Павло Лоза ■ ПОСМЕРТНА ЗГАДКА ■ №23, 2020-06-07

«Тихий, скромний, пильний, патріот, архітектор церков у Польщі, завжди  готовий допомогти», – так про Богдана Боберського, що помер 18 квітня на 97-му році життя, кажуть українці, які з ним дружили, від нього вчилися, разом співали.

Юрій Рейт

Варшава

Мені було 10 років, а може, і дещо більше, коли я вперше побував вдома у пана Богдана. Моя сестра Ірина була активна в українському середовищі Варшави і часто брала мене на зустрічі українців, що тоді приїхали навчатися до столиці. Ці зібрання відбувалися саме у помешканні пана Богдана Боберського. Жив він на «старувці», адже був одним з архітекторів, які проєктували відбудову Старого міста Варшави після війни. В одному з відновлених там будинків він отримав житло та сам спроєктував його оригінальний інтер’єр. Це було місце зустрічей від 1956 року, де я, молодий хлопака, вперше скуштував кутю, почув українські пісні, українську мову та завзяті дискусії про українські справи. З часом це стало місцем перетину Сходу і Заходу. Їдучи в Україну, там зупинялися представники діаспори з США, Канади та європейських країн. Бували там також знамениті гості з України. Помешкання пана Богдана десятиліттями завжди було відкрите для українських студентів. Він, а з часом і його дружина Ірина,  підтримували їх і допомагали бути активними в українському середовищі Варшави.

Пан Богдан працював в бюро Miastoprojekt-Stolica, де розроблялися проєкти реконструкції Старого та Нового міста столиці після воєнних руйнувань. Богдан Боберський  планував відновлення житлових будинків, центрів культури, кав’ярень, ресторанів, кінотеатрів. Згодом він працював у бюро Warcent, де проєктував лікарні та поліклініки для державної системи охорони здоров’я.

Окрім того, що пан Богдан вів активне професійне життя, він був енергійним громадським діячем, залученим у церковне життя. Я бачив його майже постійну присутність у церкві – він допомагав  переплановувати приміщення у святині, а в монастирі отців Василіян проєктував бібліотеку, світлиці у підвалах. Гуртожиток на верхньому поверсі монастиря, де жило кілька десятків монахів не лише з Польщі, а й з України, Словаччини, Румунії, – це теж його робота. Він проєктував меблі для василіянської церкви у Варшаві, а також розпис гранітної підлоги і золочення на стінах, рами старих картин тощо. За його підтримки виготовлено ескіз медалі з нагоди 1000-ліття хрещення Русі-України.

Думаю, активному залученню у церковні справи сприяло те, що він жив неподалік від святині. Проте був зв’язаний не лише з церквою у Варшаві. За його авторства вийшло 25 проєктів іконостасів у різних місцевостях Польщі й України. На громадських засадах по всій Польщі Богдан Боберський займався переплануванням світських будинків і розробляв інтер’єри для потреб церков. У цьому переліку є церква отців Василіян у Перемишлі, а також святині у Бартошицях, Лелькові, Колобжезі (там він проєктував навіть жирандолі), Ґурові-Ілавецькому, Лідзбарку-Вармінському, Доброму Місті, Ельблонзі, Решелі, Горлицях та інших містах. Мабуть, прив’язаність пана Боберського до церковних справ виникла з того, що його батько був греко-католицьким священником у Полянах біля Кросна, де пан Богдан народився. Вочевидь, саме там йому прищепили любов до церкви і церковного мистецтва.

Також варто згадати, що він був ілюстратором до різних світських та церковних видань. Співпрацював, зокрема, з «Нашим словом», «Нашою культурою», «Українським календарем», робив цікаві дописи про історію, культурні події та шедеври архітектури.

Ще однією важливою частиною його життя було хорове мистецтво. Крім хору Парафії Успення Пресвятої Богородиці, він співав у Варшавському цивільно-змішаному хорі, Варшавсько-Ґданському хорі та від самого початку, ще з 1972 року – в «Журавлях». Для «Журавлів» дуже цінною була його спільна робота з Анатолієм Кобиляком. Разом вони готували  збірки нот для хористів, а пан Богдан розробляв обкладинки для всіх видань, і також для першого альбому хору.

Богдан Боберський вмів співпрацювати з людьми. Завдяки йому та отцю Анатолію Шидловському, тодішньому пароху православної парафії на варшавській Волі, там почався процес відновлення поховань воїнів Української Народної Республіки (УНР). Пригадую, як у 60-х, у часи нашого навчання в ліцеї, ми разом з Богданом Боберським та кількома іншими особами зустрілися біля могил українських воїнів на згадку листопадового зриву і створення  Західноукраїнської Народної Республіки – хотіли віддати честь тим хлопцям. Пам’ятаю, що тоді побачив поперевертані хрести, відірвані тризуби, понищені написи на хрестах. Завдяки концепції пана Богдана щодо відновлення двох кварталів військових поховань, проєктам його авторства і підтримці інших осіб, які збирали гроші і допомагали йому, збереглося більше 100 поховань воїнів УНР. Також він займався пам’ятниками, які стоять на двох меморіалах воїнам УНР.

Сьогодні пан Богдан символічно спочиває біля могили Домініки Огієнко, дружини міністра народної освіти УНР Івана Огієнка, якій він проектував надгробну плиту. Спочив він також поруч своїх козаків, хрести яким проєктував і могили яких доглядав.

Богдан Боберський був скромною, дуже упорядкованою, високої особистої культури людиною, водночас повної енергії і зичливості до людей. Не дбав про піар, не чекав лаврів і нагород, а був задоволений результатами своєї роботи. Інколи був рішучим у поглядах і діях, проте готовим підтримати обґрунтовані думки інших людей. Думаю, що з цим чоловіком відходить покоління, яке допомогло зберегти українство у Польщі. Він мав велику любов до України і мріяв про її незалежність, якої і дочекався. Богдан Боберський був одним з тих людей, завдяки яким ми сьогодні є українцями у Польщі.

У мене в пам’яті є кілька осіб, яких я можу назвати менторами у житті. Згадаю двох. Це Іван Драч, який навчив мене розуміти Україну, і пан Богдан, який мене вчив бути українцем у Варшаві.

Анна Цалка

Круклянки

У 1995 році наша українська громада у Круклянках вирішила будувати свою святиню. Наш парох підказав нам, що проєкт храму може підготувати Богдан Боберський з Варшави. Я мала нагоду з ним познайомитися, коли після виготовлення проєкту він приїжджав до нас на консультації. Це були дуже приємні зустрічі, що проходили в сімейній атмосфері. Перше, що впадало в очі, – це його велика скромність.  Рішенням владики треба було ввести зміни в план церкви, що не дуже подобалося пану Богданові, – тож зараз наша святиня трішки менша за ту, яка була у початковому проєкті. Ми мусили відмовитися від підвалу, який зараз би дуже пригодився. Пан Богдан добре знав, що це таке місце, де ми можемо зустрітися і яке потрібне нашій громаді.

Освячення церкви відбулося у 2002 році. Пан Богдан теж приїхав на цю урочистість з делегацією з Варшави. Зараз ми пишаємося нашою святинею, яка спроєктована у лемківському стилі. Це наше місце у Круклянках, наш малий клаптик України, який допоміг створити саме Богдан Боберський.

Богдан Сіроцький

Варшава

Ми, будучи студентами різних факультетів і різних професій, а також пізніше, після закінчення навчання, зустрічались у помешканні пана Богдана. Бувало, що туди приходило стільки людей, що ледве вміщалися в його квартирі. На цих зустрічах ми передусім говорили про наші українські справи, зокрема про історію. Пан Богдан організовував лекції і вмів всіх зацікавити. Знайомив нас з мистецтвом, історією мистецтва, архітектурою, театром – він на  цьому дуже знався. Можна сказати, як архітектор, він вводив нас в «аркади культур». Завжди говорив чітко і мав що сказати, умів передати іншим те, що сам добре знав. Можливо, завдячував цим своїй освіті і професії.

Після того, як утворилося Українське суспільно-культурне товариство (УСКТ), зустрічі української молоді проходили на вул. Хелмській у Варшаві, де УСКТ мало свої приміщення.  Проте більшість осіб, які познайомилися у пана Богдана, надалі приходили до його помешкання. Багато людей своє українське життя у Варшаві починали з квартири Богдана Боберського. І навіть після того, як багато з нас одружилися, ми підтримували зв’язки з паном Богданом. Ми з дружиною спілкувалися з ним до кінця його життя.

Олександр Хиляк

Варшава

Богдана вже немає. Моє знайомство з ним почалося у 50-х роках минулого століття, коли за порадою мами я почав відвідувати репетиції хору, який діяв при тодішньому УСКТ.  Хор був заснований під керівництвом незабутнього Славка Полянського. У мене залишилися чудові спогади, пов’язані з поїздками, хоровими турами та концертами, зокрема в Гребенному та Флоринці. У ті старі часи я й подружився з Богданом. Вирішив подати заявку на архітектурний факультет Варшавської політехніки, і Богдан запропонував мені допомогу. Я почав вечорами приходити до нього на безкоштовні уроки малювання. Завдяки ньому я закохався у графіку, якою займаюся і дотепер.

Я чималим йому завдячую, зокрема друзями, яких зустрів у нього. У Богдана я познайомився  з відомими українськими діячами, художниками та вченими. Його прекрасна квартира була центром українського життя у столиці, варшавською пристанню для багатьох українців. Це був практично готель для студентів, які приїхали до Варшави. Богдан організовував там різні зустрічі та вечері.

Важливим елементом його громадської діяльності було архітектурне проєктування, Богдан багато зробив для української громади в цій галузі. Богдан Боберський був дуже розумним, завжди готовим допомогти – його сильно любили. Для мене він залишається святим.

Катерина Сіроцька

Варшава

Коли я вчилася у Педагогічному ліцеї в Бартошицях, мій старший брат намовив мене поїхати на курс української мови до Варшави. Ми вирушили до столиці з кількома товаришами. Тут мій брат сказав: «У Варшаві є один патріот, якого я знаю. Колись, може, з ним познайомишся. . Це Богдан Боберський». Невдовзі так і трапилось.. Як мала вільний час, ми їздили на спільні екскурсії, де був теж Богдан Боберський. Мені запам’яталася його вдача, він був дуже прихильний до всіх, вмів допомогти, дати пораду. Ми почувалися з ним дуже безпечно. Виявляється, на зустрічі до нього приходили і ті, що мали «наглядати» за тим, що ми робимо. Про це ми дізналися тільки зараз.

Крім того, що пан Богдан проводив для нас лекції на різні теми, були теж моменти, коли ми розповідали про свої сімейні долі. Він був тією людиною, завдяки якій ми знали про українських акторів та митців у столиці, про українські події, що відбуваються у Варшаві. Він не лише повідомляв нас про українські ініціативи, але дбав, щоб ми не пропустили жодної з них.

Коли утворився Союз українок у Польщі, ми у Варшаві почали організовувати зустрічі для представниць різних віросповідань, що є у столиці. Саме пан Боберський підготував власну авторську фотовиставку іконостасів церков у Польщі, яку розмістили у підвалі церкви отців Василіян на вул. Медовій. Фото та зустрічі викликали велике зацікавлення людей, які нас відвідували, – таким чином вони дізнавалися про нашу громаду та історію. Пан Боберський радів, що може допомогти і популяризувати українську громаду.

Протягом довгого часу ми товаришуємо з сім’єю Боберських. Маємо дітей приблизно одного віку, тож часто зустрічалися з Богданом і Іриною Боберськими, коли наші діти були малими. Пан Богдан був дуже сімейною людиною та дуже любив свою родину. Любив теж Лемківщину, звідки сам родом, а також полюбляв там подорожувати.

Павло Любович

Перемишль

Я знаю пана Богдана, бо ми разом брали участь у репетиціях і концертах хору «Журавлі». Хор заснували у 1972 році, а я у ньому з 1973-го. Пан Богдан же був у хорі від самого початку. Я був басом, а він тенором. Разом з паном Кобиляком вони готували ноти, Богдан Боберський оформляв їх графічно. Також він проєктував перші народні костюми для хору. Мені передусім запам’яталася його пунктуальність. Хоча був тихою і скромною людиною, але був дуже активним, коли йдеться про хор «Журавлі». Брав участь у дискусіях щодо планів хору та у спільних вечірніх розмовах хористів. Я був тоді молодий, але згадую, як старші хористи, що пам’ятали виселення, сідали і розмовляли про свої рідні села та про спів. Пан Богдан тоді мав що розказати. Важливим для нього (та й для всіх нас) був перший виїзд хору в Україну у 1989 році. Пам’ятаю наш концерт у Львівській філармонії – публіка плакала, і ми плакали. Напевно, для покоління пана Богдана і його самого це був особливий момент. Хоч ще не вільна держава, але все ж таки це була наша Україна.

Фото з родинного архіву сім’ї Боберських

Поділитися: