Управа гуртка ОУП у Білому Борі, Парафіяльна рада і члени церковного хору ■ ЗГАДКА ■ №7, 2023-02-19

З невимовним сумом прощаємося з нашою пані директор Іриною Дрозд, яка 29 листопада 2022 року на 74-му році життя відійшла у вічність.

Дуже боляче усвідомлювати цю передчасну смерть, бо переважна більшість з нас, спостерігаючи за нею, мала відчуття, що нам буде дано зробити разом ще не одну добру справу, створити нові ініціативи чи просто краще упорядкувати або використати надбання більш як сорокалітньої праці на благо нашої білобірської школи, церкви, громади. Хвороба тривала довго й після кожного її етапу пані Ірина знаходила в собі силу піднятися, стати перед новими викликами. 

Разом з відходом на той світ Ірини Дрозд закінчується свого роду епоха, яка почалась у 1970 році, коли вона, випускниця бартошицького ліцею, почала працювати вчителькою в Білобірській початковій школі №2 ім. Тараса Шевченка, а з 1974 року стала її директоркою. Пані Ірина своєю працею, участю, самопосвятою зробила великий внесок у духовні й матеріальні надбання нашої громади на всіх рівнях її функціонування: шкільному, церковному та громадському. Усю себе присвятила вихованню нових поколінь українців, нащадків переселенців акції «Вісла», а останнім часом і громадян України.

За її участі та нeймoвipної відданості відремонтовано й розбудовано будинок Початкової школи №2 ім. Т. Шевченка (1982-1983 рр.), скликано громадський комітет щодо будівництва гуртожитку та побудовано його (1983-1989 рр.), засновано ліцей (1990 р.), побудовано нову церкву за проєктом професора Юрія Новосільського (1992-1997 рр.), встановлено пам’ятний знак жертвам акції «Вісла» (2007 р.), названо площу ім’ям Тараса Шевченка (2014 р.). Вона була організаторкою або співорганізаторкою таких заходів, як щорічні шевченківські святкування, фестивалі сакральної творчості, казкові фестивалі, білобірські польсько-українські колядування, табори відпочинку для дітей української меншини й дітей з Чорнобиля, екскурсії в Україну та на рідні землі, вчительські конференції. Як співорганізаторка влаштувала І Всесвітній форум української діаспори (1990 р.) й з’їзди українських політв’язнів сталінського періоду (1992-1993 рр.). Невтомно пропагувала українське дpуковaне слово й українські книжки. Як методист допомагала по змозі пунктам навчання української мови в усьому регіоні від Ґданська по Щеціна. За час довголітнього головування в Українському вчительському товаристві вміло інтегрувала українських учителів у Польщі.

Як особа обдарована сильним голосом і музичним слухом співала в церковному хорі та хорі «Верховина» під диригуванням Богдана Фіцака. Учила також співати шкільну молодь різноманітних пісень, починаючи з колядок, закінчуючи народними й патріотичними піснями тощо. Найбільш близькою її серцю була пісня на слова Василя Симоненка «Лебеді материнства», що прозвучала над її могилою у виконанні церковного хору та випускників школи, які з’їхались звідусіль, щоб попрощатись зі своєю наставницею.

Також долучалася до праці на самоврядній ниві й чотири каденції (2002-2018 рр.) була депутатом міської ради в Білому Борі. Як мешканка багатоповерхівки разом із сусідами створила спільноту мешканців та була в її управлінні. Залюбки відпочивала на природі, працюючи у своєму городі або збираючи гриби в білобірських лісах.

Було в покійної Ірини ще багато планів, пов’язаних зі збереженням пам’яті про покоління виселенців акції «Вісла». Збирала костюми з рідних земель й інші матеріальні пам’ятки, привезені переселенцями. Це все робила з думкою долучитися до створення музейної кімнати в школі, а згодом і невеликого музею.

Усе тут описане й неописане, але здійснене, є доказом великого патріотизму, глибокої потреби діяти на благо громади та народу, з метою вберегти тут, на чужині, чергові покоління українців від повної асиміляції.

За час свого директорування в українських школах в Білому Борі пані Ірина переживала складні моменти й різного роду випробування, бо часи були непрості, особливо до 1989 року. Завдяки своїй стійкості, рішучості й безкомпромісності знаходила вихід зі, здавалося б, безвихідних ситуацій.

Як парафіянка, член УСКТ/ОУП й учитель-директор шкіл була одним з каталізаторів нашої невеликої, але активної громади. Тому за допомогою небайдужих людей вдалося нам досягнути так багато на шкільній, церковній і громадській нивах.

У скорбній молитві дякуємо Богові за труд життя пані Ірини Дрозд й за те, що дороги багатьох з нас перетнулися саме тут, у Білому Борі. Завдяки цьому ми могли разом творити дoбpo, якe cлyжитиме наступним пoкoлiнням українцiв.

Глибоко відчуваємо й завжди відчуватимемо цю боліснy втрату Людини, на чecнicть, участь, підтримку й допомогу якої можна було завжди розраховувати. 

Щирі слова співчуття висловлюємо всій родині Ірини Дрозд, зокрема сестрі Ярославі, доньці Анні з чоловіком Мирославом, синові Андрію з дружиною Ольгою та улюбленим онукам, якими дуже тішилась і пишалась, – Олі, Тимку й Гані.

Нехай чужа білобірська земля, на якій трудилася майже все своє життя, буде їй легкою. 

Вічна Вам пам’ять, пані Ірино!

Поділитися: