Стоїть у селі Суботові на горі високій домовина України, широка, глибока…
Тарас Шевченко
День 24 травня на цвинтарі в маленькому селі Грушовичах Перемиського повіту почався надзвичайно гамірно. Туди вкочувалася важка, як на цвинтар, техніка: гусеничний екскаватор, пневматичний молот. На майках працівників можна було прочитати, що вони – з Відділу розшуку та ідентифікації польського Інституту національної пам’яті. Перед брамою зупинилася машина поліції. Буде стояти 3 дні та 2 ночі. Не було її на цьому місці 26 квітня 2017 р., коли на цьому ж цвинтарі шовіністи нищили пам’ятник воякам УПА.
Місце, де стояв пам’ятник, ще не встигло зарости травою. Лопати легко розкопували землю. За роботою спостерігав Святослав Шеремета з 4 своїми співробітниками. Секретар української Державної комісії з питань увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни і політичних репресій зміг прибути у Грушовичі, незважаючи на те, що з осені 2017 р. його стосувалася заборона Міністерства закордонних справ на в’їзд у Польщу. Я пам’ятав, що 2017 р. він був у розумінні міністерства антипольською особистістю, але нині він тут як спостерігач від імені української держави. Потім Шеремета сказав мені, що недавно підійшов до голови польської пошукової групи, Кшиштофа Шваґжика, із заявою, що українська традиція без молитви не дозволяє відкривати гробів. Потрібне благословення священика, пошана до людських останків. Шваґжик йому відповів, що поховань під пам’ятником немає, отож недоцільно запрошувати священика…
Відкритий бетонний фундамент вражав не лише формою хреста, але також товщиною. Потужному пневматичному молотові довелося до 18 години вечора трощити 70 см бетонної маси. Відтак кругом ями археологи визначили ділянку 4 на 5 метри, бо таку, 20-метрову площу мала колись вимощена бруківкою облямівка пам’ятника. Залізна ложка екскаватора вигрібає землю та формує той простір, який завтра дозволить заглибитися в зрозумілі деталі історії або в якесь минуле без форми.
Предки дивляться з порожніх черепів
Минуле відкривалося поволі. Метр знятого ґрунту дозволяє подивитися на 100 років назад! Предивна є сполука землі та людського життя на ній. Під лопатами довго була лише м’яка земля. І відчуття часу було не менш сипке, як суха грушовицька глина. Перший череп археологи знайшли приблизно о 10 ранку. Їхні рухи сповільнилися – відтепер вони зніматимуть землю сантиметр за сантиметром. Шваґжик скоро викликає священиків. Невдовзі приїхали греко-католицький і римо-католицький священики та помолилися за упокій тих, хто тут похований. – Це місце функціонує в публічному просторі як таке, де розібрали пам’ятник, присвячений УПА. Щодо нього ми маємо чимало міфів польської та української сторін. Погано, що його в 1994 р. збудували нелеґально; погано, що його в 2017 р. розібрала не держава, а люди. Тепер ми перевіряємо, чи пам’ятник на честь УПА стоїть на останках тіл вояків УПА, чи так лише кажуть – невдовзі після цього розповів мені Шваґжик.
Хто прийняв таке рішення?
– Я, кілька місяців тому. Я зробив це, щоб ми на десятки років не опинилися у сфері здогадок. Тепер видно перші кістки, але я цим не здивований, тому що ми на цвинтарі ХІХ ст. У нас є методи розрізняти між похованнями з ХІХ ст. і тими з 40-х рр. ХХ ст. Це, м.ін. спосіб укладу тіла, але й низка інших моментів, предмети, ґудзики… Ми на науковій основі маємо можливість переконатися, чи це місце є місцем пам’яті, чи могилою. За нами архівні пошуки у відділі ІНП у Ряшеві, але поки що ми в колі здогадок.
«Тут усюди кістки!»…
О 13 годині на самому краю ями показалася гомілка, потім – лопатка. О 15.15 – уже було виразно видно кістки 3 поховань, а навколо них – темні смуги трухлого дерева колишніх домовин. Їх знайшли на глибині 90 см, а це на 50-60 см вище за традиційні поховання мирного часу, глибина яких здебільшого сягала 150 см. Невдовзі з ями ми почули голос: «Тут усюди кістки»…
Металошукач кружляв над кісткою руки, якої кисті ще не видно. Звук! Пізніше на котромусь пальці археологи знайдуть металеву каблучку.
Імовірно, не лише це спонукало заступника директора ІНП К. Шваґжика часто телефонувати або відповідати на дзвінки. Грушовицька глина в ті години пекла його Сахарою.
– Це кістки давніх захоронень, адже вони – в одній лінії з передвоєнними гробами, – сказав він одному з дослідників.
Пам’ять старої жінки, яка прийшла з сусідніх Гаїв, бо непокоїлася розорюванням упівської могили, була по-своєму докладніша від скельця і ока археолога:
– Ми повернулися з вигнання 1962 р. Моя мама, народжена в 1919 р., згадувала, як ходила співати вночі, коли тут хоронили наших хлопців. Священиків уже не було, то хоч люди їм співали. Хоронили їх у різних місцях. Це наше святе місце. Ми тут ставили й будемо ставити свічки, бо хтось за нас тут воював і поклав життя, щоб ми були.
Ґудзик, що застібає та розстібає історію
Субота, 26 травня. Яма і далі відкриває живим таємниці про вбитих або померлих. О 10 годині біля тазових кісток молодого чоловіка («суглоби незношені», кажуть дослідники) археологи знайшли ґудзик. Це перший знайдений предмет! Сенсацію передавали з руки в руки. Один із українських спостерігачів, Володимир Харчук, класифікував його як німецький, військовий. Ґудзик чистили і вивчали. Харчук тимчасом додав, що він не зі штанів, а з кальсонів, бо інакше таких ґудзиків було б більше. Другий висновок дослідника: говорити можна вже не про поховання з ХІХ ст., а з ХХ, найімовірніше, з 40-х рр.
Поруч зі Степаном Боднаром, представником Спілки українців-політв’язнів і репресованих, стояла перемишлянка Ольга Соляр, яка представляла на цвинтарі ОУП. З Головної управи з Варшави та управи відділу з Перемишля за 3 дні ніхто не прибув. Соляр уважно стежила за дискусіями та робила нотатки. Дивилася, як недалеко від згаданого кістяка з ґудзиком крізь землю на глибині чи не 1,2 м проступив людський череп. Його перенесли до оглядового намету. Там лікар Лукаш Шлешковський з Вроцлава доповів Шваґжику:
– Череп молодого чоловіка, розбитий, слід від міцного удару твердим предметом, що могло стати причиною його смерті. У черепі – дірка над правим оком, схожа на дірку від кулі, але її негострі краї вказують на те, що виникла внаслідок ерозії кістки у місці, де вона анатомічно дуже тонка.
Археологи невдовзі підсумували: 8 поховань, причому 2 кістяки молодих чоловіків виявлені, але лише частково охоплені 20-метровою площею ями. Десь знайшли лише кістки ніг, десь – голови і початку грудної клітки. Решта – під верствою землі, якої плани розкопок не охоплюють. На жаль, це стосувалося також частини тих кісток, що були захоронені на знаковій глибині 1 метра.
На тому боці ями розкопок, що знаходиться лише за 2 м від могили члена підпілля, лікаря Павла Клочника «Сірка», біля кісток – важлива знахідка. Харчук дивиться у збільшувальне скло. Це – польська монета, 10 грошів з 1924 р., які були в обігу за часів німецького Генерального губернаторства. Не минуло і 20 хвилин, коли біля кістяка в іншому похованні знайшли 3 склеєні дрібні монети, датовані початком 20-х рр. Вони на значній глибині – 170 см, тобто це, безперечно, поховання мирного часу, коли вибирали глибокі могили, а не поховання на 1 метр, характерні для 1945 чи 1946 рр. (тоді людей ховали вночі, бо підпільники не мали часу на нормальні похорони. Це розбиває припущення Шваґжика про те, що пам’ятник стояв на місці повному поховань з ХІХ ст.
Святослав Шеремета заявив: тут поховані 3 членів українського підпілля. На це вказують вік кісток та матеріальні артефакти. Хоч вони і дуже скромні, але за відсутності інших предметів навіть німецький ґудзик має доказову силу. Партнер Шеремети з польського ІНП мав іншу думку, з якою і залишив Грушовичі: під пам’ятником немає поховань вояків УПА.
Тимчасом антрополог з Ряшева Йоанна Роґуж вивчила відкопані кістяки, 3 з них вона скласифікувала як жіночі, два – як дитячі. З одного поховання рука археолога витягає мале кругле скельце в оправі. Покришка компаса або медальйону? Зійшлися на думці, що це скельце окулярів мотоцикліста.
Увечері, коли праця тривала при світлі прожекторів, стало відомо, що поховань усього 16. Кісток не ексгумували й вони залишили в ямі, крім розбитого черепа з таємничою діркою. Прибули священики, пролунала молитва за всіх, кого на мить віддала нам земля. Якщо стара жінка з Гаїв прийшла наступного дня вранці поставити лампадку на місці, що її мати запам’ятала як місце похорону українських вояків, то застала рівне місце, наче готове для того, щоб гідним способом їх увічнити. Поставлений там у суботу малий дерев’яний хрест невдовзі згниє та впаде.