Богдан Гук ■ ЛЕМКІВСЬКА СТОРІНКА ■ №21, 2018-05-27

Я вибираю для історико-культурного «проходу», як сказали б давні галичани, заснований наприкінці XVIII ст. цвинтар у містечку Горлицях. Охочим відвідати його вказав би будь-яку вулицю, що веде з вокзалу в найвищу частину міста, зокрема Коллонтая, відтак Краківську, по правому боці якої і є стара частина цвинтаря. А якщо хтось знає, де знаходиться Центр культури ім. Богдана-Ігоря Антонича, то маючи його за спиною, може податися 150 метрів прямо вул. Кривою, а потім по лівому боці побачить доріжку вгору. Там і є те, що я шукав у квітні.

Спершу старий цвинтар, уже до краю тісний. Я орієнтувався при помочі різниці між кирилицею і латиницею. Знаючи про те, що частина прізвищ може скриватися в латинському записі польською мовою, додав до цього увагу до різниці між українськими та польськими прізвищами.

Номером один є пам’ятник на могилі Івана Періга (1875–1907), цісарсько-королівського постенфірера жандармерії в Горлицях. Він був родом з Сільця Бенькова у повіті Кам’янка Струмилова. Це чи не єдина, ще руська, пам’ятка часу Австро-Угорщини на місцевому кладовищі.

Свідком кількох епох є надгробник адвоката, доктора Ярослава Сьокала (1885–1962) та його жінки Ірини з Янівих (1897–1970). Сьокало був активним у громадському русі на Лемківщині до війни. Йому пощастило не бути вигнаним з Горлиць під час Акції «Вісла». Він 1959 р. став членом Лемківської секції Українського суспільно-культурного товариства. Про професійну працю Ірини не знаю нічого. Їхнє місце спочинку цікаве і тим, що на передній меморіальній дошці напис польською мовою, а нижче, при землі, ще руською у церковному варіанті. До речі, від Янівих залишився нагробний хрест В’ячеслави Янів (1876–1937), також утриманий у двомовному варіанті. Правда, польськомовна частина напису не опустилася так низько до землі, як у Сьокалів.

Варто похилитися біля гробниці радника Семена Білинкевича (1887–1955), його жінки Олександри Білинкевич (1888–1967) та вчительки Катерини Білинкевич (1892–1953). Це мала б бути стара русько-українська інтеліґенція, але мені відомо про них тільки те, що вичитав з пропам’ятних написів. Добре було б, якби хтось з їхніх нащадків допоміг здобути про них ширшу інформацію.

Гарна кольорова мозаїка з Ісусом Христом прикрашає пропам’ятні написи польською мовою на могилі Миколи Марковича (1904–1967), Єфрозини Маркович (1908–2003) та Анни Скрипак (1933–2009). Що цікаво, на іншій могилі зустрів я прізвище «Skrzypacz», що видається переробленим на польську зі «Скрипак». У польщині там же спочивають Семен Пупчик (1902–1980), Теодозія Пупчик (1908–1985), Сава Чергоняк (1934–1988). До нових на старій частині цвинтаря належать кириличні поховання Стефана Чергоняка (1930–1978), Олени Попович (1881–1972), Стефана Михняка (1951–1990), флоринчанки Стефанії Дрейович (1940–2014).

У новій частині як першу можна віднайти польською мовою означену могилу Михайла Донського (1919–2001). Причина такого стану мені невідома. Сумніваюся, чи з цим погодився б сам Донський, бо ця людина зі свого 90-річного життя 70 років віддала українству на Лемківщині. Поява напису польською мовою на місці поховання

Поділитися: