Cтефан Лашин ■ ЗГАДКА ■ №43, 2021-10-24

Ярослав Марушечко відійшов у вічність 10 вересня 2021 року. Ця сумна звістка пролунала як грім серед ясного неба, засмутила вчителів і випускників Бартошицького педагогічного ліцею № 2, які розкидані по всьому світу. Професор Марушечко, учитель математики і фізики, був своєрідним феноменом цього ліцею з українською мовою викладання, і без нього історія школи була би неповною.

Він народився 15 лютого 1935 року в Корениці Ярославського повіту. До війни його батьки, Максим і Софія, займалися сільським господарством. Навесні 1947-го під час акції «Вісла» сім’я Марушечків була депортована на «Повернені землі» («Ziemie Odzyskane») – їх поселили біля Кандит Ілавецького повіту. Перші чотири роки Ярослав провчився у рідній Корениці, а 7-літню початкову школу закінчив уже після війни в Кандитах. Потім навчався у Педагогічному ліцеї № 1 у Бартошицях. Тут його зацікавлення математикою допоміг розвинути класний вихователь Мар’ян Петрашко, знаний і цінований у місті вчитель цього предмету. Відразу після отримання атестата зрілості у 1955 році Ярослав пішов вивчати математику у Вищій педагогічній школі в Ґданську, де 1959-го йому присвоїли звання магістра. 

Там застав його славний 1956 рік, про який він згадував так:

Чотири роки в Тримісті,

Немовби місяців із двісті,

Час навчання й надій,

і це ще було не все –

була ще участь в УСКТ….

З дому свого родинного і дорогого

Взяв я любов і пошану до свого.

Мої батьки і рідні за Україну

Готові були боротись до загину!

У 1959 році Григорій Боярський, очільник Головної управи Українського суспільно-культурного товариства, запропонував Марушечкові посаду вчителя математики в українських класах педліцею № 2 у Бартошицях. Працівник відділу освіти в Ольштині під час співбесіди попередив кандидата, що уроки там проводяться саме українською. Марушечко впевнено відповів, що для нього це не проблема, він знає мову і дасть собі раду.           

Клас ІІІ б з п. Ярославом Марушечком, 1959 рік

Ярослав часто пізніше згадував, що молоді вчителі, сповнені ентузіазму, в той час опанували і збагачували рідну літературну мову. Галина Криванська, випускниця Лодзинського університету, наприклад, викладала біологію та хімію українською вже від 1957 року. Підручників не було, тому всю інформацію учні записували у зошитах.

Марушечко розповідав, що заняття з геометрії розпочав із місячним запізненням, бо мусив сам спочатку вивчити українську термінологію:

І так почався труд мозольний –

Щоб не пропасти в рідній школі,

Засвоїть треба було, це:

Okrąg – це коло, koło – круг,

Średnica діаметром зветься,

A stożek конусом буде,

А якби мало було праці,

То є ще з фізики задачі.

Закони фізики вивчай,

Якщо не зможеш, – пропадай!

I що цікаво – десятки випускників ліцею пізніше успішно закінчили навчання в польських університетах та педінститутах з дисциплін, які їм викладали українською, та отримали звання магістрів.

1960р. Єлитково, вих п. Я.Марушечко

Ярослав Марушечко не тільки вів уроки, але й організовував художні колективи, a як треба було – то й керував ними. Почавши працювати у школі, він брав участь у її художній діяльності, підтримував її розвиток. Уважав, що існування українських класів мобілізовує нацменшину як у самих Бартошицях, так і в навколишніх населених пунктах. Завдяки його енергії, підприємливості та ініціативі у наступні п’ять років після відходу у 1965-му людей, які безпосередньо працювали з художніми колективами, вдалося утримати ансамбль пісні і танцю «Mрія». Підтримували Ярослава у цьому Бернард Зандер, Євген Пушкар і Микола Калішук. Молодь і надалі, попри велике навчальне навантаження, охоче приходила на репетиції і брала участь у поїздках із концертами у навколишні села. Цей колектив успішно виступив на І Фестивалі української естради в Сяноку (1967), II Фестивалі української пісні і танцю в Кентшині (1968), III Фестивалі української пісні і танцю в Кошаліні (1969) тощо. Аж не віриться сьогодні, що в останні два роки існування ліцею ансамбль виступав ще й на важливому Шевченківському концерті в Бартошицях (1969), брав участь у конкурсі з нагоди 25-ліття Польської Народної Республіки, а також відзначив своєю участю урочистості з нагоди 25-ліття визволення Бартошиць (1970).

Професор володів неабиякими музичними здібностями, які допомагали йому у спілкуванні з молоддю. Гітара була його нерозлучним «дидактичним засобом», особливо на екскурсіях і класних вечірках. Музикант Бернард Зандер, великий приятель українців, який тепер проживає в Німеччині, ще недавно згадував Ярослава Марушечка як учасника шкільного хору, людину, обдаровану природним музичним хистом, а також відчуттям естетики та досконалим знанням українського фольклору.

1962р. в Варшаві, вих. п. Я.Марушечко

У 1970-1972 роках, після припинення діяльності ліцею, Марушечко працював у Комплексі агрошкіл у Каролеві біля Кентшина, де викладав передусім фізику. Пізніше був учителем в Комплексі інженерних шкіл у Бартошицях.

У 1990 році він успішно очолив громадський комітет, який створив першу в Бартошицях початкову школу з українською мовою навчання. Це стало можливим завдяки прихильності влади і допомозі багатьох організацій та окремих осіб. Можна бути впевненим, що заклад не виник би, якби не втрутилася в цю справу Любомира Кобеляк – старша спеціалістка у справах українського шкільництва в Головній управі УСКТ. Пані Люба, яку називали «міністеркою української освіти в Польщі», неодноразово відвідувала Ольштин і Бартошиці, щоби вести перемовини з місцевою владою щодо умов функціонування нового закладу.

У виданій через 10 років монографії «10-ліття Початкової школи імені Лесі Українки в Бартошицях» (2001), опрацьованій під керівництвом Данути Рогунь, читаємо: «У результаті докладених зусиль, рoзпорядженням № 18 куратора освіти і виховання в Ольштині від 3 серпня 1990 року, в Бартошицях з’явилася Початкова школа № 8 з українською мовою навчання. Вона розпочала свою роботу 1 вересня 1990 року в колишньому казарменому будинку на підставі договору про оренду і функціонувала там до 1993-го. Складалася з 8 класних кімнат, приміщення для дошкільного відділу, маленького гімнастичного залу, світлиці і кабінету директора. До нової школи прийняли понад 100 дітей, зокрема 96 учнів – до I-VIII класів. Там проводили дидактично-виховні, а також позакласні заняття від 8 до 16 години. Освітою і вихованням учнів займалися 16 вчителів. Керівництво школи від вересня 1990 року очолював магістр Ярослав Марушечко, який був одним із її засновників. Умови праці не були легкими…. Не вистачало підручників, меблів, методичних посібників. Але великий ентузіазм, добра воля і самовідданість учителів через усі перешкоди вели до позитивних результатів в роботі».

1984р. з вих.М.Калишуком і п. Я.Марушечко по роках, поруч Л.Скверес,М.Ванца,вгорі Білий,Кертичак

Велика заслуга Ярослава – у тому, що він уміло керував учительським колективом, і той подолав усі труднощі. Він очолював заклад до відходу на пенсію у 1993-му. 6 жовтня того року відбулося офіційне відкриття нової школи в будинку на вулиці Лісній. Пізніше, 4 жовтня 1997-го, їй було присвоєне ім’я Лесі Українки.

Ярослав Марушечко – не тільки заслужений учитель. Він відомий і визнаний як суспільно-громадський діяч в українському середовищі у Бартошицях і поза ними. Виконував численні доручення УСКТ та ОУП.

Дарія Якимець, яка від 1973-1974 навчального року вела пункт навчання української мови в Початковій школі № 1 у Бартошицях, вважає, що шевченківські вечори та декламаторські конкурси, які тривалий час проводили разом, – це прекрасні і неповторні культурні події. Вони об’єднували людей різних поколінь; бувало, що брали участь у них і поляки.

Ярослав Марушечко був також співорганізатором перших «Maланок» у Бартошицях. Дмитро Трояновський, який допомагав з їх підготовкою, пізніше, мешкаючи вже у Сполучених Штатах, згадував ті часи з притаманним йому гумором. Відвідуваність була чудова, але організатори не мали досвіду у проведенні таких великих заходів, тому траплялося, що мусили доплачувати за ці забави з власної кишені, неодноразово приховуючи це від близьких. Так ставалося на початку; потім були вже лише прибутки.

Професор охоче зустрічався з випускниками ліцею, усіх чудово пам’ятав. Був ініціатором і співорганізатором першого з’їзду випускників українських класів, який відбувся 14 травня 1984 року. Oлена Костишин і Mарія Кнись часто згадують, як Марушечко заохочував їх пізніше до проведення наступних зустрічей, і вони виконували це прохання. З’їзд на честь п’ятдесятиліття створення українських класів організували 9-10 вересня 2006 року. Ярослав охоче ділився на шпальтах «Нашого слова» досвідом на тему громадської активності бартошицьких українців, а також заохочував інших писати про суспільно-громадську діяльність у своїх колективах.

1984р. по 25 роках ПЛ, всередині п.Я.Марушечко

Професор завжди був у середовищі, де вирішувалися нелегкі українські проблеми, служив їм усім своїм розумом і серцем. Якщо був переконаний у своїй правоті, то і на словах, і в діях залишався послідовним, рішучим та навіть упертим. Так склалося, що автор цих рядків три роки був його учнем, а потім, після закінчення університету, ще стільки ж часу працював зі своїм учителем у Бартошицькому ліцеї. Ми завжди чудово розуміли один одного.

Важко в короткому тексті описати постать цього викладача-патріота й ентузіаста українських справ. Ми всі, випускники єдиного у повоєнній Польщі закладу з підготовки вчителів з українською мовою навчання, сьогодні кланяємося й віддаємо глибоку честь і шану нашому професорові. Дякуємо йому за передані нам знання, але особливо – за те, що навчив нас і показав на практиці, як любити Україну, розвивати своє, рідне, національне. Його життєва і професійна позиція засвідчувала, що потрібно бути вірним власному народові, сміливо протистояти життєвим викликам, послідовно реалізовувати поставлені цілі.

Прощай, дорогий Професоре! Залишишся назавжди у нашій пам’яті та в наших серцях як великий український патріот, творчий педагог, людина, яка любила життя та все, що українське, і намагалася виховати нас у такому ж дусі.

2003р. з п. Г.Криванською і п. Я.Марушечко

Дорогий Професоре! Прощаємося сьогодні з Тобою Твоєю улюбленою піснею, якою Ти завжди розпочинав урочисто зустрічі з випускниками, а особливо – наші незабутні з’їзди. Ми переконані, що Бог дозволить Тобі в Небі заспівати цю пісню, яка у Твоєму виконанні завжди пробуджувала наші серця:

Як я малим збирався навесні

Піти у світ незнаними шляхами,

Сорочку мати вишила мені

Червоними і чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,

Оба на полотні, в душі моїй оба,

Два кольори мої, два кольори:

Червоне – то любов, а чорне – то журба.

(Дмитро Павличко, «Два кольори»)

Cтефан Лашин

від імені вчителів і випускників колишнього Бартошицького педліцею № 2

Віршовані фрагменти тексту походять з інтерв’ю Олени Костишин і Марії Кнись з Ярославом Марушечком, проведеного у 2009 році.

Фото надіслала Дарія Суберляк

Поділитися:

Схожі статті

Я могла би сказати собі: «Божено, досить, ти вже багато зробила. Займайся своїм здоров’ям. Але мені не байдуже життя української громади»

Світлана Лагуз ■ СПОГАДИ ■ №19, 2022-05-08 Божена Зінкевич-Томанек – про неї так багато хотілося сказати, що здавалося неможливим вмістити розповідь про цю неймовірну...

Коментарі

  1. Дякую, Степане, за слова, за згадку про Професора приходять на думку кожному з нас випускників Педліцею і людей які знали Професора.
    Він дійсно вибрав працю, якоЇ був титаном – свою працю для украЇнців, для дітей, Їх батьків та суспільства, щоб пізнавали і гордилися своєю культурою.
    Дякую

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

*
*