Наталя Кравчук ■ РОЗМОВА ■ 2009-07-16
{mosimage}
Під кінець травня Варшаву залишив Ґенеральний консул України В’ячеслав Войнаровський – закінчився час його служби на консульському посту. Усі, хто мав щастя хоча б на мить з ним зустрітися, спілкуватися, кажуть: у наших споминах він залишиться як надзвичайно доброзичлива особа з високою особистою культурою. Жаль прощатися…
Розмова з В’ячеславом Войнаровським
За Вами майже 4 роки виконування консульських обов’язків у Варшаві. Охарактеризуйте їх, будь-ласка.
-Дуже багато часу ми присвятили малому прикордонному рухові. Тішуся, що найближчими днями він уже буде дійсним – на це чекають і українці, і поляки. Для жителів прикордоння це дасть можливість спілкуватися з рідними, знайомими (Від 1 липня став дійсним – ред.). І тим радію. Тішуся також і з того, що в мій час у Польщі можна було створити кілька почесних консульств. Почалося від Щецина, відтак були Познань, Зелена Гора і Вроцлав. Я займався насамперед долями окремих людей – громадян України, які опинилися в складній життєвій ситуації.
Кожне слово подяки, чи усмішка на обличчі (а було їх безліч) – це велика плата для мене. Звичайно, бували й прикрі справи, бо ж робота складається не тільки з приємних хвилин, але перед виїздом не хочеться про них згадувати. Нехай у споминах залишиться все найкраще.
Мабуть громадяни України часто звертаються до Вас з проханням про продовження терміну дійсності паспорта. Передумова для цього – стати на облік. Буває, що ставляться перешкоди студентам заочникам (таке я почула), кажете їм їхати в Україну і там міняти паспорт. Але ж у довіднику видніє, що студентам повинні допомагати тут.
-Є дві категорії громадян: ті, які стоять на постійному консульському обліку – і вони виреєстровані в Україні та зареєстровані в консульстві; є ще громадяни, які перебувають на тимчасовому обліку, тобто тут стажуються, навчаються чи працюють за контрактом. Останнім часом відбувалися деякі зміни в Україні – почався обмін закордонних паспортів на новий взірець. Це вже документ, який відповідає міжнародним вимогам, у ньому є 25 систем захисту. У зв’язку з цим змінилася процедура. Якщо колись друкували паспорти в областях, то тепер тільки в Києві на одному підприємстві, а області приймають тільки заяви, які обробляють електронно. На даний момент склалася така ситуація, що МЗС і МВС ще не передали консульствам нових систем для обробки даних і ми диспонуємо тільки старими паспортами. Їх обмежена кількість і тому ми видаємо тим, хто стоїть у нас на постійному обліку, а вони пізніше і так мусять поміняти паспорт на новий. Іншим рекомендуємо обмінювати паспорти за місцем постійного проживання. Якщо в паспорті ще є вільні сторінки, то ми його продовжуємо тут, звичайно, після узгодження з обласним управлінням міліції, яке видало паспорт.
Після введення шенґенських віз збільшується чи зменшується кількість українців, які тут перебувають?
-Відразу після введення шенґенських віз здавалося, що кількість наших громадян в Польщі зменшується. Можливо, це було пов’язане з тим, що частина пробувала виїжджати в інші країни ЄС. На наше відчуття, великих коливань немає. А ті, які є, пов’язані насамперед із сезоном або святами. Приблизна кількість українців, які перебувають у Польщі – 300-320 тисяч. Польське Міністерство праці ввело полегшення при видачі дозволів на працю – тепер можна тут працювати 180 днів на рік, отже українці користуються цим привілеєм. Найбільше українців досі було на Мазовші, тепер у Великопольщі, куди приїжджають не тільки на сезонні роботи. Знаходить тут працю і середній медичний персонал, вчителі іноземних мов, тобто заповнюються ті ніші, які створилися після виїзду польських фахівців у Великобританію чи Ірландію.
На жаль, бувають і злочини…
-Злочини проти громадян України – це найбільш болісне питання для консула, бо його завдання – це захист прав наших громадян. Часто, навіть коли вони їдуть транзитом через Польщу, у них викрадають документи і гроші. Тоді треба їм допомогти добратися в Україну, забезпечити матеріально на кілька днів. Бувають складні ситуації, коли люди стають жертвами дорожніх випадків. Тут високий показник, бо через Польщу йдуть великі транспортні потоки. Часто це пов’язано з недбалістю водіїв, які нехтують додатковим відпочинком і відтак наражають себе
і пасажирів на небезпеку. Заробітчани, у свою чергу, мають нещасні випадки під час користування будівельною чи іншою технікою, часто буває, що не мають медичного страхування. Інколи попадають у психічну кризу, яка закінчується самогубством. Консулам прикро приймати такі повідомлення і долати усі процедури. На щастя, аж так прикрих справ тільки малий відсоток.
А кримінальні справи?
-Це дуже рідкісні випадки, але буває, що велосипедисти порушують польський дорожній кодекс, бо їдуть п’яними. Вони цього не розуміють, бо в Україні так жорсткого підходу до таких “водіїв” ще немає. При цьому хочу зауважити, що в наших громадян низька правова свідомість. Всетаки перед приїздом на територію Польщі вони повинні більше цікавитися законодавством цієї країни і старатися дотримуватись тутешнього законодавства. Це теж повинність перед українськими інституціями – поглиблювати в громадян правову свідомість.
Чи багато осіб складає у Вас документи про вихід з громадянства України?
-Щораз менше, що нас дуже тішить. Протягом останнього часу ми маємо значно більше щасливих батьків, які приходять реєструвати своїх новонароджених дитяток – громадян України. Це приємний обов’язок консула – кожного дня буває до п’яти дітей.
А чи багато приходить таких щасливців, які хочуть на території РП укласти шлюб? Тепер управління у справах іноземців наголошує, що посилюється явище фіктивних шлюбів з негромадянами Польщі, особливо з позаєвропейських країн. Навіть проводитиметься контроль, чи шлюбна пара живе разом.
-Тенденція тут справді висока, тобто брати шлюб у Польщі. Одне можу сказати: коли консул протягом дня надивиться на людей, які приходять у справах, то тих, які справді хочуть вступити в шлюб і створити сім’ю, на моє відчуття, є 99,9 відсотків. Отже фіктивних шлюбів українців майже немає.
Статус закордонного українця можна отримати від 2004 р. Чи хтось бажає його мати? Розумію, що з таким проханням приходять у консульства.
-Чесно кажучи, протягом останнього часу інтенсивність складання документів тут невисока. Час від часу приходять особи (різні за віком) і хочуть мати такий паспорт. Ми живемо в час прагматизму. Я побачив дуже цікаву закономірність. Коли прикордонна служба ввела нову систему рахування кількості діб перебування на території України (90 днів на півроку), інтенсивність складання документів на посвідчення закордонного українця почала зростати. Це посвідчення дає право на отримання багаторазової п’ятилітньої безкоштовної візи, тобто, в даному випадку, дозволу на п’ятилітню працю. Тут прагматизм спрацьовує. З країн ЄС українці тим користуються, беручи до уваги як користь з цього, так і прив’язаність до українського народу.
Світлана Яковлева*, яка бореться з хворобою і сама виховує четверо дітей, змінила громадянство. Чи з Вашого боку тут була потрібна якась процедура?
-Це воля кожної людини. Тим більше з великою шаною треба ставитися до рішень, які підіймає пані Світлана – людина, до якої я маю величезну повагу. Вона зробила уповноваження для своєї старшої доньки на представлення її інтересів в органах України для виходу з українського громадянства. Згідно з українським правом, дозволяється мати тільки одне громадянство, однак це не стосується дітей – до досягнення повноліття вони матимуть два громадянства, а відтак виберуть одне з них. Усі ми з великою повагою ставимося як до життєвих клопотань Світлани, так і вибору громадянства.
У мене безмежна повага до вас усіх з Фонду “Проксенос”. Тут моя велика подяка за щиру співпрацю з консульством, чого бажаю і моїм наступникам. До речі, спасибі за ефективну і сердечну співпрацю кажу також і працівникам Ітаки та Ла Стради.
З яким відчуттям Ви, пане консуле, залишаєте Варшаву та українське середовище?
-Я виїжджаю з переконанням, що не зриваю взаємин, усім знайомим залишаю свій домашній телефон в Україні. Тут залишаються мої друзі й місто Варшава, у якому народився 2005 р. мій молодший син Остап. Я його сюди привезу, коли буде старшим, щоб показати квартиру, у яку ми його принесли з лікарні, садочок, у який ходив. Старшому синові В’ячеславові 6 років і він тут залишає колеґ, а навіть перше кохання в садочку… Незабутнім залишається хрещення сина в церкві отців василіан. З черги дружина Наталя має сердечні зв’язки в медичному середовищі (вона лікар невропатолог). Жаль, але треба повертатися… Поки що до батьків у Львові, відтак до Києва. Думками все таки буду з колеґами тут і в Зеленій Горі, Познані, Щецині, Вроцлаві та Ченстохові. Вірю, що повертатимусь сюди як турист, як друг… А може буде мені суджена нова праця? Поки що кажу тільки: до побачення!
Яку спадщину залишаєте своєму наступникові?
-Звичайно, мій наступник отримає важке завдання – практичне введення прикордонного руху, переговори з Міністерством праці у справі укладення нової угоди щодо працевлаштування громадян України.
Чи ведуться розмови про зарахування стажу праці в Україні при визначенні розміру пенсії у Польщі?
-Це питання входить у комплекс проблем соціального забезпечення, про що ведуться розмови. Усі ці виклики стають перед новим ґенеральним консулом Юрієм Токарем – людиною надзвичайно компетентною. Консульська праця не закінчується о 8 годині вечора, вона буває цілодобовою – там хтось помер, хтось в аеропорту має проблеми, хтось в аварію попав… Отже відключити телефон не можна.
Дякую за розмову і до зустрічі!
* Світлана відійшла з живих напередодні появи друком розмови, тобто 9 липня.
“Наше слово” №29, 19 липня 2009 року {moscomment}
