Людмила Лабович ■ РОЗМОВА ■ №13, 2024-03-31

Естера Тіхонюк, учасниця українського ансамблю пісні і танцю «Ранок» з Більська-Підляського, стала стипендіаткою маршалка Підляського воєводства.

– Насамперед розкажи дещо про себе і про своє співання в «Ранку».

– Мене звати Естера Тіхонюк, я вчуся у Загальноосвітньому ліцеї ім. Тадеуша Костюшка в Більську-Підляському, зараз я в матуральному класі. Раніше я вчилася в Початковій школі №4, а ще раніше ходила на заняття до садочка №9, де є українська мова, і від п’ятого року життя співаю в «Ранку». На початку то був ансамбль «Сонечко» в садочку, а в початковій школі я продовжила співання і дотепер співаю під керівництвом пані Єлизавети Томчук. Раніше ми співали такі дитячі пісні, потім почали вчитися трудніших пісень. Ми співаємо веснянки, колядки – то відомо, коли є Різдво, а ще естрадні пісні. Навіть на останній репетиції ми вчилися нових естрадних пісень на конкурс «З Підляської криниці», який буде в травні. Співаємо теж весільні, ліричні, жнивні, купальські пісні, з якими виступаємо на фестивалі «На Івана, на Купала» в Дубичах-Церковних в липні. 

– Як сталося, що ти почала співати в «Ранку»?

– Це вийшло випадково. Я починала вчитися української мови в садочку і заняття мені подобалися. Потім спитали моєї мами, чи я буду ходити до українського класу в школі. Відомо, мале дитя ще до кінця не знає, чого воно хоче, але в початковій школі я вже знала, що хочу співати і виступати. Я не шкодую, бо мені це подобається.

– Багато років співаєш, то певно й багато було виступів.

– Так, ми виступали в Кошаліні, Варшаві, Білостоці, Черемсі, Дубичах-Церковних. Але через пандемію втратили багато можливостей, бо колись то «Ранок» виїжджав навіть за кордон – до Бельгії, Франції. А потім вже просто не було як.

– Береш також участь у конкурсах. Може є якийсь виступ, який ти найбільше запам’ятала?

– Так, пам’ятаю такий один. Я колись жила в одному з будинку з нашою керівницею, пані Ельою. Одного разу я була на дитячому майданчику, пані Еля тоді прийшла і сказала мені і подрузі: «Давайте, дівчата, заспіваєте в конкурсі». І так зразу, як то кажуть польською «z marszu», ми з нею пішли на той конкурс і зайняли перше місце. Це було у першому класі.  

– Що тобі подобається в співанні?

– Мені подобається те, що я можу розвиватися і культивувати культуру, яка заникає. Я не хочу виїжджати з Підляшшя, тому що тут народилася і далі хочу тут жити і співати в «Ранку». Позаяк є ансамбль «Родина», то мені подобається, що люди тримаються свого. Хочу теж утримати контакти з моїми подругами з початкової школи і з «Ранку».

– До речі, звідки твої батьки? 

– Моя мама з Більська-Підляського, а мій тато – з села Койли коло Гайнівки.

– У селі Койли то якраз українська говірка, хоча люди часто кажуть про себе, що вони білоруси. Ти знаєш говірку села, з якого твій батько?

– Я розумію, але мені тяжко говорити, тому що вже всі кругом говорять польською мовою. 

– Вертаючись однак до співу. Це певно вимагає багато праці – ходити на репетиції, виїжджати на концерти, і коли твої ровесники розважаються, ти мусиш займатися співанням. 

– Я звикла і то вже просто приємність. Тепер для мене не є тяжко, але то правда, треба присвятити свій час, ходити на репетиції, співати вдома, виїжджати на конкурси.

– Чи часом тобі не хочеться і думаєш собі – краще остануся вдома і посиджу з мобілкою у руці?

– Часом. Але знаю, що треба, бо не можна цілий час лежати і нічого не робити.

– У цьому році ти отримала стипендію маршалка Підляського воєводства. Хто намовив тебе скласти зголошення? 

– Це вийшло з ініціативи пані Елі і моєї виховательки. Вони запропонували подати документи на стипендію.

– Що треба було підготувати?

– Потрібні були дипломи від початку мого співання в «Ранку».

– Ти сподівалася, що отримаєш цю стипендію?

– Я думала, що не дістану, бо я часом не вірю в себе. Але моя вчителька сказала, що варто, бо коли я цю стипендію отримаю, то повірю більше в себе.

– У тебе річна стипендія. Що це значить? 

– Це значить, що я щомісяця отримую 250 злотих і можу призначити ці гроші на заняття співом у якогось вчителя, майстер-класи зі співу, табори. Можу теж за ці гроші щось купити. Я думаю піти на якісь додаткові заняття зі співу, але в Білостоці або десь далі. 

– Ти зараз закінчуєш навчання в середній школі. Що далі, коли вже складеш матуру?

– Я хочу стати вчителькою в початковій школі. Я люблю дітей, бо маю з ними контакт кожного дня, тому що веду збори в харцерстві. Я іду на навчання до Білостока, буду там студіювати.

– А що зі співанням?

– Коли я зможу, то буду приїжджати до Більська на репетиції і буду далі їздити з «Ранком» на концерти.

Поділитися: