Юлія Камінська ■ ІСТОРІЯ ■ №36, 2022-09-04

Кожна територія нашої країни завжди пов’язана з іменем певної особистості. Чи відомо нам, на честь кого названо багатостраждальне нині місто Алчевськ? У чому феномен родини Алчевських і на яких засадах будували вони свою діяльність.

Педагогиня, науковиця, організоторка народної освіти Христина Алчевська (Журавльова) була однією з перших, хто вирішив зламати стереотип, що основне призначення жінки в домі – бути домогосподаркою, а освіта їй не потрібна. Народилася вона 4 (16) квітня 1841 року в місті Борзна Чернігівської губернії у дворянській родині. Батько, будучи викладачем міського училища, заборонив своїй доньці здобувати освіту, тому Христя змушена була під дверима підслуховувати уроки, що викладали її братам. Отже, опановувала науку самостійно, завзято і сумлінно – вже тоді зародився в ній письменницький талант, вона складала чудові твори, мала неабиякі артистичні дані, що передалися дівчині через мамину лінію. Мати Аннета Вуїч походила з румунсько-сербського аристократичного роду, однак стала на позиції українства. З дитинства Христина мріяла бути вчителькою, але отримати професійну освіту їй тоді не вдалося. Маючи таке плетиво з російського, румунського, сербського, молдавського батьківського коріння, вона стала згодом українською просвітницею. 

У 18 років Христина опублікувала свої перші поезії у журналі «Колокол», сміливо підписавшись псевдонімом «Українка». Знайомство з Олексієм Алчевським, який на той час був уже знаним підприємцем і меценатом, розпочалося з того, що Христина опублікувала свій вірш в одному з журналів. Вірш дуже сподобався Олексію, і він звернувся до редакції з проханням сконтактувати його з юною авторкою. 1862 року Христина та Олексій одружилися і переїхали до Харкова. Олексій Алчевський мав двокласну шкільну освіту, закінчив Сумське повітове училище, а далі займався самоосвітою. У 25 років переїхав до Харкова і на позичені гроші відкрив чайну крамницю. Заснував декілька банків у Харкові, займався сільським господарством, використовуючи найкращі сучасні машини та устаткування. Продукція з полів та ферм почала насичувати не тільки внутрішній, а й зовнішні ринки, він став мільйонером. 

Проте фінансові статки ніколи не були ціллю Олексія Алчевського, тож він випробовує свої сили у промисловості. Його сміливо можна назвати основоположником вугільної та металургійної промисловості в Україні. 1875 року заснував Олексіївське гірничо-промислове товариство, Донецько-Юріївське металургійне товариство та Донецько-Юріївський металургійний завод (нинішня назва – Алчевський металургійний комбінат). Це були єдині металургійні підприємства в Україні, побудовані на вітчизняних інвестиціях. Робітників заводу він забезпечував житлом та медичним обслуговуванням. 1895 року Олексій Алчевський заснував робітниче селище Юріївка (так називалася залізнична станція). Також Маріуполь зробив індустріальним містом. До 1900 року підприємства Алчевського на Донбасі обігнали Урал за обсягами виробництва металу. На жаль, трагічно обірвалося життя Олексія Алчевського. За офіційною версією, він учинив самогубство, кинувшись під поїзд 7 травня 1901 року. 1903 року в пам’ять про засновника робітниче містечко Юріївка було перейменовано на Алчевськ. З 1919 до 1991 року Алчевськ перебував під радянською окупацією, про що свідчать його назви Ворошиловськ і Комунарськ. З відновленням Україною незалежності 1991 року місту було повернуто назву Алчевськ.

Подвижницьке просвітництво – вічна справа

За фінансової підтримки чоловіка Христина Алчевська заснувала 1862 року у Харкові недільну безкоштовну жіночу школу, першу в російській імперії. Її ученицями були кухарки, прибиральниці – всі ті, кому не передбачалося місця в освітніх закладах. Перші роки заняття проходили нелегально вдома у Алчевських. Згодом було збудовано власне приміщення, у якому школа функціонувала майже пів століття до 1919 року. Разом із Христиною Алчевською у школі викладали безкоштовно понад 100 вчителів-ентузіастів. Варто зазначити, що почесною благодійницею була Ганна Вернадська – мати майбутнього засновника і президента Академії наук України. Школа Алчевської давала значно ширшу і глибшу освіту, ніж звичайна недільна школа. Неабияку увагу приділяли тут позакласній роботі, насамперед позакласному читанню, організовували шевченківські вечори. При школі існувала бібліотека й було розроблено спеціальні правила користування нею. Алчевська впровадила експериментальний метод вивчення думок читачів та започаткувала новий термін у бібліотекознавстві – «читачезнавство», яким і сьогодні користуються бібліотечні фахівці. На основі численних відгуків було укладено покажчик книжок для народного й дитячого читання «Что читать народу?» у трьох томах (1988–1906), який витримав 18 перевидань. У покажчику популяризувалися твори Т. Г. Шевченка, І. П. Котляревського, Є. П. Гребінки, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, І. С. Нечуя-Левицького, І. К. Карпенка-Карого, Лесі Українки, І. Я. Франка, Панаса Мирного, М. М. Коцюбинського. Ще одним вагомим доробком став тритомний посібник «Книга дорослих», який перевидавали 40 разів. 1879 року Алчевські власним коштом побудували школу в селі Олексіївка (Луганська область). У 1887-1893 роках у цій школі вчителював Борис Грінченко. З огляду на заборону використання української мови Валуєвським циркуляром 1863 року та Емським указом 1876 року, навчальний процес доводилося проводити за підручниками, написаними нерідною мовою, але на національному фундаменті, формуючи у вихованок уявлення про питомі українські звичаї, традиції, обряди. В різний час у школі здобули освіту майже 17 тисяч жінок. 

Олексій Алчевський казав своїй дружині: «Твоя справа вічна, а моя справа – життьова». Родина, безперечно, є унікальною. Чи так просто було людям, від народження грошовитим, забезпеченим, шляхетним, стати на позиції свідомого українства? Та сталося так, що заможна родина, яка жила серед простого народу, яка спілкувалася з бідними українцями, яка проживала в одній з історичних столиць України Харкові, де тоді було дуже сильне українське середовище, перейнялася національними проблемами. Адже Христина Алчевська практично повністю присвятила себе освіті простолюду. «Горда й щаслива, що віддала я своє життя не збайдикованому ситому натовпові, а мужицькій хаті». Ось парадокс – Христина Алчевська, якій батько забороняв здобувати освіту, «щоб вона любовних запісочек не писала», за свою педагогічну діяльність здобула всесвітнє визнання на Міжнародному конгресі приватної ініціативи у справі народної освіти (Франція, 1889). Її було обрано віцепрезиденткою Міжнародної ліги освіти. На 50-річчя своєї педагогічної діяльності Христина Алчевська одержала понад 500 привітань, зокрема від 64 недільних шкіл, а також педагогів, випускників, громадських діячів, працівників редакцій педагогічних журналів і газет. Вона залишила нам неабияку письменницько-філософську спадщину під назвою «Пережите і передумане» – динаміка ідей і галерея портретів особистостей того часу, це такий собі сьогоднішній молитовник, дороговказ вільних українців.

Шість дітей – шість талантів

Педагогічні таланти Христини Алчевської і бізнесові здібності Олексія Алчевського проявилися в успішній реалізації їхніх дітей. Вони виростили шістьох дітей, які також залишили помітний слід в історії вітчизняної науки та культури. 

Старший син Дмитро Алчевський присвятив себе науці і став кандидатом природничих наук. Григорій Алчевський був популярним композитором та педагогом-вокалістом. Серед його творів – «Альоша Попович» (1907), обробки українських та російських народних пісень, солоспіви на слова Шевченка («Чого мені тяжко, чого мені нудно»), Франка («Безмежнеє поле»), Лесі Українки («Не дивися на місяць весною», «Стояла я і слухала весну»), а також своєї сестри Христі Алчевської («Конвалія», «Гей, на бій»). Ганна Алчевська  мала педагогічний хист, допомагала викладати в жіночій недільній школі. Микола Алчевський  мав хист до літератури, створив перший буквар для дорослих українською мовою. Іван Алчевський – «король тенорів». За 16 років виконав 55 оперних партій. Найвидатнішою вважали партію Германа із «Пікової дами» Чайковського. Також у його репертуарі були твори Миколи Лисенка, Ярослава Степового і брата – Григорія Алчевського, не залишав він без уваги і народні пісні. Українська музика завдяки Алчевському лунала і за кордоном. Христина Алчевська (наймолодша в сім’ї) – педагогиня, поетка, письменниця, активно прищеплювала своїм учням любов до всього українського, працювала в недільній школі своєї мами, досконало володіла французькою мовою. Її друзями за листуванням були Іван Франко, Леся Українка, Олександр Олесь, Михайло Коцюбинський. Найкращою душевною подругою і порадницею була Ольга Кобилянська.

15 серпня 1920 року у Харкові відійшла у вічність Христина Алчевська. На її надгробку викарбувано: «Просвітителька народу».

 Ця родина зробила великий внесок у розвиток українського Харкова й українського Донбасу. І сьогодні, коли схід України шматують нелюди, удаючи захист свого кривавого «руского міра», варто пам’ятати про таких українців сходу, як Алчевські. Вони продемонстрували найвищий зразок успішності і довели, що українці можуть бути європейцями, справжньою елітою – мистецькою, просвітницькою, інтелектуальною, бізнесовою, політичною. 

Поділитися: