Мирослав Скірка ■ ПОГЛЯДИ ■ №52, 2022-12-25

Позаду 2022 рік. На його початку ми мали свої очікування, які звучали у новорічних побажаннях. Було там здоров’я, щастя, благополуччя, успіхи та здійснення мрій. Були мир, любов, сімейна злагода. А на кінець маємо сказати: для багатьох із нас це був дуже важкий рік, рік страху та побоювань, зусиль і сліз. Рік нечуваної рішучості та підтримки. Для мільйонів наших сестер та братів цей рік зруйнував все, що здобували цілі покоління. Цю жорстоку трагедію в Україну приніс «рускій мір» та його апостоли – путінська орда. Вона змінила увесь світ. Змінила і нашу громаду у Польщі.

У 2022 році ми відзначили 75-ті роковини депортації у межах т.зв. акції «Вісла». Її метою було знищення, остаточне вирішення «українського питання» у Польщі через жорстоку асиміляцію населення, позбавлення установ та місць української присутності. Ми, здебільшого нащадки депортованих, молилися у наших церквах по всій Польщі, організовували зустрічі та відзначення. Звісно, вони мали бути масштабнішими, урочистішими, але завадила війна. Нас все ж не знищили, хоча багатьох торкнувся процес асиміляції. І ці відзначення допомагають нам зрозуміти: мета, яку в Україні переслідує російська влада у 2022 році, не нова, адже у 1947 році її переслідувала комуністична влада Польщі. І це нікому не вдалося. Це для нас вказівка на майбутнє. Ніколи не здаватися!

Протягом 2022 року ми провели низку заходів та подій. Два наші визначні колективи: український чоловічий хор «Журавлі» та ансамбль пісні і танцю «Ослав’яни» – відзначали своє 50-ліття. Обидва отримали від міністра культури та національної спадщини Польщі почесні дипломи, а міністр культури України визнав їх «народними зразковими аматорськими колективами», що є формою найвищого визнання для закордонних колективів з боку української держави. Але ці дипломи – це краплина у порівнянні з потужним внеском, який ці колективи зробили у культурне життя українців у Польщі та в усьому світі. В їхніх лавах – вже друге, а то й третє покоління артистів, це елітарні клуби патріотів та артистів найвищого класу, до яких можна долучитися лише багаторічною важкою працею, пожертвою свого часу, а нерідко – і грошей. І як усі ці 50 років, так і сьогодні їхнє мистецтво викликає сльози та захоплення, радість та гордість. Вони вкарбовують в наші гени звуки пісні та магію вишиванки. Це наші Співочі та Танцюючі Сили України. 

У липні у Ждині відбулася вже 40-ва Лемківська ватра. Вона збирає всіх, для кого Лемківщина – це частина української Польщі. Українська громада скликала на рідну Лемківщину багатьох, хто прагнув разом відсвяткувати нашу перемогу після 75 років депортації. Своїм успіхом ця подія завдячує зусиллям та підтримці багатьох лідерів лемківської громади. 

Надзвичайно важливою подією минулого року став Освітній конгрес, який в Бартошицях та Ґурові-Ілавецькому організували фонд «Просвіта», Українське вчительське товариство та Об’єднання українців у Польщі. Цей конгрес – результат праці перш за все Марка Сирника, голови фонду «Просвіта», який зібрав вчителів, підготував Рапорт про стан українського шкільництва, і передусім був рушійною силою цілого заходу. Конгрес також завдячує зусиллям директорів шкіл у Бартошицях та Ґурові-Ілавецькому. Під час дебатів директори шкіл, лідери організацій, вчителі та батьки поділилися своїми міркуваннями, очікуваннями та проблемами. Конгрес вкотре засвідчив, що ключову роль у житті громади грали та гратимуть вчителі як в українських школах, як і в пунктах навчання. Ця важлива для нас група потребує підтримки, потребує проєктів, які допоможуть їм зустрічатися та допомагати одне одному. Перед нами нові виклики, і легше не стане. Потрібно готуватися до зміни моделі навчання в ситуації, коли українців у Польщі – мільйони, і вони мають своє право на освіту. 

Цього року ми прощалися з визначними членами нашої громади: доктором Ярославом Грицковяном та Іриною Дрозд – світилом українського шкільництва у Польщі. Вічна їм пам’ять!

Та попри все, 2022 рік усьому світові запам’ятається як рік Великої Війни. 24 лютого рашистська московія почала повномасштабне вторгнення в Україну. Всі ми точно знаємо його перебіг, тому що ця війна ведеться практично в режимі онлайн. Жорстокість москалів вразила весь цивілізований світ. московський мордор не шанує ніяких законів, не поважає жодних прав, цинічно намагається обдурити світ. Та поки обдурив лише самого себе: коли сподівався, що рашистські танки зустрічатимуть квітами, а зустріли джавелінами, коли він йшов визволяти «рускоязичних», а в результаті позбавив їх всього і наростив капітал ненависті, який залишиться у серцях та пам’яті українців на сторіччя. Цивілізований світ не дозволив себе обдурити «рускою» пропагандою, без огляду на те, які апостоли брехні її проголошували: пуйло чи кирил гундяєв. Вони – слуги лукавого, пана брехні, і світ зрозумів, що лише перемога України зупинить цей наступ потойбіччя на наш світ.

