Іванна Килюшик ■ ГРОМАДА ■ №16, 2021-04-18

15 років Закону про національні та етнічні меншини й регіональну мову

Єврейська асоціація «Чулент» у коаліції з фондами «Зустріч» та «Яв Дікх» 21-26 березня організувала конференцію «Про нас варто, варто з нами – 15 років дії Закону про національні та етнічні меншини й регіональну мову. Висновки, рекомендації та нові виклики майбутнього». Метою конференції, яка складалась із шести панелей, був обмін практиками, побудова союзів та коаліцій, презентація організацій меншин як партнерів для державного управління і місцевого самоврядування. А також – напрацювання рекомендацій щодо законодавчих змін, правових механізмів, проєктів та стратегій, які відповідають сучасним викликам.

Визначення відображає меншини як певну проблему, а не цінність

Під час першої панелі «Закон – органи меншин – рекомендації – майбутнє» виникло питання: як оцінювати термін «меншина». Минуло 15 років, відколи його встановили законодавчо. За цей час у суспільстві відбулася низка соціальних та політичних змін. До Польщі приїжджає дедалі більше мігрантів. Чи визначення національних та етнічних меншин і регіональної мови й надалі відповідає сучасній ситуації?

Професорка Олена Дуць-Файфер з лемківської спільноти підкреслила, що зараз воно відображає меншини як певну проблему, а не цінність. На її думку, у визначенні не повинно бути закритого переліку меншин, умови щодо їхньої чисельності та того, що така спільнота «суттєво відрізняється від інших громадян своєю мовою, культурою або традиціями», тому що незрозуміло, що означає «суттєво» і хто має вирішувати, що є таким, а що ні.

«Перша умова визнання якоїсь культурно іншої громади національною чи етнічною меншиною – це те, що вона „не така чисельна, ніж решта населення Польщі”. Можна бути спільнотою більшою, як-от в постколоніальних суспільствах. Там меншини немалі, але вони перебувають на позиції підпорядкування. А найважливішим є пункт, який показує нагляд і контроль. Ми маємо закритий опис із готовим списком спільнот, створений „ззовні”. Згідно з тенденціями сучасного світу, людина має право самостійно визначати свою ідентичність. Тому цей термін повинен бути відкритим», – пояснила Олена Дуць-Файфер.

Григорій Купріянович, представник української громади, звернув увагу на розбіжності у визначенні тих, кого вважаємо представниками меншин: «У Законі про національні та етнічні меншини є подвійне підстрахування. З одного боку, є термін, який окреслює, чим є такі спільноти, а з іншого боку – уже маємо їхній перелік. Але насправді, з правової точки зору, це не є необхідним, тому що наводити треба або визначення, або список». 

Купріянович підкреслив, що дефініція національних чи етнічних меншин у законі – це політична дія: «Вона не є результатом наукової дискусії чи вираженням суспільних потреб. Сейм у 2005 році ухвалив таке, а не інше рішення, визнавши такі, а не інші, спільноти меншинами. У дискусіях, які відбувались протягом останніх 15 років, на запитання «що про це думають самі громади» я відповідав, що насправді їхній голос має в цьому аспекті лише інформаційне значення. Бо вони не вирішують, кого у Польщі визнавати меншинами. Це – політичне рішення суспільної більшості, виражене парламентом, тобто Сеймом і Сенатом».

Григорій Купріянович також звернув увагу на суспільно-політичні зміни, які створюють нові виклики: «На наших очах відбуваються імміграційні процеси. Вони пов’язанні із приналежністю Польщі до Європейського Союзу. Будь-який громадянин із країн блоку може без проблем переселитись до Польщі. Уявімо собі француза єврейської, української чи чеської національності, який переїхав сюди. Формально він не буде членом даної національної меншини. Виникає питання про забезпечення його прав як громадянина ЄС. Іншою проблемою є велика міграція з Білорусі, України та меншою мірою – з Росії чи інших пострадянських країн. З’явилося багато людей української національності, які через певний час отримують польське громадянство. У правовому сенсі вони можуть стати частинами спільноти національних меншин. У зв’язку з цим виникають питання щодо локальної культурної спадщини».

Професор Цезари Обрахт-Прондзиньский, наукові зацікавлення якого стосуються кашубів, звернув увагу на те, що закон не містить жодного формулювання про те, що, наприклад, Річ Посполита опікується своїми меншинами, а вони самі є певним благом. Хоча документ покликаний охороняти культурну ідентичність і сприяти громадянській і суспільній інтеграції.

Також Обрахт-Прондзиньский звернув увагу на процес міграції громад. Це явище торкнулось кожної з них, але різною мірою. Ще одна проблема – старіння спільнот.

Учасники дискусії звернули увагу на необхідність створення культурних інституцій меншин замість підтримки за принципом річних ґрантів і дотацій. Ця проблема – не економічна, а ментальна. Держава повинна працювати над атмосферою відкритості для інституціонального розвитку меншин, які знають свої потреби та ресурси. Також на порядку денному залишається питання представництва громад у структурах влади та донесення їхніх потреб. Спільна комісія уряду і меншин не є досконалим вирішенням цієї проблеми.

Головна дилема – як залишитись собою

Під часпанелі«Образ меншини – зміна – нові ролі» обговорювали зміни, які відбуваються у спільнотах, передусім – поколіннєві. З’являються люди, що не мають досвіду життя в комуністичній Польщі, які виросли в ІІІ Речі Посполитій і через це є іншими. По-друге, стає дедалі більше меншинних інституцій. Також простежується плюралізм, виникають нові форми активності – наприклад неформальна освіта, медіація. Громади зменшуються, але разом із тим можна помітити певне «відродження ідентичності», що видно у заявах щодо національної приналежності.

Дуже важливою зміною, на думку учасників дискусії, є пристосування меншин до культури більшості. Раніше культуру й мову передавали через сферу приватну, родинну, а зараз це перейшло до публічної: так званої культурної соціалізації молодого покоління через школи, університети, медіа, церкви. Цей перехід несе й загрози, як-от незнання рідної мови. Молодь повинна мати перспективи розвитку та кар’єри, аби брати активну участь у справах меншин.

Професор Цезари Обрахт-Прондзиньский звернув увагу на виклики, які стоять перед спільнотами: «Головна дилема – як залишитися собою і що це означає. Я маю на це питання п’ять відповідей. По-перше, традиційну: зосередитись на збереженні культурної спадщини. Але при цьому треба зрозуміти – що зберегти з цієї спадщини, що є ключовим? Друга відповідь – це суспільно-політична мобілізація. Проте меншини різні і мають різний потенціал. Ще один варіант: популярна культура, здатність вписатися в сучасні реалії. Наступна відповідь – націоналістична, це реакція на аналогічні процеси в групі більшості. Й остання – побудова нової, більш відкритої етнічності, збереження ідентичності і пошук нових її форм, привабливих для молодого покоління».

Рафал Бартек з німецької меншини поділився позитивним досвідом та розповів, що їхня громада багато уваги приділяє навчанню молоді, організовуючи для них курси, тренінги та інші заняття для розвитку та вдосконалення компетенцій.

Серед інших позитивних змін панелісти перечислили: кращий рівень освіти, професіоналізацію, діяльність спільнот «назовні», побудову союзів, коаліцій та партнерств, підвищення рівня залученості, проведення досліджень, експертна діяльність. Прикладом послугувала програма «Відкритий Краків», де меншини сприймають з точки зору користі, яку вони можуть принести.

Необхідність розширення

Під час панелі «Міські стратегії – нові перспективи» обговорювали питання співпраці громад із місцевим самоврядуванням. Воно зацікавлене у створенні спільних стратегій. Гарний приклад – співробітництво Вроцлава та місцевої організації «Калейдоскоп культур».

Пйотр Квапішєвіч із Єврейської асоціації «Чулент» зазначив, що групу меншин потрібно розширити, адже до неї можуть належати й мігранти: «Наш спільний голос стане важливішим. Із перспективи міста, яке окреслює стратегії щодо своїх жителів, ми станемо групою не з кількох десятків людей, а з кількох десятків тисяч. Ми маємо різні потреби, але у деяких сферах вони спільні, наприклад, у питаннях протистояння дискримінації. Дуже важливо, аби ми, меншини, ініціювали це».

Жіноче лідерство як особливий його вид

Під час панелі «Лідери – жінки – нинішня ситуація – роль – зміна» Наталія Гладик з Об’єднання лемків розповіла, що структури меншин і роль у них жінки трансформувалися протягом останніх кількох років. Раніше організаціями керували переважно чоловіки. Зараз у Польщі відбуваються загальні суспільні зміни, щораз більше жінок займають представницькі посади: суспільні, політичні, наукові. Переміни в організаціях меншин є відображенням цих процесів. З’являються нові люди, які долучаються до ініціатив, виникає простір для самореалізації молоді. Так у керівні органи приходять жінки – попри те, що вони і надалі становлять меншість, це змінюється. Наталія зазначила, що проблемним є характер цього лідерства: «Жіноче лідерство можна назвати «м’яким типом», пов’язаним із культурою, медіа, освітою. Що ж до представництва на рівні адміністрацій чи політичної позиції, то це залишається доменою чоловіків, хоча тут ситуація вже теж починає змінюватися».

Анна Жєлінська з єврейської спільноти розповіла, що ця меншина також є досить патріархальною з огляду на релігію та суспільно-історичний контекст ролі жінки як виховательки дітей. Однак це зазнає змін: «У найбільшій єврейській ґміні –  варшавській – на п’ять членів управління є чотири жінки. Вони відходять від традиційних ролей вчительок, мисткинь. Переймають керівні функції. Важливе значення відіграють курси лідерства, учасниці яких підвищують рівень своїх компетенцій».

Аґнєшка Цабан з меншини ромів також зазначила, що їхня культура є досить патріархальною та орієнтується на звичаєве право, згідно з яким на плечах жінки ще донедавна лежала основна відповідальність за родичів, дітей, їжу та дім. Ця роль змінилась, і тепер чоловік став відповідальним за родину. Роми, помінявши спосіб життя на осілий, також пройшли суспільну трансформацію: «Жінки працюють асистентками з дітьми ромського походження в освітній галузі. Вони більш гнучкі. Зараз багато з них є членкинями різних організацій, була навіть Асоціація ромських жінок. Чотирьох жінок ромського походження відзначив президент Польщі за суспільну діяльність».

Мирослава Керик, очільниця фонду «Наш вибір», розповіла про роль жінки в організаціях мігрантів: «Для чоловіків робота в таких структурах не є престижною. У Польщі є дуже багато активних мігранток, які прагнуть бути лідерками та створюють свої організації, тому що в старих структурах керують чоловіки і там їм важко пробитись. Жінки стикаються з проблемами, пов’язаними з легалізацією перебування і роботи. Вони мусять працювати десь іще, окрім як у меншинних організаціях, аби перебувати у Польщі на законних підставах. Приїжджим також доводиться будувати власну мережу контактів. Ми є новою міграцією, розпорошеною, і це нас вирізняє».

Будуємо спільноту локально, але мислимо глобально

Під час панелі «Зміна – нове покоління – перспективи – лідери» говорили про позиції молодих лідерів меншин. Клавдія Клімек з єврейської спільноти зазначила, що громади збудували для таких людей фундамент, стабільну базу для подальшого розвитку, суспільний капітал. Молодь отримала доступ до міжнародної освіти та знань, має нові, свіжі ідеї: «Ми шукаємо креативних рішень та ризикуємо, не тримаючись за напрацьовані стратегії й безпечні рамки. Будуємо нашу спільноту локально, але мислимо глобально».

Григорій Суханич, один з лідерів меншини лемків, звернув увагу на те, що нове покоління діє в нових умовах, ставить інші цілі, професіоналізується, виходить поза рамки, говорить про проблеми громад не лише в межах країни, а й на міжнародному рівні.

Кароліна Квятковська, лідерка спільноти ромів, зазначила, що представники цієї громади долучаються до політичного життя Польщі, будують міжкультурний діалог, створюють коаліції, попри всі відмінності, знаходять спільні сфери діяльності, лобіюють свої інтереси. Шимон Фолп з німецької громади додав, що молоді лідери мають інший підхід, ширші можливість освіти та підвищення кваліфікацій.

Меншини змінюються, але суспільство більшості не встигає за ними

Заключна сесія конференції «Мистецтво – спадщина – освіта»була присвячена питанням культурної спадщини та місця громад у польському суспільстві.

«Меншини тепер інакше себе презентують, по-іншому розглядають своє місце в суспільстві, зосереджуються на власній культурі, але й беруть участь в культурі більшості. Однак сприйняття їх у суспільстві залишилось на рівні ХІХ століття – про них думають як про окрему, закриту групу, дивляться на них через призму фольклору, стереотипного мислення. Меншини змінюються, але суспільство більшості не встигає за ними, зациклюється на образі народної культури», – зазначив Петро Тима з Об’єднання українців у Польщі.

Марцін Мелон із громади сілезців розповів про зміни у цій спільноті: «На жаль, в законі про меншини немає сілезців, попри те, що 400 тисяч людей підписали петицію про те, аби нас туди внести. Під час останнього перепису понад 800 тисяч сілезців вибрали цю національність як одну із двох, а 450 тисяч – як єдину. Пів мільйона говорить про використання сілезької мови, яка теж досі не отримала статусу регіональної. Ми весь час знаходимось поза спільнотою тих меншин, про які тут щойно говорили. Попри все це, останні 20 років у нашій громаді відбувається певний ренесанс, вона досить динамічно розвивається».

«Спільнота кашубів знаходиться у схожій ситуації. Ми вписані до закону як громада, що користується регіональною мовою, – це певний компроміс. Але це рішення було поганим, бо не кожен, хто вважає себе кашубом, розмовляє кашубською», – зазначив представник цієї спільноти Матеуш Титус Меєр.

Панелісти погодились, що, окрім формальних змін, треба підтримувати локальну культуру та історичну освіту.

Конференція пройшла в межах проєкту «Національність, етнічна приналежність та побудова коаліції: порядок денний як механізм співпраці між групами меншин у Польщі», який фінансує фонд «Пам’ять, відповідальність та майбутнє» та Голландський єврейський гуманітарний фонд.

Фото – скріншот з події

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*