Олександр Кольченко — до викрадення російською владою він був студентом Таврійського університету. Володимир Балух на питання про те, що його найбільше підтримувало в неволі, відповідає — листи: «Найбільше мене підтримували листи від людей. Коли на грані і отримуєш листи, ти їх завжди чекаєш і кожну хвилину використовуєш, щоб відповісти, та цим живеш».

Балух також згадує про український прапор, який він вивісив на своєму будинку в Криму після окупації і через який отримував погрози. На питання про те, чи вчинив би він так само, якби можна було повернути час назад, він відповідає: «Однозначно, навіть без варіантів».

Едем Бекіров

Москва

У той же час літак сідає і в Росії. Там новоприбулих зустрічають кілька журналістів пропагандистських каналів — на фото і відео можна побачити до десятка людей. Прийшов, серед інших, голова «Россия Сегодня» Дмітрій Кісєльов та ведуча каналу «Россия-1» Ольга Скабєєва. Коментарі дає тільки Кирило Вишинський, інші виходять з літака та доволі швидко зникають із кадрів. Вишинський натомість заявляє, що готовий «повернутися в Україну», аби «довести свою невинуватість».
Російський адвокат Микола Полозов пояснює: з юридичної точки зору Кремль не закрив кримінальну справу проти військовополонених моряків, їх відпустили під особисту поруку української уповноваженої з прав людини Людмили Денісової. Росія може заочно винести їм вирок, однак не виключено, що цю справу пізніше таки закриють, адже жодної вигоди для російської влади в ній уже немає. У Кремлі не пролунало коментарів про те, що повернення українських моряків фактично є виконанням рішення Міжнародного трибуналу з морського права. Згідно з цим рішенням, Росія якраз має припинити кримінальне переслідування українців, а окрім цього — повернути три захоплені судна.

Політв’язням натомість пропонували писати прохання про помилування на ім’я російського президента Владіміра Путіна. Дехто робити це відмовився, однак, очевидно, це вже не мало особливого значення. Павло Гриб наступного дня після звільнення у короткому інтерв’ю агентству «УНІАН» висловив думку, що ці прохання були технічними й адміністрація могла за бажання їх підробити. Він розповів, що, зайшовши в автобус, який віз бранців до аеропорту, крикнув «Слава Україні!» — конвоїрам було байдуже.

Аеропорт “Внуково”, Москва, Росія

Реабілітація звільнених та боротьба за в’язнів, які залишаються в російських в’язницях

Після зустрічі в аеропорту колишніх полонених везуть на медичні обстеження: моряків — до військового госпіталю, решту — до лікарні «Феофанія». Наступного дня, у неділю, лікарі розповідають, що усім поставили попередні діагнози, лікування в кожного індивідуальне, але інтенсивної терапії ніхто не вимагає. Раніше повідомляли про чи не найважчий стан у Станіслава Клиха, якого росіяни катували особливо жорстоко — про ці тортури згадував під час розмови в аеропорту Микола Карпюк. Павло Гриб має вроджену хворобу, не отримував належного лікування в ув’язнені та, ймовірно, готуватиметься до операції; позбавлений медичної опіки був тяжко хворий Едем Бекіров. Багато хто голодував в колоніях на знак протесту — Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Володимир Балух. Проте не менш важливим, ніж фізичне лікування, буде психологічна реабілітація. Усі 35 українців — хтось довше, хтось менше — були фактично відрізані від світу, перебуваючи в умовах майже повної інформаційної ізоляції, якщо не враховувати листів від рідних, які проходили через в’язничну цензуру, та російського пропагандистського радіо й телебачення. Вони не мали доступу до детальної та об’єктивної інформації про все, що діялося в Україні в ці роки. «Вони зараз оцінюють світ з позицій того року, в якому були ув’язнені. Хтось повернувся у 2014, хтось у 2016 і так далі. Все, що ви будете чути, співставляйте з тим, що звільнені політв’язні жили в ізоляції. Ми в різних світах, і їм треба час, щоб синхронізуватися. Посттравматичний синдром можуть розгледіти тільки спеціалісти», — наголосив брат звільненого Євгена Панова та голова Об’єднання родичів політв’язнів Кремля Ігор Котелянець.

Активісти, що борються за звільнення утримуваних Росією українців, наголошують: зараз, на хвилі загального піднесення, дуже важливо не забувати про інших в’язнів, які не потрапили у цей список на обмін. Так, правозахисниця Олександра Матвійчук наголосила, що таких в РФ та окупованому Криму — щонайменше 86 людей, омбудсвумен Людмила Денісова говорила про список зі 150 осіб. Складніше порахувати ув’язнених у самоназваних «ДНР» та «ЛНР». За офіційними даними Служби безпеки, зараз там утримують 227 українців — це проукраїнські мешканці, військові, відомий журналіст Станіслав Асєєв та багато інших.

Тим часом міжнародна спільнота вже відреагувала на звільнення 35 українців. У суботу почали надходити вітання від країн ЄС — у тому числі від Польщі, США, міжнародних організацій. Олега Сенцова запросили в Європарламент, де хочуть особисто вручити йому премію Сахарова «За свободу думки», яку заочно присудили режисеру минулого року. У Польській кіноакадемії подякували усім, хто боровся за свободу українця, та нагадали, що цього року Олег є номінантом на Нобелівську премію миру. «Відсьогодні діймо усі разом, аби Олег її отримав», — написав голова інституції Даріуш Яблонський. На Нобелівську премію миру Олега Сенцова минулого року висунув голова профспілкового руху «Солідарність» та інший лауреат цієї нагороди — Лех Валенса.

Поділитися:

Категорії : Події, Україна, Репортаж

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*