(пл) ■ РЕПОРТАЖ ■ 2009-06-11
{mosimage}
П’ятниця, вечір, година 23… Cтою перед входом до варшавського клубу “Опіум”. Уже час, можна заходити – говорять Ярко та Орест, з якими я прийшов. При вході кожному ставлять печатку, за якою охорона пускає всередину. Дістаю і я, на руці з’являється напис “Russian Party”. Зняли куртки, купили пиво, стоїмо. Після нас входить група дівчат: світле волосся, чорне, довге, сині очі, “китайські” очі. В Ореста починає діяти рентген, блищать очі…
Поки що 300, але напевно буде більше. Завжди приходять. Останнім разом було 650-700 осіб, – каже Глеб Мишлівський, який уже протягом двох років організовує “Russian Party”. Сьогодні імпреза відбувається в клубі “Опіум”. Усередині – орієнтальний декор, неначе в індійській святині, а на полиці з алкоголем засів сам Будда.
Щоб ще більше розігріти орієнтальну атмосферу, стіни прикрашають картини, на яких зображені сцени з Камасутри. Клуб поділений: на верхньому ярусі трохи спокійніше, можна присісти, але голосна музика, яка долинає з підвалу, тягне вниз. Спускаюся в підвал за Глебом. На перший погляд – тут майже самі студенти, але Глеб показує рукою: там юрист, там бізнесмен. Сама імпреза відбувається переважно двічі на місяць, хоча спочатку була раз на квартал. Глеб має вже свою статистику і чітко мені перераховує: 40% – це росіяни, 30% – українці, 20% – білоруси, а решта – представники інших національностей, є і кілька поляків, яких щораз більше. Дає мені свій номер мобілки, бо, як каже, саме така “туфельна стежина”: я скажу тобі, ти своїм знайомим, – це перевірена, найкраща реклама для імпрези та обмін інформацією. Пізніше я довідався від Глеба, що він не піонер в організуванні таких заходів. Під такою назвою організовувалися дискотеки в Радянському Союзі, і це не означало, що вони тільки для росіян. “Russian Party” проводилися від 1985 р. в Німецькій Демократичній Республіці, а навіть у США. Ця назва – це традиція, тому ми її не міняли, пояснює Глеб.
“Vodka connecting people” – дізнався я з сайту www.russianparty.pl, куди заглянув перед імпрезою. Тут поміщені інформації про імпрези, які вже відбулися, галерея фотографій з цих імпрез, та термін “Предстоящих вечеринок”. Цей сайт раніше відвідав також Сашко з Києва і таким чином довідався про імпрезу. Сьогодні прийшов побачити, що це за явище. Загалом, ходить у варшавські клуби на польські імпрези, але сьогодні має нагоду пізнати людей зі Сходу. “Мене привела цікавість, інших я тут не знаю”, – говорить російською, бо так йому легше. Гелена з під Гродна (Білорусь), яка переважно ходить на “русску” імпрезу, не має питань.
– Скажімо, що я вже вмішалася в польське товариство, живу вже тут, однак частина серця і душі тужить за Сходом, тобто за російською музикою, за росіянами. А росіяни – це я, він, вона. Росіянами вважаю людей, які говорять російською мовою – з Росії, України, Білорусі, бо ми між собою загалом розмовляємо російською, – каже. Вона, як і Сашко, колись тут нікого не знала. Тепер у Варшаві в неї багато знайомих зі Сходу, може інтеґруватися, бавитися при своїй музиці, поговорити своєю мовою.
Це просто радянська ментальність всіх тягне до себе, пояснює Тарас з України. Українці з України не вміють єднатися так, як українці з Польщі, тому вони приходять на цю імпрезу. Тут, у своїй зоні, вони всі однакові й безпечні. Земляки.
– Сам бачиш, тут тільки молодь, майже самі студенти, – каже. – Тут шукають один одного, творяться пари, все має залишитися серед своїх, серед людей зі Сходу, – додає.
Організовані українською громадою у Польщі вечірки відвідує Галя зі Львівщини, яка живе у Варшаві вже біля десяти років. Тепер вона в столиці Польщі навчається і працює. Дуже любить ходити, наприклад, на варшавські “Маланки”. Там теж можна зустріти людей різних національностей, навіть англійців. Однак тут, на “Russian Party”, куди приходить з подругою, єднаються всі зі Сходу. “І саме тут, саме ці люди ближчі нашому серцю, ніж “місцеві” – добавляє. Коли говориться про “місцевих”, це означає також поляків, які сюди приходять. Вони прийшли і цього разу.
Біля гардеробу стоїть польське тріо + 1. Перша дівчина вже забрала свою куртку, а в черзі ще дві її подруги, які ждуть, поки гардеробний знайде і віддасть їм їхній одяг. Виявляється, що ця імпреза для них уже не перша. Три польки часто приходять на “Russian Party”, однак сьогодні “село”, “минулого разу було краще”. А музика на цьому заході переважно “только русская”: russian hous, russian techno, хоча сьогодні я почув англомовні клубні стандарти, а дехто казав, що інколи й Вакарчука можна почути.
– Майже за кожним разом імпреза відбувається в іншому клубі. Сьогодні в клубі “Опіум”, а це погане місце, тут занадто голосно, – каже одна.
Одягаються, виходять. Були всього годину. Ще інша відвідувачка потрапила сюди випадково і, як каже, останній раз.
Навколо гуртожитку і 50 віджимань – пригадалося мені, коли я побачив Іраклія. П’ять років тому ми разом жили в гуртожитку. Батьки вислали його із Тбілісі в Польщу на юридичні студії. Вислали, бо коли Іраклієві було 16 років, хотів оженитися. Пригадується мені один листопадовий вечір, коли ми сиділи у своїй кімнаті № 73. Іраклій тоді розповідав:
– Як кожен, хто приїжджає на навчання до Польщі, я теж мусив пройти річний курс польської мови в Лодзі. В одному гуртожитку жили росіяни, білоруси, українці, казахи, вірмени, монголи та інші. Майже увесь Схід, а точніше – майже ввесь колишній Радянський Союз. Жили всі разом, існував своєрідний закон, права, які не для всіх були рівними. Був поділ, можна сказати, суспільна ієрархія, у якій найнижчий щабель займали білоруси. Чи мене, чи росіян, чи українців вони мусили слухатися. Ми казали їм бігати навколо гуртожитку або робити 50 віджимань. Усе відбувалося між нами, східняками…
Сьогодні (14 березня ц.р.) в клубі десь біля першої години ночі бачу при барі Іракалія. У забинтованій руці тримає пиво. Підходжу, вітаюся з ним, питаю, що нового, що з рукою… Минають дві хвилини, до нас підходить білорус: – “Привєт!”. “Привєт!” – відповідає Іраклій. Тут уже немає “віджимань”, мабуть, тепер вже вони рівні.
Однак виявляється, що враження рівності на цій імпрезі не до кінця правдиве. Воно трішки ілюзорне, коли в повітрі пахне третьою “опіумною війною”.
Історія знає дві такі війни в ХІХ ст., які відбулися між Британською імперією і Китаєм. А сьогодні в клубі “Опіум” порядок наводять казахи. До Ярка, з яким я прийшов до клубу, підходить хлопець з Казахстану, каже, що якщо поляки будуть “добиратися” до наших дівчат (білорусок, українок, росіянок тощо), чи взагалі будуть якісь проблеми, то вистачить йому сказати.
– Як щось заважає, зараз піду по своїх “земляків” і зробимо, що треба, а “земляків” у мене багато – піди наверх, подивися! – пояснює. Ярко, до якого були спрямовані ці слова, вже безпечний – у разі потреби прийде казахська допомога. Тепер він уже може
спокійно “розглядати” дівчат.
“Розглядати” аж з Пултуська зі своїми колеґами приїжджає Станіслав. Він з Москви, але вже чотири місяці навчається в Пултуську.
– Трішки далеко, але чи не варто? – запитує і киває головою на дівчат. Зате ближче на імпрези понадтридцятирічному Дарію, юристові з Варшави, який ходить на них вже протягом двох років. – Де не обернешся – дівчата, і дивися які! – каже. Він одягнений у сорочку, піджак. Та головне, у що треба вдягнутися… – і тут показує рукою на гаманець у кишені. – Може квиток і не дорогий, бо сьогодні коштує 10 зл. для студентів, а 20 зл. нормальний, але найчастіше це все, за що платять дівчата. Бувало, що витягнули від мене всі гроші, бо я їх просто спонсорував. Так просто є, – сміється.
Не до сміху студентові Оресту. Купив одне пиво, на друге вже мусив позичити. Він щоразу підходить до дівчат, які гуляють у натовпі. Раптом DJ Delikates пускає відому російську “Калінку”. На паркеті “шоу”, усі піднімають “руки ввєрх”, стрибають! Однак “Калінка” закінчується і видно, що Орест для них чужий, бо за якийсь час відвертаються. Колись була “спільна радянська сім’я” – сьогодні спільна імпреза “Russian Party”, і видно, що Орест, молодий українець з “закерзонським” корінням, не цілком до цієї родини належить…
Минають три тижні. Четвер, десь біля двадцятої години дзвонить мобілка. Відповідаю. У трубці чую слова: завтра “Russian Party”. Питаю, чи йде:
– Да, канєшна, “за родіну”! – сміється Орест.
* * *
Любителів “рускої” музики клуб “Опіум” запрошує 13 червня.
“Наше слово” №24, 14 червня 2009 року {moscomment}
