РОСІЙСЬКИЙ «Тарас Бульба»

Анна Коженьовська-БігунРЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ2009-08-06

{mosimage}

Тарас Бульба, cценарій i pежисерія Володимир Бортко, Росія 2009

“Найважливішим із мистецтв для нас є кіно” – сказав Ленін, і важко з ним не погодитися. В основному зараз, коли на світі виразно домінує картинна культура, а найбільш нонсенсові ідеї сценаристів, показані з відповідним розмахом, сприймаються безкритично черговими поколіннями глядачів і визначають їх образ світу.
Видно, автори і продюсери російської кінострічки “Тарас Бульба” відповідно зрозуміли пропаґандистську роль кінематографії і за великі гроші з державної казни зробили фільм, якого не посоромився б Голлівуд.

З технічної точки зору не викликає він жодних застережень. Отже маємо великі плани, дуже добре зняті баталістичні сцени. По фільмовому майданчику бігає безліч статистів і видно, що режисер вміє працювати з натовпом. Дуже вдані й ефектні є каскадерські покази. Усе реєструє кілька камер, а справний монтаж надає картині відповідну динаміку. Костюмологи вдало одягнули акторів, гримери створили цікаві людські типи: красуня є красунею, амант амантом, а черстві обличчя козаків творять доволі кольорове тло. Залишається тільки питання, чому достеменно це все має служити? Цікавій історично-пригодницькій інтризі? Хіба ні. “Тарас Бульба” це історія героїчного і відданого справі козака, який під час польсько-козацької війни втрачає все, що для нього найцінніше: дружину, синів, товаришів, а на кінець – життя, але помирає з вірою, що його страждання і жертви не були марними. Адже наголос у фільмі поcтавлено не на розповідь про людські пристрасті, чи майже античні вибори. Історія любові молодого Бульби до польської шляхтянки є не до кінця драматургічно використана. Факт фактом – гарно розказана сепією і м’яким світлом, добре скомпонованими кадрами, до цього зі щіпкою еротизму, однак якось так проходить мимо цілої інтриґи. Узагалі цей любовний сюжет є трошки наївний, старосвітський та не дуже переконливий для сучасного глядача, але так її бачив Микола Гоголь, а сценарист і режисер Володимир Бортко вирішив бути вірним цьому видінню і треба це вшанувати. У роль коханої Андрія Бульби втілюється польська моделька Маґдалена Мельцаж. Важко не піддатися враженню, що це сестра-близнючка Ізабеллі Скорупко з Гоффманового “Вогнем і мечем”, тобто перш за все має бути гарна, а грати то вже не мусить уміти. Так само не використаний потенціал майже шевченківської трагедії, коли Тарас Бульба мусить убити сина за зраду. Ця сцена могла б бути однією з найбільш помітних у сучасному кіно, могла б мати софоклівський вимір. Але не має. От, застрілив і все – пішов далі воювати. Уже більше емоцій викликає образ страти старшого сина, його божевільне кликання батька і відчайдушна відповідь старого Бульби, який стоїть у групі глядачів кривавого спектаклю. Це коронування того, на чому справді зосередилися творці стрічки. Адже їх основною ідеєю було показати польськокозацьке протистояння в його найбільш кривавому вигляді. Тут випадало б розвіяти всі сумніви, які могли б з’явитися хоча б після читання польської преси – фільму не можна назвати антипольським, так як не можна автоматично називати антинімецькими всі стрічки про ІІ Світову війну. “Тарас Бульба” просто показує уривок цієї історії, яка не належала до найпростіших і найлагідніших. У цьому творі дратує інша річ – незрозуміла насолода, з якою режисер епатує насильством. Його видіння війни не є історією політичних укладів, чи демонстрацією старої воєнної тактики. В. Бортко з натуралістичною точністю демонструє всі рани, які отримують лицарі на полі бою і всі етапи тортур, яким піддано козаків у Варшаві. Такі сцени здомінували увесь фільм. А найгірше є те, що люди, які не мають жодної уяви про історію нашої частини Європи, ніяк не зрозуміють, хто кого і за що ріже, бо польськокозацьку війну творці фільму звели до штрикання противника гострим знаряддям у різні частини тіла. Виходить з цього ефектне кіно акції, саме наставлене на сенсацію з домішкою жорстокості. Трохи мало, як на амбіції продюсерів.
Слід признати, що в стрічці гарно представлено портрети козаків, поодиноким надаючи навіть дуже індивідуальні риси. Головну роль дано найвідомішому в Україні актору – Богданові Ступці, якби трошки спираючись на його авторитет. У цікавий спосіб показано січові звичаї – хоча найчастіше ті анархістської натури – і подбано про цілий антураж. Проблема тільки в тому, що запорожців зовсім позбавлено українського контексту. Поляки говорять польською і нав’язують іншим свою релігію і традицію. Козаки говорять російською і борються за “руську” – у двозначному російському значенні цього слова – віру, проливаючи свою “руську” кров у “руську” землю. І тут саме повертаємося до Леніна і його захоплення кінематографією, а також ставимо несміле питання, на що пішли важкі гроші російських платників податків? Відповідь проста – на ідеологічну контрабанду. Єжи Гоффман у недавньому інтерв’ю для “Нашого слова” дуже влучно пояснював, на чому полягав підступ у русифікації України. Українцям сказано: ви не є гірші – ви є такі самі. Від цього уже один крок до ствердження: ви ті самі. І власне у кожній сцені російського “Тараса Бульби” як мантра повторяється послання: українці, ви не такі самі, як ми – ВИ ТІ САМІ!

“Наше слово” №32, 9 серпня 2009 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Рецензії та огляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*