Люцина Домбровська ■ РЕПОРТАЖ ■ 2011-11-10
{mosimage}
Польські та українські націоналісти вважають себе патріотами. Та патріотизм і націоналізм – це зовсім різні поняття, що демонструє історія й численні сучасні словники. Стереотипи, пов’язані з ідеєю патріотизму, досить часто використовуються, зокрема, в туристичному маркетинґу: бо на стереотипи завжди є попит.
Туристичні послуги в Польщі пропонують широкий спектр пропозицій поїздки на т.зв. Схід. Екскурсії спокушають передусім низькими цінами.
Останнім бізнес-успіхом бюро “Bezkresy” можна назвати поїздки в Катинь, де 1940 р. вбито понад чотири тисячі поляків. Збільшення туристів у катинському напрямку наступило після відомої авіакатастрофи під Смоленськом 10 квітня 2010 р. У катастрофі літака загинуло 96 польських громадян, більшість з яких була високопоставленими урядовцями, що разом із президентом Польщі Лехом Качинським летіли на відзначення 70-х роковин Катинської трагедії. Під час екскурсії, організованої на основі цієї нещасної події, можна відвідати польський військовий цвинтар і місце катастрофи президентського літака.
Програма екскурсії до Смоленська дуже подібна або навіть і така ж сама за програмою, що й католицькі прощі, про які повідомляють оголошення перед костелами.
Кількість пропозицій “патріотичних поїздок” на веб- сайтах туристичних аґентств показує: поки що ефективним способом для приваблення багатьох клієнтів є, на жаль, національні стереотипи і ностальгічна пам’ять. Почуття спільності минулої історичної слави своєї держави або її “мучеництва” супроводять поляків до сьогодні.
З-поміж дешевих екскурсій турбюро “Bezkresy” в Україну та Литву дуже часто зустрічаємо пропозиції поїздок “слідами польських пам’ятників”, “шляхом вогнем і мечем” чи дорогою маршала Юзефа Пілсудського, поетів Словацького, Міцкевича та інших польських відомих постатей. Інші туристичні бюро пропонують інколи подібну програму.
Найважче тим, хто намагається уникнути стереотипного міркування національного провідника.
– Програма туру по Львові організована згідно з очікуваннями учасників, а вони переважно зацікавлені тільки слідами польської культури чи історії. У нас працюють українські провідники по Львові, що часом не зустрічається з прихильністю польських туристів: попри те, що вони все розказують по-польському й намагаються представити польсько-українські культурні та історичні зв’язки, – каже Наталія Чарновська, працівник туристичного бюро “Wytwórnia Wypraw” у Варшаві.
– Мені не подобається, що провідник говорить з “руським” акцентом та розказує про якісь іноземні пам’ятники людям, яких я взагалі не знаю, – пояснює пан Дарек, учасник туру по Львові. Щодо Криму, який потім бачили учасники екскурсії, пан Дарек додає: “Крим дуже гарний, хоча й непольський”.
Перед тим, як я поїхала на екскурсію в Україну, знайомий моїх батьків попросив, щоб я сфотографувала “його будинок”, тобто львівський дім, в якому жили колись його дідусь і бабуся. Він залишив мені адресу “своєї власності”. І все ж така “пропозиція” не є частим явищем, вона зазвичай пов’язана з літніми людьми. Більшість туристів обирає Україну, щоб просто дешево відпочити.
– Польські туристи цінують низькі оплати за послуги в Україні, хоч це, у свою чергу, часто викликає в них претензії та занадто високе уявлення про себе, деякі з учасників не хотіли, наприклад, спати в одному вагоні з українцями під час подорожі в Крим. Нерідко такі поїздки показують стереотипні уявлення поляків про українців, – каже Н. Чарновська.
Ніхто не забороняє полякам мати ностальгію та патріотизм, але одержимість щодо слідів польської культури може перерости в ксенофобію і відчуття національної переваги. Можна цієї небезпеки не спостерігати, але коли читаємо про спустошення і спаплюження пам’ятника в Єдвабному 31 серпня 2011 р. (тоді вандали намалювали на меморіальній стіні знаки свастики), важко пояснити той факт інакше, ніж зростанням націоналізму та ксенофобії серед поляків. Це крайні випадки, які радше викликані незнанням історії та комплексами, що їх багато психологів пояснює, зосібна, високим безробіттям та браком перспектив у Польщі. Існує в психології простий механізм: треба когось принизити, щоб відчути себе краще – він супроводжує всіх, хто проявляє неповагу до інших національностей.
Незважаючи на крайні випадки, націоналізм у туризмі інакше інтерпретує польський провідник, автор численних путівників по Україні: “Це звичайне явище, як протягом всієї науки в школі формується національне сприйняття історії. Так є в усьому світі. Непорозуміння часто виникають просто від незнання. Польські туристи найчастіше вважають, що поляки були у Львові найбільше часу та є їх тут більшість, – каже Артур Ґросман. – Українці і поляки – це дві різні аудиторії, історично вели себе по-різному, так що треба тут звернутися до зовсім інших топосів. У нас є різні способи сприйняття історії Львова, і це абсолютно природна річ”.
За словами Ґросмана, ностальгічні, національні коментарі з боку поляків, які відвідують Львівщину, з’являються найчастіше тоді, коли вони бачать занедбані, запущені будівлі і чують про їх величну історію.
Оксана Козак, активний провідник по Львові, вважає, що інше сприйняття історії Львова у випадку поляків часто пов’язане з браком поваги до українців: “На українських землях багато похованих поляків, ми шануємо пам’ять про них, та, на жаль, ми не завжди можемо сподіватися такої поваги від поляків, які втручаються хоча б у справу пам’ятника Степана Бандери у Львові”, – каже О. Козак з Товариства охорони пам’ятників.
Беручи до уваги те, що у Варшаві можна знайти пам’ятник Романа Дмовського, якого велика кількість поляків не сприймає, вважаючи нацистом, реакції польського суспільства на пам’ятник Бандери є невідповідними.
Думки жителів Львова на тему слідів польської культури у Львові та польського націоналізму розділені: “Львів має непогані заробітки з туризму, однак значна частина населення недолюблює туристів, особливо таких націоналістично налаштованих поляків, які говорять, що Львів – місто польське”, – пояснює Альбіна Позднякова, наполовину полька, яка мешкає у Львові від народження.
– Мало кому з українців спаде на думку читати найбільш відверті уривки з шевченкових “Гайдамаків” біля пам’ятника Костюшкові десь у Польщі, але якщо поляк приїжджає в Україну і відверто “присвоює” Львів, то на нього дивитимуться не як на дивака, а як на людину, в якій зіграла ностальгія за Кресами. Головне, щоб у поляка ця заклопотаність не переросла в патологію. Бо ніхто не нагадує полякам про Бреслав, Данціґ. А якщо нагадує, то це проблеми радше того, хто так робить, – додає львів’янин Роман Рудюк.
Багато українців вважає, що зміцнення польсько-українських зв’язків допоможе Україні увійти в Європейський Союз: “Україна не дає змоги вільно пересуватися Європою… А робить усе можливе, щоб ніхто нікуди не виїхав… Щоб, вибачте, всі здихали невідомо в чому, але сиділи тут… ось!” – каже Олена Шаповалова.
Одік Німай з Харкова: “Насправді проблема взагалі інша – багато українців хотіли би приєднатися до Польщі, тому що був би порядок у державі”.
Андрій Лещишин, патріот від дитинства, вважає, що Львів від заснування був Левом, а те, що місто було під пануванням Австрійської і Польської імперій певний період, не дає права вважати його своїм.
– Так, як після ІІ Світової війни відбувалися кордонні переноси: до Польщі відійшло місто Перемишль. І зі сторони України після розпаду СССР ніхто не заявляє про права на цю територію. Мешканці Львова на 99% визнають своє місто українським. Ніхто не хоче переходити в іншу державу. Хоч історія залишила свої сліди на історії Львова: ніхто не демонтує історичних пам’яток культури. Це наша спільна історія, – пояснює український активіст.
В Україні забагато внутрішніх проблем з владою, щоб вистачало сил на давні конфлікти з іноземцями. Крім нечисленних радикальних націоналістів, які бачать у поляках ворога, більшість українців нормально сприймає польських туристів, деякі трактуючи їх як джерело потенційного заробітку, деякі – як надію на “краще завтра”.
“Наше слово” №46, 13 листопада 2011 року {moscomment}