Ця війна зробила Україну світовим осередком сили. Українські прапори майоріють по всіх столицях Європи та в Америки. Pink Floyd роблять аранжування української пісні, «український дух» визнають цінністю нашої цивілізації. І немає, здається, жодної престижної нагороди, яка б не торкнулась України. І багато, дуже багато іншого підкреслює, що у цій війні нормальний світ пліч-о-пліч з Україною.

Ціна, яку Україна платить за це, – жахлива. Це десятки тисяч вбитих та замордованих. Це тисячі воїнів Збройних сил України, що поклали своє життя за Батьківщину. Ними ми, наші діти, онуки та правнуки пишатимуться та складатимуть пісень. Ми маємо подбати про те, щоб жодне ім’я героя не забулося. В Україні безліч вулиць, площ та скверів, які стануть місцем для увіковічення пам’яті Героїв, бо Герої не вмирають. А кацапів слід навіки викинути з українського простору. Над українськими містами та селами має витати дух наших Героїв, бути втілена пам’ять про них.

Війна примусила декілька мільйонів наших жінок та дітей залишити власні домівки, надбання всього життя – та почати життя біженця-скитальця. Дехто з них вже повернувся до України, дехто залишився і очікує на Перемогу і мир, а дехто вирішив додому не повертатися. Перед очима картини з пунктів прийому біженців на кордоні, на вокзалі у Перемишлі та інших містах Польщі. Картини заплаканих матерів, загублених дітей, батьків, які прощаються зі своїми найдорожчими. Ці люди залишали зруйновані оселі, села та міста, втікали від орків, що мордували мирне населення, ґвалтували жінок та дітей, знущалися над святинями, руйнували життя мирного населення. В багатьох з них дуже складні долі, вони психологічно травмовані, за їхніми спинами – руїни, а попереду – невизначене майбутнє. 

Ці люди знайшли прихисток у багатьох країнах світу, і найбільше – у Польщі. Наша країна видала 1,4 млн песелів зі статусом UKR, а взагалі через кордони, пункти прийому, оселі та місця перебування перейшло біля 5 млн осіб. Неймовірна хвиля допомоги, солідарності та підтримки зміцнила на багато поколінь польсько-українські відносини. 

Українська громада у Польщі активно включилися в допомогу Україні та біженцям. Наші люди першими з’явилися на перемиському вокзалі та у пунктах перетину кордону як перекладачі, волонтери, координатори, допомагали з транспортом, переміщенням, захистом. Народній дім у Перемишлі став і костелом, і штаб-квартирою, яка координує та організує допомогу. Цю підтримку побачили всі: і міжнародні організації, і політики та суспільні діячі. Та цього не було б без Ігоря Горківа, Андрія Комара та сотні тих, хто до них приєднався. Всі наші гуртки та відділи у Польщі включилися у допомогу біженцям. І представники влади, суспільства та медіа це побачили. Це найкраще свідчення того, які ми сильні, згуртовані та як потребуємо одне одного.

Україна, яка героїчно бореться, як і раніше, потребує підтримки. І наша громада віддано допомагає Україні. Іван Сирник, голова Щецінського відділу ОУП, та його волонтери організовують сотні транспортів з допомогою вартістю у мільйони злотих. Ці автівки їдуть на передову, до захисників в окопах, до лікарень та домів опіки постійно. Чим ми тільки не допомагали! Одяг, харчі, військова форма, рації, ноктовізори, дрони, медичне обладнання та ліки, автівки швидкої допомоги, машини та автобуси. Щоб це організувати, знадобилися сотні, а то й тисячі годин роботи, тисячі телефонних дзвінків, тривалі пошуки, закупівлі, координація… Власне, в кожному місті, де є наші люди, вони самі організовують допомогу або допомагають це робити полякам, польським організаціям та місцевій владі. Ми стали постійним тилом для ЗСУ та захисників. Тилом надійним та ефективним, тому що це перш за все наша війна. 

Але ми також побачили масштаб допомоги Україні з боку Польщі та польського суспільства. Це все вибудувало потужний капітал на майбутнє, якого не можемо змарнувати. Люди допомогли людям, армія – армії, держава – державі, суспільство – суспільству. І це – в часи скрути та смертельної небезпеки, самовіддано, без жодного зиску. Тому рік 2022 – це рік великої суспільної польсько-української революції, яка дає нам шанс на нове майбутнє. Слова щирої подяки говоримо всім полякам, хто простягнув руку Україні. Це залишиться у нашій пам’яті назавжди!

Сьогодні, коли українські міста та села у темряві, де холодно, бракує води, газу, де над головою літають ракети та постійно лунає повітряна тривога, коли сотні населених пунктів зруйновано – народжується новий Народ, народжується нова Держава. Наша держава, за яку бореться її народ та суспільство. Це має бути держава – член Європейського союзу, держава вільних людей, держава – друг і союзник Польщі та член НАТО, держава, в якій шануються закони, де процвітає демократія. Держава – протилежність «руского міра». За таку вільну, незалежну державу стоять в окопах та гинуть на фронті наші захисники: сильніші за сталь, палкіші за вогонь, потужніші за всі стихії, відважніші за левів, розумніші серед розумних. Слава Україні та її Народу, Збройним силам України! Ми маємо бути гідними їхньої жертви та сил. Україна як держава має бути їх достойна. І з тим ми хочемо увійти в новий 2023 рік. Рік Великої Перемоги, яка не має закінчитися на Параді, а перетвориться на Перемогу Відбудови та Перемогу Побудови Нової України! 

Поділитися: