Родовід Тараса Шевченка або Шедевр Єжи Єнджеєвича

Ярослав Присташ ■ КУЛЬТУРА ■ №16, 2014-04-20

На 200-ліття від народження Тараса Шевченка польське видавництво «Народний видавничий кооператив» (пол. Ludowa Spółdzielnia Wydawnicza) учетверте видало біографічну повість Єжи Єнджеєвича «Noce ukraińskie albo rodowód geniusza. Opowieść o Tarasie Szewczence». Ініціатором видання твору була донька письменника Йоанна Криґер. Їй приснилося видання з ремаркою на обкладинці публікації: «Про свободу».

Єжи Єнджеєвич
Єжи Єнджеєвич

Автор книжки Єжи Єнджеєвич (1902–1975) – письменник, літературознавець, перекладач з італійської, німецької, російської та української літератур. З української літератури він перекладав твори Івана Драча, Ліни Костенко, Максима Рильського, Михайла Коцюбинського, Тараса Шевченка. Зокрема в Польщі
1972 р. Є. Єнджеєвич упорядкував і написав передмову до «Вибраних творів», куди ввійшли і його переклади. Крім «Заповіту», є також «Розрита могила», «Стоїть в селі Суботові», «Холодний яр», «Ой виострю товариша». У політично-суспільній ситуації в Польщі та радянській Україні це було вагомим, знаковим та актуальним. Є. Єнджеєвич переклав теж російськомовний твір Шевченка «Прогулка с удовольствием и не без морали» (Варшава, 1960).

Цьогорічне видання, Варшава
Цьогорічне видання, Варшава

Зацікавлення Шевченком у Єнджеєвича виникло, коли його батьки переїхали до Дніпропетровська (тоді Катеринослава), де в молоді роки він учився в гімназії. Як згадує його донька Й. Криґер, батько з нуля мусив вивчити українську мову. Потім у їхньому домі завжди вболівали за долю України. До них приїжджали українці, а «книжку читали й переписували вручну», як говорить донька Єнджеєвича. Вона згадала також епізод, коли батько надіслав свою книжку в Україну одному з професорів, який просив про це. Посилка повернулася. У листі професор подякував і відповів, що він такої літератури не читає. У посилці була… книжка порнографічного змісту. Виявилося, що відповідні служби підмінили її. Це свідчить, що видання було небажаним в Україні.

Перше видання, Варшава, 1966 р.
Перше видання, Варшава, 1966 р.

У Польщі «Українські ночі», крім 1966 р., видавалися ще 1970 та 1972 р. Перший український переклад вийшов 1980 р., але не в Україні, а в Канаді, у Торонто (в Україні цей переклад перевидали 2012 р.). Книжку переклав мікробіолог Євген Рослицький, до якого вона потрапила випадково, коли він перебував у Варшаві. Син перекладача Олег згадує, що батько дуже хвилювався через недостатнє володіння польською мовою і часто консультувався. Перше видання в Україні побачило світ 1988 р. в перекладі літературознавця й критика Віктора Іванисенка.

Друге видання, Варшава, 1970 р.
Друге видання, Варшава, 1970 р.

Написання «Українських ночей…» у Є. Єнджеєвича забрало багато років. Він ґрунтовно готувався, їздив по архівах України та Вільнюса. Як сам писав у післяслові, студіював архівні щоденники, документи, навіть перевіряв достовірність ориґінальних висловлювань Шевченка. Твори Шевченка брав із академічного видання Національної академії наук України 1964 р., тому що не довіряв іншим публікаціям через цензуру та маніпуляції. Біографія свідчить про ґрунтовну підготовку автора. Єнджеєвич показує постать Шевченка на тлі епохи, історії, побуту. Це не штампований опис життя поета, а белетризована розповідь про живу людину зі своїми хибами та достоїнствами. У повісті бачимо Шевченка закоханого, розгубленого, фізично знищеного каторгою, Шевченка, який тужив за Україною тощо. Повість побудована на живій акції, динамічних діалогах. Поет показаний як людина, котра бореться за гідність свою та України. Перевидання книжки ще раз підтверджує актуальність Шевченка, зокрема в контексті сучасних подій в Україні.

Третє видання, Варшава, 1972 р.
Третє видання, Варшава, 1972 р.

Повість «Українські ночі…» викликала ажіотаж серед зацікавленого середовища. Вона також вплинула на українську громаду в Польщі. У ІV Загальноосвітньому ліцеї в Лігниці книжка була обов’язковою лектурою. У Польщі відбувалися презентації повісті для української меншини. Степан Козак, тоді молодий науковець, написав схвальну рецензію до журналу «Дніпро» в Україні (Родовід українського генія//Дніпро. – 1967. – № 3).
Перша презентація видання, розмова з донькою автора відбулася у Варшаві, наступні – у Ґданську, Щецині. Зацікавлені «Українськими ночами…» можуть придбати повість у «Тирсі» (тел.: 22 679 95 47, е-мейл: tyrsa@hot.pl).

Про «Українські ночі…» розповідає літературознавець, спеціаліст з українського романтизму проф. Степан Козак:

Переклад Віктора Іванисенка, Львів, 1997 р.
Переклад Віктора Іванисенка, Львів, 1997 р.

«Книжка про Шевченка справила на мене велике враження, бо порівнюючи з публікаціями в науковому обігу, це було щось нове. Життєвий шлях Шевченка тут представлено в широкому контексті європейської літератури, культури, мистецтва. Єнджеєвич не відділяв поетичного генія від малярського. Мене зацікавило перебування Шевченка у Варшаві та Вільні, як свідка Листопадового повстання 1931 р. у Варшаві. Хоча в цьому аспекті повість треба радше сприймати як гіпотетичне бачення Єнджеєвича. Те, що бачив Єнджеєвич очима Шевченка – ходив по вулиці Новий Світ, околицях Королівського замку – справляє враження. Шевченкове зіткнення з польською дійсністю того часу.
Зацікавлення Шевченком у Єнджеєвича, думаю, почалося від захоплення його творчістю. Переклади поезії Шевченка дуже добре відтворювали Шевченків дух. Єнджеєвич геніально переклав «Стоїть в селі Суботові», передавши тональність цієї поезії.

Переклад Євгена Рослицького, Торонто, 1980 р.
Переклад Євгена Рослицького, Торонто, 1980 р.

Поява повісті справила велике враження на українську громаду в Польщі. Книжка розійшлася моментально. В українських громадах Варшави, Щецина відбувалися активні обговорення з діячами науки, культури. Середовище було динамічне. Так само в Ґданську. Відбувалися також авторські зустрічі Єнджеєвича з представниками української громади. Якоюсь мірою я до цього причинився, написавши велику похвальну рецензію, яка була надрукована в «Нашій культурі». Книжка пішла в український обіг, і її дарували на різні приватні ювілеї.
Польське середовище, необов’язково прихильне до України, також читало «Українські ночі…», і я не пам’ятаю критичної чи неприхильної рецензії. Літературне середовище – Єжи Літвінюк, полоніст і славіст Вацлав Кубацький були вражені. Кубацький написав велику статтю про поезію Шевченка в польському та європейському контексті. Це кружляло нібито у вузькому колі проукраїнськи налаштованих людей, але дало гарні наслідки. Професор Мар’ян Якубець відносився дуже прихильно до повісті, хоч дещо критично ставився до фактів, гіпотетичних сюжетів, непідтверджених у документах, але істотних застережень він не мав, а проф. Ришард Лужний ентузіастично підійшов до «Українських ночей…». Ми навіть обговорювали це видання в редакції «Slavia Orientalis», де я був науковим секретарем. Книжка надихала українознавців, наприклад, проф. Володимир Мокрий продовжував деякі тези і був інспірований Єнджеєвичем. Я вже не говорю про себе, бо вона дала мені можливість заглибитися в поезію Шевченка в контексті епохи. То були чинники, що виводили Шевченка на європейську арену.
В Україні я проводив розмови у видавництві «Дніпро». Там я мав знайомих, які могли допомогти з перекладом «Українських ночей…». Я їм написав внутрішню рецензію-пропозицію, але тоді це не принесло сподіваного результату. Літературне середовище було зацікавлене, прихильне. Не тільки повість Єнджеєвича я туди привозив, але й інші книжки. Багато примірників я там пустив у обіг. Повість копіювали так: у друкарську машинку вкладали тоненький папір, кальку і десять листків, ось і таким чином десять примірників відбивалося на машинці. Останні взагалі неможливо було читати. Я перевіз так не одну річ, яку там переписували.
На товариських зустрічах неформальної групи, яка збиралася в книгарні «Сяйво», проходили розмови, що продовжувалися в приватних квартирах. До часу, коли почалися брежнєвські репресії, було бурхливе літературне життя. Книжку високо оцінили Іван Дзюба, Ліна Костенко, Борис Олійник. У колах, у яких я обертався, її сприйняли позитивно, шістьдесятники дуже прихильно оцінили повість, а на офіційному рівні взагалі не писалося про «Українські ночі…». ■
Записав яп

Поділитися:

Категорії : Культура

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*