Людський організм – попри те, що збудований з дрібних і делікатних частинок, – сильний і життєдайний. Життя в нас – то потужна сила, струмінь енергії, який самотужки йде в напрямку здоров’я й радості. Але часом треба йому допомогти.
У 14-літньої нині Марічки з-під Львова (Мостиський район, поблизу кордону з Польщею) понад 3 роки тому почалися сильні болі у хребті. Занепокоєні батьки – Ольга та Ігор Перетяки – зразу подалися до лікарів.
Після обстежень у Львові спеціалісти провели операцію хребта й поставили діагноз: доброякісна пухлина, жодного лікування більше не потрібно.
– У лютому 2009 р. знову почалися болі. Ми поїхали на резонанс. У квітні той самий лікар (Володимир Дяків – дуже хороша людина в душевному й професійному розумінні) зробив другу операцію, – розповідає батько. Ми були занепокоєні станом дитини, взяли в руки гістопатологію і подалися до Москви, до визнаного професора. Для спокою ми поїхали ще й до Люблина, де на основі матеріалу, який ми привезли, лікарі поставили ще один діагноз – мененгіома ІІ ступеня. Та все ж львівські спеціалісти обстоювали свій діагноз – пітосаркома – і нікого не хотіли слухати: ні поляків, ні росіян, – констатує Ігор.
Львівська дитяча клініка почала лікувати по-своєму. Там Марічка прийняла аж 9 хіміотерапій. Спочатку пухлина прибилася, але дуже різко падали результати аналізів. Навіть почалася кровотеча через ніс. Лікарі рятували дівчинку, як могли. Ніби все ішло до кращого, повернули її додому. На чергові обстеження батьки з хворою дитиною поїхали до Києва. Там теж вважали, що стан хворої покращується. Це вже був травень 2011 р. Однак наприкінці літа батьки помітили, що дівчинка на очах марніє…
– Мій знайомий – Руслан Левицький зі Львова, порадив нам негайно податися до Варшави, де в Центрі здоров’я дитини він лікує свого сина, – каже мати хворої. Спочатку чоловік поїхав сам, скажімо так, на розвідку. Узяв із собою матеріал – гістопатологію. Дуже сердечно його там прийняли. Сказали, що досі була неправильно визначена назва пухлини. Однозначно підтвердили люблинський діагноз, тобто те, що це мінінгіома, але вже ІІІ ступеня. Зразу запросили нас на лікування, – чую від матері Марічки.
Батьки, хоч усвідомлювали, що потрібні великі кошти на лікування, пристали на пропозицію польських онкологів: бачили, що порятунок потрібний негайно. Марічка перестала ходити, бо пухлина стискала 6-7-8-й круги молодого хребта. Наприкінці січня ц.р., коли я поїхала до них у лікарню, дівчинка прийняла вже четверту хіміотерапію. На думку лікарів, потрібно ще 3 або 4 процедури. Є вже перші симптоми, що пухлина поступається, бо Марічка, хоч і не ходить, то починає ворушити ніжками, повернулося чуття в ногах. “Дасть Бог, і дитя буде бігати”, – радіє батько.
Одна хіміотерапія коштує приблизно 6 тис. злотих. Спершу гроші збирали в родині, потім – позичили у знайомих, за третю процедуру заплатив польський фонд “Nasze Dzieci”, четвертий рахунок ще не вреґульовано. Батьки не в найкращому матеріальному становищі. Мати завідує сільським будинком культури, батько – сезонний будівельник. Раніше їздив на роботу до Росії і Польщі, тепер пильнує Марічки, щомісяця організовує приїзд до Варшави, а вдома – ще двійко дітей. Однак якась неймовірна внутрішня сила вселяє в батьків віру в оздоровлення доні.
В Україні зверталися по допомогу до багатьох олігархів, але, на жаль, жодної підтримки не отримали.
– Просто вони усвідомлюють, що від нас можуть почути лише подячне слово, не знали, як нас позбутися. Зрештою, – каже батько, – всі вважають: як лікуємо в Польщі, то нехай там нам дають гроші.
Батьки не піддаються зневірі. Тримає їх надія на повне оздоровлення дитини, бо принаймні знають, що тут Марічку лікують і роблять це добре.
Питаю в Марічки про мрії.
– У святковий час я мріяла про незвичний подарунок: цифровий фотоапарат. І ось у лікарні біля мого ліжка з’явилися добрі люди з фонду “Masz Marzenie”: вони й здійснили моє прагнення. Тепер вдома з радістю фотографую молодшу сестричку. Я поки що прикована до ліжка, тож спілкуюся з ровесниками через комп’ютер. Виглядаю весни, а тоді може почну ходити сама…
До лікарні у Варшаві вони добираються автобусом з Перемишля, а туди привозить їх знайомий, а відтак зі столиці до Мендзилеся їдуть на таксі, до якого Марічку несуть на руках. Дівчина вже велика, але мати й батько черпають силу з сімейної любові.
Я спостерігала за ними: і мою увагу приковувала їхня лагідність та позитивні сподівання. А таємниця всесвіту, про який пишуть авторитети, то: якщо в нещасті збережеш спокій, радість і вдячність, усе складеться добре. Того й бажаємо сім’ї Ольги та Ігоря Перетяків з дітьми.
* * *
Подаймо руку допомоги хворій Марічці, бо, як каже Божа мудрість, проси й буде тобі дане. Зберімо кошти хоч на один тур лікування. Перший жест уже зробили парафіяни василіанської церкви у Варшаві з парохом Петром Кушкою. Зібрали 1800 зл. Для пожертв батько відкрив банківський рахунок:
