ПРИМІТКИ (не закиди!) до фільму «Невигідний»

(ам)РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ2009-07-30

{mosimage} Niewygodny, Link Art Film 2009, reż. Grzegorz Linkowski

Фільм Ґжеґожа Лінковського “Невигідний” показує, як багато стереотипів, неправди й сумнівів супроводжують постать митрополита Греко-католицької церкви Андрея Шептицького. Чому цей видатний церковний діяч досі не зарахований до лику святих? Чому, хоч він рятував жидів, ізраїльський інститут Яд Вашем не хоче визнати його Праведником? Чому голова польської Римо католицької церкви кардинал Стефан Вишинський був противником його беатифікації?
Режисер обрав конвенцію детективу, у якому розслідування веде о. Степан Батрух, а найважливішим свідком є син львівського рабина Курт Левін (урятований завдяки митрополиту).

Початок фільму, на мою думку, невдалий – у першій розмові львівський священик пояснює люблинському детективові, що Шептицький “стояв на становищі української націоналістичної ідеї”. І хоч згодом він додає, що в українській мові “націоналізм” і “патріотизм” – тотожні, то все ж таки залишається дивний присмак. Сумніваюся, чи Шептицький, великий український патріот, уважав себе націоналістом у тодішньому (вузькому і партійному), чи теперішньому розумінні цього слова. Для польського глядача цей лінгвістичний нюанс зовсім непотрібний.
А варто було б почати від якогось вступу. Хто він такий – А. Шептицький? Не всі, зокрема в Польщі (а саме до них адресований фільм), знають цю постать.
Знадобилася б і “маленька” цензура. Курт Левін згадує про участь українського леґіону “Нахтіґаль” у львівському погромі, хоч немає жодних достовірних доказів його причетності до вбивств львівських жидів. Запущена совітською пропаґандою брехня стала вже давно “мандрівним сюжетом”.
Для невтаємничених, деякі моменти залишаться незрозумілими. У монастирі оо. студитів в Уневі бачимо меморіальну таблицю. Але, якщо навіть встигнемо прочитати її зміст, не збагнемо, що спільного з цим місцем має Адам Ротфельд – ініціатор її встановлення. А варто було б ознайомити глядачів, що колишній польський міністр закордонних справ під час війни переховувався в монастирі, настоятелем якого був брат Андрея-Романа – Климентій.
Для мене особисто, найбільш насиченою емоційно є розповідь проф. Ізраеля Ґутмана з Університету Бен Ґуріона в Єрусалимі про українського селянина, який, ризикуючи життям своїм і сім’ї, вирішив надалі переховувати жидівську родину, хоч знав, що в сусідньому селі німці за таку допомогу розстріляли всю родину. Розповідь про людяність у час, коли багато хто втрачав людську подобу (Я розмовляв зі своєю дружиною. Залишаєтеся в нас. Що буде з вами, буде й з нами!).
У Яд Вашем проходимо повз кам’яні таблиці з прізвищами українців, які рятували жидів. Серед них є й Климентій – брат митрополита. Варто б додати, що після поляків у цій статистиці займаємо друге місце. Не всі ми були погромниками…
Оцінка Шептицького без урахування жидівського контексту – неможлива. Свідчення Левіна, Ґутмана і Шимона Редліха (автора виданої по-польськи й українськи книжки “Разом і нарізно в Бережанах”) – це найкращий доказ справжньої, а не сфабрикованої “відомими” службами (про що й мовиться у фільмі) діяльності митрополита. Порівняння Шептицького з Оскаром Шиндлером – вдале. Цей найвідоміший на сьогодні (завдяки кінострічці Спілберґа) Праведник був членом нацистської партії, яку в Нюрнберзі визнали злочинною організацією. Для Яд Вашем нацист був “вигідний”. Уявна “співпраця” Шептицького з гітлерівцями є основним контрарґументом ізраїльського інституту. Митрополит мав нещастя жити в час, коли в Україні зіткнулися два тоталітаризми. Після понад півторарічної совітської окупації вітав німецькі війська як визволителів. Та побачивши справжню суть гітлеризму, не мовчав. Був, мабуть, єдиним католицьким ієрархом, який відважився у відповідь на німецькі злочини надіслати лист-протест самому “архітектору” остаточного вирішення жидівського питання – рейхсфюреру СС Гіммлерові. Організовував допомогу жидам, до якої приєдналося багато людей. Зробив стільки, скільки міг – він, літній уже чоловік в інвалідній колясці.
А. Шептицький був невигідний усе своє життя. Для поляків – ренегат (походив з полонізованого руського роду), українці теж не завжди ставилися до нього з довірою (ОУН не сприймала його політики польсько-українського примирення). Мацей Шептицький каже у фільмі, що митрополит був знаком спротиву – ішов проти течії. Такі люди завжди наражаються на критику, але теж такі люди змінюють світ.

“Наше слово” №31, 2 серпня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*