Мирослава Олійник (Бучківська) ■ СПОГАД ■ №25, 2024-06-23

Відійшов у вічність Іван Бучківський – людина-епоха

(спогади друзів-соратників)

Роман Смілка (газета «Народна думка», м. Городок):

«12 квітня, на 101-му році життя, зупинилося серце великого українця – відомого громадського і культурного діяча, почесного голови “Просвіти” Городоччини й патріарха просвітництва на Львівщині та в Україні, багатолітнього вчителя, сеньйора-пластуна Івана Павловича Бучківського. “Горіти та запалювати інших” – таким завжди був його життєвий девіз. Іван Бучківський – для Городоччини це людина-епоха, приклад жертовності, патріотизму, мудрості. Він був серед тих подвижників, котрі розвалили російсько-більшовицьку імперію, відновлювали Незалежність. Усього себе Іван Бучківський присвятив розбудові нашої держави, відродженню духовності, очищенню гуманітарної аури нації.

Символічно, що найстаріший пластун України відійшов у вічність саме 12 квітня, коли нашій національній скаутській організації Пласт виповнилося 112 років. “Присягаюся своєю честю робити все, що в моїх силах, щоби бути вірним Богові й Україні” – це для Івана Бучківського не просто слова з пластової присяги, а те, чим і як він жив, його орієнтир у відстоюванні української справи, у педагогічній і просвітницькій роботі. Він до останнього був вірним Богові та Україні; так вболівав і вірив у нашу Перемогу у війні з російським окупантом.

“4 серпня 1948 року на могилі Великого Кобзаря у Каневі, взявши грудочку землі, Батько дав обіцянку Шевченкові побудувати в рідній місцевості пам’ятник. Мрія про встановлення пам’ятників Тарасу Шевченку в рідних Купновичах і в Градівці не полишала Батька ні на мить. Ініціатива та безпосередня участь у зведенні цих монументів вимагали не тільки виснажливої організаторської роботи серед населення, а й невтомного “оббивання порогів” органів влади. Та все минуло – і у вересні 1964 року в селі Градівка було встановлено перший пам’ятник Шевченку на Городоччині – як дарунок до 150-ліття від дня народження. А в 1968 році він замовив погруддя Кобзаря для села Купновичі, проте через тодішніх місцевих комуняк і КДБ його встановлення відбулося аж у 1989 році – у час знесилення комуністичної партії” (зі спогадів дітей).

Особливе місце у діяльності Івана Бучківського займала організація численних екскурсій до святих і визначних місць України. Він провів понад 270 великих поїздок, більшість – по шевченківських місцях, і завершувалися вони у Каневі на Чернечій горі. Завдяки цим екскурсіям-прощам до наших історичних святинь багато краян відкрили для себе все багатство нашої України, її минувшини.

Невичерпна життєва енергія, працьовитість, відданість українській справі, що були притаманні Іванові Павловичу, назавжди залишаться у наших серцях, а його життєвий шлях і всі добрі справи будуть прикладом для прийдешніх поколінь».

Микола Сенейко (журналіст, письменник, м. Самбір):

«У селі Градівка 13 квітня попрощалися з найстаршим пластуном України, сеньйором станиці Самбір Іваном Павловичем Бучківським. Україна і Пласт втратили відомого громадського діяча, почесного голову “Просвіти” Городоччини, багатолітнього вчителя, сеньйора-пластуна. Його життєва стежина увінчана незабутніми справами. Він незламно відстоював і сміливо пропагував національну ідею в часи репресивно-комуністичної влади. У багатьох селах ініціював відкриття пам’ятників Тарасу Шевченку, а в середовищі пластової молоді завжди був бажаним, цікавим співбесідником і мудрим порадником».

Олександра Сумарук (голова товариства «Просвіта», м. Самбір) і Дмитро Подолець:

«Минає вже 40 днів, як сонячної весняної суботи 13 квітня 2024 року у великому селі Градівка люди прощалися з Іваном Павловичем Бучківським, який віддав цьому селу, і не тільки йому, багато років свого більш ніж столітнього життя.

Вже на підході до села стоїть пам’ятник Тарасові Шевченку, який, як сказав у прощальній промові на похороні бл. п. Івана Бучківського отець-декан Іван Греділь, можна вважати і пам’ятником самому Івану Бучківському.

Він народився в селі Купновичі в родині не заможних, але духовно багатих людей. Батьки не мали змоги вивчити здібного сина, проте знайшлася родина Рогуцьких, яка зуміла підтримати талановиту дитину, – так Іван здобув освіту і став учителем. Сумлінно та свідомо доносив до дитячих сердець вічне слово Шевченка і силу Франкової правди, потугу Лесиного слова-криниці й філософію Сковороди навіть у фарисейські часи тоталітарного режиму.

Активно пластував до останніх днів свого життя. Довгі роки був головою “Просвіти” Городоччини, очолював просвітянські осередки в селах Купновичі та Градівка.

Розуміючи потребу духовного становлення молоді, уже в зрілі роки отримав відповідні знання, щоб катехизувати дітей і допомагати ставати їм правдивими християнами. Ціле життя працював над собою, аби нести людям і своїм нащадкам правду про Україну й українську націю. Уже у старшому віці зробив дуже багато й для людей, і для нації, і для саморозвитку власної душі. У будь-яку погоду та час приїздив до Самбора на наші засідання й заходи. Маючи досить поважний вік, зіграв роль Юліана Татомира у “Чорних рядках” Андрія Чайковського. Семе під керівництвом комісара ЗУНР Чайковського в час Української революції Юліан Татомир очолював освітянський відділ української влади на Самбірщині. 

Іван Бучківський виростив двох дочок і сина, які здобули вищу освіту й стали шанованими людьми. Думаємо, що Іван Павлович відходив від земного життя щасливим, бо діти, внуки й правнуки любили та поважали його. Вічна Пам’ять».

Отець-декан Іван Греділь (с. Градівка):

«Прощаємося з людиною незвичайною – не тому, що він прожив 100 років, а тому, що постійно щось робив. Іван Павлович працював не для себе, а для України. Не буду перераховувати всі його здобутки, бо це неможливо – як у сфері вчительській, так і у сфері духовного відродження: праця в “Просвіті”, церкві. Йому завжди можна було доручити будь-яку справу – він її виконував, настільки був відповідальним. Дуже мріяв про вільну Україну – і праця вчителем давала можливість говорити про неї, про Шевченка. І він говорив. Жив і горів. Ми навіть не можемо оцінити всю ту роботу, бо не були на його місці.

Пам’ятник Шевченку при в’їзді в село буде символом Івана Павловича – нащадки згадуватимуть, з чиєї ініціативи він побудований. Кожний із нас може собі згадати, що пам’ятає про Івана Павловича і чим він був дотичний в особистому житті: чи то в школі на уроках, чи у якихось організаціях, чи в “Просвіті”, чи в сусідському житті. Просто згадати й подумати, що є інше життя, у якому можна щось робити для України, для церкви. Головне – не бути байдужим».

Галина Фесюк (поетеса, просвітянка, м. Львів):

«Хочу сказати, що мала за честь знати цю велику людину, і тому й нині низько вклонюся пану Івану Бучківському за його життя, яке він присвятив пам’яті про Тараса Шевченка. Жертовно, без вимагання нагород і слави, працею і свідомістю, любов’ю до України, організував зведення двох величних пам’ятників Шевченкові в Городоцькому і Самбірському районах. 

Проживав свідоме 100-річне життя без злоби, з вірою в Бога і перемогу України над московитами. Дякую Богу, що на своїм шляху зустрічаю саме такі особистості, у яких можна навчитися жити!»

Юрій Леськів (журналіст, головний редактор «Пластового шляху», м. Самбір):

«Сьогодні, коли прощаємося з бл. п. Іваном Бучківським – найстаршим пластуном станиці Самбір – згадаймо, яким він був: життєлюбом, мудрим наставником, людиною щирою і завжди з посмішкою. Дуже хочеться, щоб таким він залишався у нашій пам’яті. 

Іван Бучківський – визначний член Пласту періоду 1942-1944 років, відтак початку 90-х (вихованець отця Володимира Івашка), Вчитель і Людина з великої літери, сподвижник і невтомний діяч товариства “Просвіта”, завзятий мандрівник Україною і талановитий екскурсовод, будівничий пам’ятників Кобзареві в Галичині, автор ідеї написання історії Пласту Самбора воєнного періоду, яку втілив у життя в книзі “Минуло 50 літ…”.

Усіх заслуг і відзнак за невтомну працю на педагогічній ниві та в громадському житті не перелічити. З бл. п. Іваном Бучківським відійшла ціла епоха, зразок порядності та інтелігентності, великого патріотизму. Він усе життя був вірним Богові й Україні, мріяв про перемогу над лютим московським ворогом.

Вічна пам’ять визначному українцеві Івану Бучківському і велика подяка за все зроблене, за життєвий приклад, за зразок, до якого варто прагнути».

Надія Канафоцька (журналістка, м. Городок):

«Свічка життя патріарха просвітництва Городоччини Івана Бучківського догоріла на 101-му році життя – 12 квітня 2024 року.

Був він людиною великою й славною, шанованою, любленою. Ніс світло правди й істини у всі часи свого сподвижницького життя. Освітянин, почесний голова товариства “Просвіта” Городоччини, активний громадський діяч, ветеран освітянської ниви, який виховав декілька поколінь українців.

Шевченколюб Іван Бучківський завжди наполегливо прищеплював любов до Кобзаря та його пророчої поезії всім своїм учням, друзям, товаришам у просвітницькій роботі. Організував близько 270 (!) поїздок дорогами Тараса Шевченка, багато з яких завершувались у Каневі на Чернечій горі.

Важливим скарбом у житті Івана Бучківського завжди були книги, жага до знань переповнювала його від народження. Світлом знань ділився і з усіма, хто його оточував». 

Наталія Крісман (поетеса, волонтерка, м. Львів):

«Сумую разом з Вашою родиною через відхід у Вічність Вашого батька. Рідко когось, із ким доводилось стрічатися, можна назвати – Людина-епоха, велет Духу, істинний патріот своєї Вітчизни. Та це все про Вашого батька. Пишаюся, що мала і я честь знати та жити в однім часі з цим великим Українцем».

Руслан Теліпський (громадський діяч, волонтер, м. Луцьк):

«Людина прожила понад 100 років, побачила трохи світу, зробила багато важливих справ і залишила по собі приємні спогади тисячам своїх учнів, друзям, однодумцям та шевченколюбам, серед яких – і я! Понад 65 літ свого життя він присвятив рідній школі у селі Градівка на Львівщині, викладаючи українську мову та літературу, християнську етику та мистецтво. А ще – любив Тараса Шевченка, присвячував йому свої вірші, був активним пластуном та почесним головою “Просвіти” Городоччини.

Науку досвідченого вчителя з вдячністю закарбували його учні, втілюючи життєвий девіз пана Івана: “Горіти та запалювати інших!”. Він умів запалювати своєю невтомною працею, посвятою і самопожертвою заради інших!

А ще пан Іван був найстаршим пластуном в Україні – понад 80 років зберігав вірність своїй присязі, а за багатолітню зразкову пластову діяльність на тлі патріотичної самопожертви серед безлічі нагород отримав ще й найціннішу відзнаку від своєї організації – орден св. Юрія». 

До недавнього 100-річного ювілею Івана Павловича Бучківського (4 листопада 2023 року), як дарунок від дітей – Лесі, Мирослави й Тараса, вийшла книга «МОЇХ 100 ЛІТ…». «З її сторінок постає образ галицького інтелігента-патріота. Я би сказав, що Іван Бучківський родом із національно-патріотичної школи галичан, чиїм взірцем був Іван Франко» (Ігор Щерба, №9 «Нашого слова» від 3 березня 2024 року, Варшава).

Поділитися: