Григорій Сподарик ■ ГРОМАДА ■ №15, 2020-04-12

Як зараз живуть та працюють польські українці, представники різних професій: є хвилювання і вичікування, але також надія і оптимізм. При цьому не всі можуть працювати з дому.

Дарія Мулярт у видавництві «Wiаdomości Handlowe» відповідає за продаж реклами. Вже три тижні вона працює дистанційно: офіс поміняла на дім, але завдання виконує ті самі. «Моя ефективність впала, бо немає охочих купувати рекламу, – розповідає Дарія. – Підприємці економлять гроші на найближчі місяці, бояться невідомого майбутнього. Фірми працюють, хоч отримуємо вже листи і про припинення діяльності».

Зараз мала би стартувати промо-кампанія шоколадних продуктів, які масово дарують дітям на перше святе причастя, проте з відомих причин акція призупинена. Цікаво виглядатиме теж ситуація з Великоднем, бо частина людей вже призвичаїлась замовляти доставку святкових страв у ресторанах, а ті зараз обмежили діяльність і не зможуть обслужити всіх. «Тому багато хто повернеться до традиції страви готувати самому», – передбачає Дарія. Ще одне явище – значно скоротився продаж алкогольних напоїв, особливо пива. Вони не продаються, бо закриті бари та ресторани, а товариські зустрічі обмежені.

Дарія не боїться найгіршого варіанту у своїй фірмі, тобто звільнення. Діяльність підприємства зосереджена на паперовому видавництві, інтернеті та організації торгових конгресів. Останні хоч зараз і не працюють, але саме їх вона рекомендує підприємцям з України, бо конгреси – це простір, де зустрічаються виробники і продавці, зокрема представники мережевих крамниць. «Ми готуємо дуже фахову інформацію з економіки, виробництва чи торгівлі. Люди читають нас і довіряють нам», – говорить Дарія, вказуючи на переваги видавництва. Це дозволяє вірити, що фірма витримає кризовий час.

Дарія Мулярт впевнена, що маючи інтернет та телефон, з клієнтами може працювати з будь-якого місця у світі. Проте живого спілкування зі співробітниками чи бізнес-партнерами повністю усунути не можна – багато питань ефективніше вирішується саме в прямому контакті.

В дистанційній роботі Дарії є ще одна особливість: безперервною присутністю її тішить собака Люцек. Поки що її радість проявляється у невтомному жуванні шкарпеток.

Мирослав Богун – директор фірми «еTravel», яка організовує службові поїздки для бізнес-клієнтів. Вони продають авіаквитки, бронюють готелі і таке інше. По його фірмі, як і по всій туристичній галузі, коронавірус вдарив сильно. Перші прогнози не були такими жорсткими, витрати передбачалися на рівні 30-40 %, що дозволяло зберігати оптимізм. «Виявилося, що втрати набагато більші, бізнес-поїздки зупинилися або їх значно обмежили», – зізнається Мирослав, який черговий тиждень працює з дому.

В такому режимі функціонує і вся фірма, їхня діяльність зведена до мінімуму. В основному вони займаються скасуванням чи зміною термінів заброньованих раніше подорожей. «Для нас це багато роботи, яка втім не приносить прибутків з продажу послуг», – відзначає Мирослав Богун. Його фірма в такому режимі зможе вистояти кілька місяців. Може, чотири. Потім, за відсутності доходів, мабуть, не обійдеться без скорочення штату. «Всім неспокійно. Мої працівники найчастіше бояться саме за свої робочі місця», – каже Мирослав.

А як у його випадку з «домашнім ув’язненням»? Спочатку було навіть приємно, зараз все частіше дошкуляє брак можливості вийти назовні, відвідати улюблені місця чи поїхати на якусь екскурсію. Його дружина Данута, логопедка, також працює дистанційно. У зв’язку з закриттям освітніх закладів, її професійна активність значно скоротилась. Як і більшість людей, вони часто дискутують про ситуацію, з помітним хвилюванням чекають на розвиток подій. Є розуміння, що час приніс і ще принесе багато людських трагедій. Проте є віра, що все в кінці владнається, і в економічному плані також. Нещодавно Мирослав брав участь у телеконференції з європейськими партнерами. Саме там хтось сказав, що фірми, які витримають кризу, заповнять прогалини після тих, які випадуть з ринку. «Це сувора і жорстока правда. Але дійсно, за якийсь час частина фірм матиме винятковий шанс відродитися», – підсумовує Мирослав Богун.

В спеціальний режим роботи перейшли й медіа. Своїми враженнями ділиться журналістка Ярослава Хруник, яка в «Радіо Ольштин» готує українські передачі. Каже, як зараз, не працювала ніколи. Обмеження контактів – це клопіт у підготовці журналістських матеріалів. Постійно дошкуляє, що не можна вийти до людей з мікрофоном. «Я відчула, що мені дуже бракує саме живого контакту», – відзначає Ярослава. Зі знайомим священиком вони дійшли тієї думки, що ситуація дещо нагадує долю їхніх дідів і батьків, яких виселили в рамках акції «Вісла». На чужині вони довгі роки не могли зустрітися, наприклад, у рідній церкві. «Нині ми бачимо, як це – втратити щось, що до цього було таким звичним і природнім», – говорить журналістка.

В її випадку дистанційна робота це також значне сповільнення. Домашній комп’ютер не так швидкий, як робочий, тож усі технічні процеси тривають значно довше. «Зараз я мушу передбачити більше часу для роботи, – зізнається Ярослава Хруник. – Але тішать позитивні відгуки, як ось подяка від слухачів за трансляцію Служби Божої. Саме тоді появляється це виняткове відчуття, що те що ти робиш, має для когось значення».

В передачі «Радіо Ольштин» журналісти зверталися зі спеціальним повідомленням і до громадян України, інформували про можливість повернення на батьківщину, закликали не боятися йти до лікаря при підозрі на інфекцію – у випадку коронавіруса медичні послуги для іноземців безкоштовні, навіть без страхування. Водночас Ярослава підкреслює, що останніми днями хотіла обмежитися закликом до людей лишитися вдома. Йдеться про те, щоб у своїй передачі українці знаходили передишку від коронавірусних повідомлень, які знайдуть і в інших медіа. На жаль, керівництво радіо стоїть на такій позиції, що в кожній передачі має бути інформація про актуальні справи, пов’язані з епідемією.

Всі вищезазначені герої для особистої безпеки могли перейти у режим дистанційної праці, проте такого комфорту не має Михайло Качмар. Він листоноша, а листи з дому ніяк розносити не можна. Для захисту працедавець забезпечив їх рукавичками та дезінфектантами.

За словами Михайла, в перші три дні їм заборонили носити рекомендовані листи, здається тому, що є прямий контакт з клієнтом. Фінал цієї заборони був такий, що купу затриманих листів потім довелося вручити в один день. «Ми робимо своє, бо не маємо виходу, – говорить він. – Ніхто з моїх колег зараз не відмовився від праці. А роботи все більше. Раніше мерія чи повітове староство використовувало своїх працівників для вручення людям листів, а тепер службовці злякалися, і це роблять листоноші. Якби це були звичайні листи, то ми б вкидали їх у скриньки, але там потрібне підтвердження, що зобов’язує нас до постійних прямих контактів з клієнтами».

Інколи роботи Михайлу прибувало на власне бажання. Коли з закритої для учнів школи він забирав книжки свої дочки, то взяв також і для тих дітей, які живуть в його поштовому районі, а це 450 місць. Відвідує не усіх одразу, але все одно кожного дня зустрічає десятки людей. «Не боюся зараз відвідувати тих людей, бо знаю їх багато років. Гірше тім працівникам, яких постійно перекидають у різні райони», – говорить Михайло. Він каже, що вже траплялися випадки, коли його колег люди не впустили у своє обійстя. На своєму районі Михайло має 10 осіб, що повернулися з-закордону, впевнений, що їх буде більше – хвилю слід очікувати десь у травні.

Листоноша бачить також, як люди допомагають один одному: старшими людьми опікуються якщо не рідні, то сусіди. Колись і його просили зробити покупки у місті. «Зараз таких прохань немає. Люди розуміють, що це небезпечно», – каже Михайло. Він закликає усіх, щоби для спільної безпеки вони передумали робити покупки, які не є продуктами першої необхідності, а одяг чи якісь дрібниці з Китаю. «Крамниці закриті, так люди ще більше почали купувати в інтернеті. Потім ми та кур’єри мусимо все це рознести, ризикуючи здоров’ям клієнтів, своїм та своїх близьких, – апелює Михайло і закликає робити в мережі лише продумані і необхідні покупки. За його словами, для безпеки варто також подбати про те, щоб листоноша мав доступ до поштової скриньки, що значно обмежить необхідність безпосередніх зустрічей.

Фото автора статті

Поділитися: