РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №10, 2019-03-10

Чому українці забирають в поляків роботу? Чому в Україні розмовляють російською? Як українці можуть вважати Степана Бандеру героєм? Чи УПА діяли лише на Волині? Чи справді українці були нацистськими колаборантами та досі лишаються антипольськими націоналістами? І чи правда, що в Польщі вже понад мільйон українських біженців?

Мабуть, я не помилюся, якщо скажу, що кожен українець, якому доводилося жити в Польщі, зустрічався з подібними запитаннями. Для багатьох вони неприємні, часто некомфортні, а інколи можуть стати причиною ворожості, конфліктів та агресії.

Такі ж гострі питання, стереотипи чи міфи стосуються й іншої сторони. Поляки ставляться до українців як до гірших за себе. Мігранти – перші українці в Польщі. Чому поляки такі нетолерантні? Поляки – це пихаті «пани»? Чи правда, що поляки приїжджають в Україну лише, щоб розважатися? І чи може бути Польща прикладом для України?

Українці та поляки – не унікальні в своїй взаємній критиці та претензіях. У Європі представники націй-сусідів часто мають стереотипи й упередження одне до одного – наприклад, англійці та французи. Ще з ХІ століття конфлікти між ними забирали багато життів: тут можна згадати для прикладу Столітню війну (1337-1453) чи Наполеонівські війни (1799-1815). І хоча сьогодні ці країни (Велика Британія та Франція) ефективно співпрацюють, на побутовому рівні французи та англійці люблять уїдливо пожартувати одні про одних, а також досі мають багато стереотипів. «Це кліше „старих ворогів” інколи існує. Наприклад, вони вважають нас забіяками і кращими коханцями, а ми вважаємо їх пияками. А ще вони думають, що ми не хочемо вчити англійську саме тому, що це їхня мова», – зізнався мені знайомий француз, коли я запитала, чи існують узагальнені стереотипи між його нацією та англійцями. Так само відбувається між французами та італійцями, литовцями і поляками. Майже у всіх сусідів, а особливо там, де одні завойовували інших, є міфи одне про одного.

Інколи постійні суперечки та незадоволення між націями нагадують сварки чоловіка та дружини, які нещасливі у шлюбі, а свої розчарування виправдовують вчинками іншої сторони. Але тоді як подружжя у крайньому випадку може розлучитися, сусідні нації нікуди одна від одної не подінуться: в географічному, економічному та політичному плані вони змушені якось знаходити спільну мову. І якщо жарти про їжу чи стиль одягу не є загрозливими, називання людей певної нації різунами чи вбивцями – це вже небезпечно. Ми не раз писали про мову ненависті, про фізичне насилля, яке вчиняють на національному ґрунті: такі випадки траплялися у Польщі й дуже насторожують.

Вже сам початок книги «Polacy Ukraińcy. Mity, plotki i fake news’y» («Поляки Українці. Міфи, плітки та фейк-ньюзи») натякає на те, що ця тема – складна, інколи трагічно-комічна, але потребує того, щоби про неї говорити. Автори починають вступну частину з історії, в якій румун підходить до свого сусіда, також румуна, що гострить на подвір’ї ножа:

– А навіщо цей ніж?
– На угорців!
– На угорців?! Чому?!
– Бо вони вбили нашого принца.
– Принца? Та це ж було в XIV столітті.
– Але я про це дізнався вчора.

Історично відносини українського та польського народів мають не одну трагічну сторінку, більше того: досі живі ті, хто пам’ятає ці події. У контексті цих тем медіа та політики часто поширюють неправду і фейки: інколи – через незнання та неуважність, інколи – свідомо. Ска-
жімо, важко повірити, що у січні 2016 року тодішня прем’єрка Польщі Беата Шидло просто помилилась, заявивши на засіданні Європейського парламенту, що її країна прийняла мільйон біженців з України (переплутавши їх з економічними мігрантами, які працюють та сплачують у Польщі податки). Відвертим фейком про «біженців» послуговувалися й інші політики, серед яких – теперішній прем’єр Матеуш Моравецький (щоправда, в його версії кількість «бі-
женців» зросла до півтора мільйона).

Попри те, що про українців у Польщі функціонує багато негативних міфів, відомий журналіст і співавтор книги Адам Бальцер зазначає, що ставлення поляків до східних сусідів сьогодні набагато краще, ніж на початку 90-х років; водночас, останнім часом воно погіршується: «Відповідно до найновішого дослідження про ставлення до інших народів, яке щороку проводить CBOS (Центр дослідження громадської думки), понад 40% поляків ставиться до українців негативно, 30% –позитивно і решта – нейтрально. Для порівняння: ставлення українців до поляків є значно кращим і не погіршилося за останні кілька років». Він зазначає, що, за даними іншого дослідження (Центру досліджень щодо упереджень, яке проводиться при Варшавському університеті) про мову ненависті в публічному дискурсі, для поляків істотним елементом є історична спадщина та історична пам’ять. Він вважає, що важливу роль в негативному ставленні до українців відіграли також політичні симпатії, адже у польському політичному дискурсі є партії, які наголошують на своїй неприхильній до українців позиції – зокрема, це «Кукіз’15» та «Право і справедливість».

Щоб зрозуміти причину стереотипу чи брехні, потрібно глибше розібратися в кожній із тем, навколо яких ці міфи виникли: знайти історичну причину, сучасні дані чи зрозуміти причинно-наслідковий зв’язок. Саме це й зробило товариство «Homo Faber», яке вже не вперше намагається ініціювати діалог між різними націями, які живуть у Польщі. Голова організації Анна Домбровська проводила у Перемишлі, Молодичі та Верхраті перформанс «Доказовий матеріал», під час якого зшивала розірвану сорочку (таку саму, як та, що її порвали польські націоналісти під час Пикулицької ходи у 2016 році). Крім того, активістка збирала кошти на навчання польської мови для українців, які приїжджають до Польщі.

Учасники «Homo Faber» зібрали основні міфи і запропонували експертам у відповідних сферах проаналізувати їх. 8 тверджень про українців і 7 – про поляків; кожен з них у книзі проаналізований коротко і стисло, але водночас – достатньо інформативно, аби людина, яка не має наміру глибоко вивчати тему, розібралася в ситуації. Авторами книги стали відомі науковці та громадські діячі, серед яких – журналіст Адам Бальцер, експертка в сфері мігрантів та біженців Александра Хшановська, почесний консул в Познані Вітольд Горовський, історик та публіцист Роман Кабачій, історик Маріуш Зайончковський, співзасновник «Homo Faber» та викладач Пйотр Скшипчак, історик та голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима, культурознавчиня та журналістка Катерина Комар-Мацинська, режисер-документаліст Ігор Чайка та інші.

Книжка вдало проілюстрована та дуже зручно укладена: кожен стереотип чи міф займає одну-півтори сторінки польською мовою, поруч – переклад українською. Між цими частинами в збірці розміщені різні творчі й інтеграційні завдання, наприклад, мапа Польщі з запитанням «Що знаєш про Польщу» або карта України «Zaznacz miasta ukrsińskie» («Познач українські міста»).

У Варшаві презентація книжки відбулася в середині лютого в Українському домі – тоді публікація зацікавила багатьох людей та викликала широке обговорення.

Можна впевнено сказати, що така збірка буде цікавою для українців, які хочуть краще зрозуміти, як нас можуть сприймати у Польщі. Ця книга може стати подарунком і для друга-поляка чи українця, окрім цього – на мою думку, вона просто «must have» (повинна бути – з англ.) в кожній організації, що працює в Польщі з українцями.

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*