Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №15, 2019-04-14 

До сьогодні, перед тим як маю ознайомитись з новим українським фільмом, відчуваю певний страх. Дуже боюсь розчаруватись, знову наткнутись на неживі діалоги, дерев’яних героїв і примітивний сценарій. Це все довгі зализування ран після українських фільмів, типу «Штольня». Насправді, це передчуття мало би вже потроху розвіятись, адже віднедавна, український кінематограф значно покращив свій імідж, але старих страхів важко позбутись.

Останніми роками на українських екранах виходять твори найрізноманітнішої тематики. Маємо багато комедій: «DZIDZIO Контрабас», «DZIDZIO ПЕРШИЙ РАЗ», «Скажене весілля», «Секс і нічого особистого» та багато іншого. Також з’являється багато серйозних стрічок, на історичну тематику («Жива», «Червоний»), маємо навіть непогані спроби анімації «Викрадена принцеса та фентезі «Сторожова застава». Проте тематикою, яка зачіпає найбільше, мабуть і самих творців кіно і глядачів, є недавні та сучасні реалії України, зокрема тема війни на Сході України.

Про Революцію гідності і війну на сході України знято багато документальних стрічок, як ось «Майдан», «Зима, що нас змінила», так і художніх фільмів «Кіборги», «Донбас». Нових українських фільмів, особливо про непрості теперішні будні настільки багато, що аби їх перерахувати, не вистачило б місця у конкретній публікації. Це дуже тішить.

Зараз мова піде про фільм 2018 року «Позивний Бандерас». Творцем кінострічки виступив Заза Буадзе, грузинський режисер, сценарист, що постійно проживає в Україні. У 2017 році він також був режисером фільму «Червоний», знятого за романом письменника Андрія Кокотюхи.

Сценарій «Позивного Бандераса» написаний за реальними фактами: уривками щоденника нацгвардійця Сергія Башкова з позивним «Індіанець» та окремими розповідями воїнів АТО.

Отож, розпочавши перегляд «Бандераса» з описаною вище тривогою, спочатку видавалось, що страхи не марні. Сюжет якось не втягував, герої на екрані не зачіпали, важко було втримати увагу. Єдине, що одразу впало в око – це якість самої картинки. Можливо тут зіграла роль професійність операторів, технічне обладнання. Загальний кошторис фільму, до речі, становить 39,3 млн.грн. Але зйомки справді красиві, гарно показані краєвиди і таке інше.

Для глядача, що знайомий з американськими блокбастерами та бойовиками, при перегляді фільму, буде помітною спроба побудови стрічки на власне «американський манер». Кремезні, накачані бійці АТО у банданах, що у вільний час влаштовують змагання поміж собою. Зрадник серед своїх, якого не можуть викрити. І звісно найважливіше – головний герой Антон Саєнко (позивний «Бандерас») – мужній, досвідчений військовий, що наперекір своїй коханій вирушає на спеціальне завдання в зону АТО. Він вправний, міцний і незворушний, не показує емоцій. Справжній чоловік. Похмурий мачо. Хоча емоцій у нього мало би бути ой як багато, адже його місія відбуватиметься біля рідного села, де минуло дитинство героя.

Варто визнати, що не зауважила, у який момент у перегляді фільму відбувся перелом, для мене це тоді, коли перестаєш оцінювати все, як критик, помічати різні промахи і дійсно втягуєшся в показану на екрані історію. Фільм розкручувався дуже поволі: було багато затягнутих сцен, як ось якісь уривчасті, не до кінця зрозумілі спогади з дитинства і юності героя. А потім бум: і пішла динаміка, події, діалоги, емоції, персонажі якось ожили, набрали обрисів живих людей і стало справді цікаво.

Не дуже будемо розповідати деталі сюжету, адже хочеться, щоб у вас все-таки залишилось бажання переглянути кінострічку, а для цього ефект несподіванки безперечно потрібний.

Але на декількох моментах все-таки наголосимо. На тих, які хочеться найбільше покритикувати і похвалити. Дуже штучним і награним виглядає ситуація, коли ні з того, ні з сього у кадрі в зоні АТО з’являється суджена Бандераса. На початку фільму, вона говорила коханому, що якщо він поїде на війну, їхнім стосункам кінець, розмовляла дівчина російською. А ось раптом вона сумлінна україномовна волонтерка, що готова допомагати бійцям і приносити себе у жертву. Гарно було б, якби у фільмі, якось більше дали акцент на цій різкій переміні, пояснили її, розкрили. Друга справа і мабуть хороша і погана водночас, це персонажі, а також актори, що їх грають. Грають загалом добре. Але навіть при цій хорошій грі, багато героїв залишаються наче не розкритими. Неможливо сильно співпереживати герою, якого майже не знаєш і не розумієш. Найгірше те, що таким ось нерозкритим, недопрацьованим, є насамперед, наш Бандерас. Ні, він не є цілковито штучним і зовсім ніяким, проте загалом його постать могли б деталізувати більше.

Чому варто подивитись «Позивний Бандерас»? Це якісний продукт, з гарними зйомками, добрими акторами, приємною музикою. Але це не основне. Важливо у цьому фільмі те, що він знятий про фактично сучасні українські реалії. Фільм емоційно зачіпає, він заставляє вкотре задуматись: невже це все справді відбувається з нашою країною? Невже справді війна так близько? Схожі емоції у мене виникали при прочитанні книги Сергія Жадана «Інтернат». Проте, навіть не тому, варто переглянути «Бандераса». Найважливіше, що в Україні виходять фільми, які показують правду, ту правду, яку російська влада, ополченці і інші вороги викривлюють. Вмикаючи свою пропагандистську машину, вони роблять з наших воїнів вбивць мирного населення, «бандьоровців-бандітов». Вони влаштовують провокації, щоб скомпрометувати українську армію і виставити себе, як завжди «героями-освободітєлями». І ось ми маємо хорошого рівня кіно, яке розповідає про ці всі страшні речі на всю країну, а може і ще далі. Його дивились тисячі в кінотеатрах, мільйони в домівках. І хай може там дещо недопрацьоване, дещо занадто ідеалізоване, але воно важливе бо оповідає правду, нашу з вами правду.

Переглянути фільм онлайн можна за цим посиланням.

«Позвиний Бандерас» – український військовий детективний фільм, режисер: Заза Буадзе. Сценарій: Сергій Дзюба, Артемій Кірсанов. У головних ролях: Олег Шульга, Сергій Лефор, Антон Андрющенко, Володимир Романко та ін. Прем’єра в Украні: 11 жовтня 2018.

Поділитися: