Марина Однорог ■ УКРАЇНА-ПОЛЬЩА ■ №9, 2023-03-05

24 лютого близько 20 000 тисяч осіб зібралось під посольством росії на акцію щодо річниці повномасштабної війни росії проти України. Вулицю Бельведерська активно заповнювали люди з прапорами, патріотичною атрибутикою, плакатами з різними гаслами та іменами тих, кого вбила росія. Учасники акції приходили цілими компаніями, обіймалися та не стримували емоцій. Серед присутніх було багато не лише українців, але й поляків, а також інших іноземців. Серед натовпу майорять поруч величезні прапори України та Польщі. Підтримка України — шалена. Рівень емоцій — високий. На сцені — організатори, які цілий рік (а насправді більше) були основними рупорами українців у Польщі. 

На початку акції лідерка організації «Євромайдан-Варшава» Наталка Панченко подякувала всім присутнім та зазначила, що це не рік війни, а 8 років та 365 днів війни в Україні. Розпочали акцію зі спогадів, яким був цей шалено важкий, але шалено важливий рік. 

Далі надаємо повний текст цих важливих для кожного українця спогадів, що відтворюють хронологію війни та знову переносять у минуле: 

Лютий. Російські ракети летять у мирні українські міста, а росіяни заходять в Україну з усіх напрямків. Тривають атаки на аеропорт у Гостомелі. Ворог підходить упритул до Києва. Вони спалюють нашу «Мрію», але ми відбиваємо атаку на Щастя. «Русский военный корабль» дізнається маршрут, яким має прямувати.

Березень. Росія окуповує Херсон, бомбардує героїчний Чернігів, атакує Харків та Миколаїв. Обстрілює пологовий будинок у Маріуполі та скидає авіабомбу на драмтеатр, де ховаються сотні дітей та жінок. Україні давали три дні, але вона героїчно борониться вже місяць.

Квітень. Україна визволяє Бучу, Ірпінь. Бородянку. Світ дізнається про геноцид, який росіяни знову вчиняють проти українського народу. Збройні сили росії завдають ракетного удару по залізничній станції в Краматорську та вбивають 61 людину. Азовсталь героїчно борониться. «Москва» йде на дно. Світ захоплюється сміливістю українських захисників та захисниць. Україна відновлює контроль над північним кордоном.

Травень. Удруге в історії підписано закон про лендліз. Втрати російських окупантів сягають 30-ти тисяч. У всіх на вустах — «Азовсталь». Оборонці надлюдськими зусиллями утримували територію заводу в знищеному ворогом Маріуполі впродовж 86 днів. Полон. Ми не святкуємо День перемоги, бо у нас буде свій.

Червень. Під ударами артилерії ЗСУ окупанти залишають острів Зміїний.

Липень. Країна-терорист та її народ знов показує свою гнилу сутність. Росіяни обстрілюють колонію в Оленівці, де були українські військовополонені. Росіяни обстрілюють центр Вінниці. Ми пам’ятаємо останню усмішку Лізи Дмитрієвої та всіх інших дітей, яких вони вбили. Ми їм ніколи цього не забудемо. Помстимося!

Серпень. Україна героїчно бореться. Це перший місяць великої війни, коли загарбникам не вдалося захопити жодного міста й жодного великого населеного пункту. Наші HIMARS стають нічними кошмарами для окупантів. Вони мріяли про паради, але гниють в українській землі.

Вересень. Наші Збройні сили проводять ефективний контрнаступ на Харківщині. Ізюм, Балаклія, Куп’янськ повертаються додому. Синьо-жовтий браслет на руці, братські могили – ми знову дізнаємось про страшні злочини росіян. Сльози болю. І сльози радості. Україна повертає з полону наших героїв, серед яких і захисники Маріуполя: Орест, Волина, Редис, Пташка… Але в полоні залишаються ще тисячі й ми за них боремось та повернемо кожного.

Жовтень. Палає Керченський міст – символ окупації нашого Криму, який ми скоро повернемо додому. Терористи думають, що зламають народ України, б’ючи по енергетичній інфраструктурі, але їхні ракети ніколи не погасять «світло», яке є всередині українців. Наші покоління пам’ятатимуть, щоб не сталося, що завжди краще без вас, росіяни!

Листопад. Херсоне! Рідний! Наш! Ворог не зламав дух херсонців, які з перших днів окупації боролися та вірили, що ЗСУ поверне український прапор на площу Свободи. Ми стаємо ще ближчими до нашої перемоги. Європейський Парламент нарешті визнає росію державою-спонсором тероризму. Росіянам не місце в цивілізованому світі. Повертайтесь у печери!

Грудень. ЗСУ відбиває атаки окупантів, але вони знову лізуть по трупах своїх же співвітчизників. Фортеця Бахмут стоїть ціною надлюдських зусиль героїчних українських воїнів. Загарбникам ніколи не зламати український дух. Сміливість — це Україна!

Січень. Європарламент голосує за створення спеціального трибуналу для РФ та Білорусі. Кожного винного буде покарано. Російські військові злочинці будуть притягнуті до відповідальності. Вони дізнаються, що таке сила закону, а не закон сили, який вони так полюбляють.

Лютий. Вони думали взяти Україну за три дні. Минув уже рік. Україна є. Україна буде. Завдяки ЗСУ. Завдяки сміливості українського народу та допомозі наших друзів. Слава ЗСУ! Вічна пам’ять кожному воїну, який віддав життя в боротьбі за українську свободу. Слава Україні! 

Під час читання спогадів люди в натовпі не стримували своїх емоцій. Багато хто тихо плакав, адже ці рани від подій ще досі живі. 

Катерина разом з чоловіком Євгеном, які мешкають у Варшаві, добре пам’ятають мітинг 24 лютого 2022 року на цій же вулиці.

• Я дуже добре пам’ятаю цей день. Це була десь десята ранку, всі були дуже збентежені й шоковані. Пам’ятаю, як проїздили машини з українськими прапорами і сигналили, а люди підтягувались. У цей день був перший мітинг, на який ми прийшли спонтанно, це була можливість познайомитись з іншими людьми, які теж хотіли щось робити активно. Там я познайомилась з Наталкою Панченко, й далі поступово ми зорганізувались так, щоб ця допомога не була хаотичною. Ми допомагали по черзі, бо у нас мала дитина, яку ми не могли залишити саму вдома, щоб обом відвідувати всі мітинги. Це ми тоді вперше стикнулись з «руськими» так близько тут у Варшаві, — говорить Катерина, яка під час мітингу 9 травня постраждала від сльозогінного газу, випущеного росіянами. 

Катерина додає: 

• Мені б хотілося, щоб Українці, які виходять на протести, пам’ятали, що ворог колективний, а не один. Якщо говорити про свої особисті емоції, то я відчула, що не можу співати гімн на протестах. Це дуже емоційно, підкатує комок до горла й не можеш вимовити жодного слова. 

Голова Об’єднання українців у Польщі Мирослав Скірка під час свого виступу зі сцени зазначив, що понад 100 років тому воїни УНР допомагали побороти під Варшавою російську комуністичну навалу, а сьогодні поляки стоять пліч-о-пліч з українцями у війні з російським агресором.

Відомий в Україні й Польщі польський публіцист Славомір Сєраковський, який був ініціатором збору коштів на «Байрактар» для України, зазначив, що суму, котру вдалося зібрати, буде розподілено на декілька проєктів для ЗСУ. Зокрема, за ці гроші буде створено сучасний мобільний навчальний центр в Україні, де навчатиметься 600 українських військовослужбовців.

Одним з найдраматичніших моментів акції стало опускання всіх плакатів, окрім тих, на яких було написано імена вбитих росіянами на війні українців та іноземців, котрі боронили Україну. Під пісню «Гей, пливе кача» у 20 000-му натовпі запанувала тиша, яка переривалась лише тихими сльозами присутніх. Хвилина мовчання. 

Неодноразово під час мітингу організатори вимагали трибунал для російських військових, F-16 для України, а також скандували «Слава Україні! Героям Слава!», «Слава ЗСУ!», «Україна — понад усе!».

Дорогою до сейму в натовпі постійно звучали фрази з назвами українських міст, до яких додавали: «Ми з тобою!». Так учасники хотіли показати єдність з українцями, які зараз перебувають на тимчасово окупованих територіях або просто на території України. 

На сцену біля Сейму вийшли представники варшавської влади та амбасадор України в Польщі Василь Зварич, який зазначив, що вірить у те, що свобода, яка об’єднує українців та поляків, переможе, й подякував Польщі та її громадянам за підтримку. 

•  Є за що дякувати. Ми чекали на танки «Леопард» — вони вже в Україні. Я також вірю, що будуть і F-16, — зазначив Василь Зварич.
  

Представники українських організацій у Польщі зачитали лист подяки до представників польської влади та простих поляків. А згодом на сцені виступили представники варшавської влади, які зазначили, що продовжуватимуть допомагати українцям, скільки буде потрібно. 

Допомагати скільки потрібно готові й українці в Польщі. Наприклад, Оксана волонтерить ще з 2014 року. Для неї війна почалась саме тоді — батько та багато друзів уже воювали до 2022 року. Батько вдруге на фронті.

• Я вважаю, що дуже важливо відвідувати такі акції. Бо ті, хто зараз перебуває в Європі вимушено або жив тут раніше, мусять постійно нагадувати Європі, що відбувається, що триває повномасштабна війна й гинуть люди. Тільки таким постійним приверненням уваги ми можемо добиватись більшого озброєння для нашої країни, світової підтримки. Для мене важливі не тільки акції, але й конкретні дії. Цього разу, коли згадували міста, згадували удар по Вінниці, – оразу знайомий перед очима, який там опинився й загинув від рук російських терористів. Коли називали напрямки фронту, то теж перед очима мої друзі, яких я втратила. Водночас відчуваєш єдність, бо наших людей було дуже багато, — розповідає волонтерка.
  

Оксана зазначає, що Україну може врятувати тільки наша повна та безапеляційна перемога та повернення до кордонів 1991 року. 

• Ми можемо виграти своїми конкретними діями в допомозі армії. Потрібно пам’ятати, перед яким викликом стоїть наша держава, тому варто допомагати. Це може бути будь-який посильний донат, зроблена окопна свічка, сплетена маскувальна сітка або просто розмова з іноземцями про війну в Україні, або виходити на акції. Для мене важливо, щоб люди не абстрагувались від того, що відбувається, — додає дівчина. 

Демонстрація закінчилась запалюванням ліхтариків на телефонах, аби військові, українці та весь світ бачив підтримку, яка існує у Варшаві.

Поділитися: