Христина Заник ■ ГРОМАДА ■ №32, 2020-08-09

27 липня під час свого візиту до Польщі міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба зустрівся з представниками української громади. Серед присутніх були лідери і з середовища нацменшини, і з мігрантських організацій. Зустріч пройшла у дружній атмосфері, глава дипломатії був досить відкритим. Він попросив розповісти про проблеми українців у Польщі та пообіцяв чесно відповісти на запитання та допомогти подолати труднощі. Ми зібрали головні запити від активістів та обіцянки міністра – щоби потім порівняти їх із діями. На зустрічі говорили про знищення українських місць пам’яті і відбудову цвинтарів, освітні, мовні, правові та культурні проблеми. Про концепцію промоції України закордоном, про те, якої допомоги чекають трудові мігранти та про актуальність цінностей Революції гідності.

Розмова з міністром закордонних справ Польщі Яцеком Чапутовичем була дуже довга, зазначив Дмитро Кулеба. «З проблемних питань, про які зараз багато говорять, – відновлення наших пам’ятників у Польщі й освітні права польської громади в Україні. В усьому іншому – суцільний позитив, дружба, любов і зізнання у взаємній підтримці», – розповів міністр.

Співпраця з громадою, національна пам’ять і Пшемислав Чарнек

Григорій Купріянович, голова Українського товариства у Любліні і співголова Спільної комісії уряду і національних та етнічних меншин

Купріянович від імені української громади подякував за зустріч.

«Рішення, які приймаються, – чи в Києві, чи у Варшаві, – ми відчуваємо безпосередньо, часом навіть дуже болісно. Велике прохання – щоб ми брали участь у всіх розмовах, які стосуютьсяукраїнців у Польщі, а якщо це неможливо – щоб ми знали про це, щоб наш голос брали до уваги», – наголосив історик. Григорій Купріянович також нагадав про Консультаційну координаційну раду, яка існувала раніше, і зазначив, що це був гарний майданчик для обміну думками: «Це був майданчик, в рамах якого ми обмінювались думками. Ми вважаємо це дуже цінним. Це була гарна можливість для розмов про справи української меншини, а також українських мігрантів у Польщі».

«Цього року неможливо не згадати про ще одне – питання національної пам’яті. Адже маємо 100-ліття польсько-українського політичного і військового союзу, скоро будемо відзначати ювілей Варшавської битви. Це дуже гарна нагода показати позитивній бік польсько-українських стосунків. І українська громада намагається це робити», – наголосив історик.

Він запросив відвідати могили воїнів УНР у Любліні (28 липня міністр мав поїздку до цього міста): «Тут важлива також символіка. Якщо буде така можливість, було би дуже корисно побачити ці місця. І показати польській стороні, що вони важливі для України».

Купріянович пригадав ситуацію після вшанувань у Сагрині два роки тому: «Це призвело до кризи польсько-українських стосунків, а спричинив її один із польських чиновників – воєвода Пшемислав Чарнек. Це негативно вплинуло на ситуацію української меншини в Польщі. Тоді відбулися урочистості в українському місці пам’яті – селі Сагринь, на них був присутній президент України. А польський державний чиновник це назвав „провокацією і гуцпою”, учасників заходу – „українськими націоналістами”». Григорій Купріянович подякував за те, що українська держава чи не вперше так відкрито виступила на захист українця, який не є її громадянином.

Відповідь міністра

Дмитро Кулеба відзначив особливу важливість дбайливого ставлення до українських поховань і пам’ятників у Польщі, зокрема до могил вояків УНР, які воювали під час польсько-українського союзу. Разом з послом Андрієм Дещицею вони згадували про це на зустрічі з Яцеком Чапутовичем.

«Наша позиція дуже чітка. Є домовленість на президентському рівні: ми знімаємо заборону на ексгумацію, Польща відновлює меморіальну дошку в Монастирі. Ми заборону зняли, вони до сих пір нічого не відновили. Тепер вони нас запитують: а що ж ви так довго розглядаєте наші запити на ексгумацію? А ми кажемо: ми все робимо відповідно до чинного законодавства. Просто зробіть те, про що ми домовлялися. Зараз на пресконференції журналіст запитав: чому ви дозвіл на ексгумацію ставите нарівні з однією пам’ятною дошкою? Я пояснив: нам потрібно зараз отримати з польського боку чіткий сигнал, що вони в принципі будуть це робити. Ми чекаємо від Польщі цього першого фундаментального кроку. Я не можу сказати, що налаштований оптимістично, але робитиму все для того, аби спонукати їх цей крок зробити. Адже все починається з поваги до пам’яті. Якщо її немає, потім не буде поваги до сучасності. Тому ми будемо чекати, просити, нагадувати, вимагати. У дипломатії є кілька «етапів»: стурбованість – серйозна стурбованість – глибока стурбованість. Ми вже на стадії глибокої стурбованості. Будемо сподіватися, що польська сторона зробить цей крок.

А щодо подій, які відбулися два роки тому: я вважаю, що це честь – бути названим у Польщі українським націоналістом, це визнання ваших заслуг. Я радий, що українська держава змогла за вас заступитися і допомогти. Ми не застраховані від таких реакцій. І я так само сьогодні сказав своєму польському колезі: якщо ви не можете нічого зробити зі своєю місцевою владою, то, певно, й ми нічого не зможемо зробити зі своєю. Але це може запустити нікому не потрібну спіраль».

Місця поховань воїнів УНР, молоде покоління, «Полум’я братерства»

Юрій Рейт – очільник Громадської ініціативи з догляду за могилами воїнів УНР у Варшаві та перший голова Об’єднання українців у Польщі

«Сьогодні ми спостерігаємо замороження проблеми місць національної пам’яті. Ми вирішили: займімося тими місцями, які не повинні викликати негативної реакції. З нашої ініціативи Світовий Конґрес Українців визначив 15 серпня днем нашої гордості і українського вкладу у вільну Європу. Українські громади світу у цей день покладають квіти на могили воїнів армії УНР, тому що пам’ять про них – це пам’ять про їхній внесок у вільну Європу. 100 років тому на березі Вісли польські війська Юзефа Пілсудського, маючи українського союзника, затримали більшовиків. А сьогодні на сході Україні гинуть українські воїни. Про це треба нагадувати нашим друзям-полякам».

Юрій Рейт розповів міністру про звернення українського Історичного товариства до поляків з нагоди століття Варшавської битви під назвою («За вашу і нашу пам’ять!», опубліковане у попередньому номері №31 «НС» від 2 серпня 2020 року – ред.). Він подякував Міністерству закордонних справ України: завдяки їхній допомозі цвинтар воїнів Української галицької армії та Української Народної Республіки в Ланьцуті цього року відновлять.

«Це – 25 тисяч доларів. Я хочу також поінформувати вас, що після розмов із представниками державних органів, які тривали 3 роки, завдяки самоврядним структурам і полякам – друзям України, сьогодні завершується ремонт і реновація цвинтаря у Варшаві (мова йде про частину православного цвинтаря на варшавській Волі, – ред.) – біля 100 поховань – групи генералів. Це – ще 130 тисяч доларів», – наголосив Юрій Рейт.

Окрім цього, Громадська ініціатива з догляду за могилами воїнів УНР спільно з посольством подала до варшавської адміністрації заяву про надання публічному місцю імені Марка Безручка (30 липня міська рада підтримала це рішення, ім’я генерала носитиме один зі столичних скверів – ред.).

Перший голова ОУП розповів про активність молодого покоління – зокрема, на зустрічі була присутня очільниця польського Пасту: «Польські гарцери й українські пластуни створили акцію «Полум’я братерства», яка 14 серпня о 18 згуртує молодих поляків і українців біля могил воїнів УНР. У Польщі є понад 40 таких населених пунктів, є вони і Україні – Рівне, Полтава тощо».

Юрій Рейт також попросив Дмитра Кулебу розглянути можливість нагородити і подякувати 30 дітям та онукам воїнів УНР, які живуть у Польщі. Це ж питання поставили і польській стороні: «Ми чекаємо на рішення. Якщо воно буде негативним – можна передати нащадкам петлюрівців на День незалежності України хоча б вітальні листи». Так само він попросив відзначити – можливо, спільно з міністром закордонних справ Польщі – молоде покоління активістів, яке організовує «Полум’я братерства».

Рейт наголосив, що українців у світі непокоять два аспекти в українській політиці. Передусім – атака на українську мову та законопроєкт нардепа від «Слуги народу» Максима Бужанського, який був винесений на голосування парламенту в середині липня і який тоді не розглянули. Також Юрій Рейт попередив про загрозу реваншу проросійських сил, які зазнали поразки після Революції гідності.

Відповідь міністра

Дмитро Кулеба запевнив, що він підтримує ідею звернення української спільноти до поляків.

«Щодо мови. Країна дуже різна. У ній є різноманітні сили, які лобіюють свої рішення. Очевидно, що пан Бужанський представляє частину України, погляди якої я, наприклад, не поділяю. Але вони існують. Вони представляють права людей. Це такі самі наші співвітчизники», – зазначив він.

Кулеба додав, що у законопроєкті Бужанського немає загрози для державної мови. Він передбачає відтермінування переходу російських шкіл на українську до 2023 року (зараз цей перехід має відбутися вже з вересня 2020 – ред.), тому що таке продовження передбачене для шкіл із мовою навчання країн-членів Євросоюзу.

«Але навіть цей законопроєкт викликав дуже бурхливу й абсолютно справедливу реакцію, адже та частина суспільства, для якої мова є цінністю, дуже уважно ставиться до цього. Я сам – з україномовної родини, моя дружина – з російськомовної, діти в нас україномовні. Але ми маємо певні травми, пов’язані з українською мовою. Тому ми так чутливо ставимося до будь-яких кроків щодо її позиції в державі».

Дмитро Кулеба наголосив, що протести серйозно вплинули на тих, хто планував цей законопроєкт підтримувати.

«Щодо Революції гідності – я особисто забирав з Михайлівського монастиря пораненого, він лікувався у мене вдома. Я повернувся на держслужбу через рік після революції. Я б не сидів тут перед вам, якби не було Майдану. Усе, що я робив відтоді, спрямоване на те, щоби смерті людей, які загинули на Майдані і на війні з Росією, не були марними. Повірте, я вас розумію навіть більше, ніж ви думаєте».

Мігранти та освіта

Мирослава Керик, голова фонду «Наш вибір»

Активістка розповіла про діяльність фонду «Наш вибір», який займається допомогою українським мігрантам, опікується Українським домом у Варшаві – культурним центром і місцем надання консультацій; а також – про видані спільно з консульським відділом посольства України у Варшаві довідники для мігрантів.

Мирослава Керик подякувала за зустріч із громадою, адже не завжди міністри, приїжджаючи до Польщі, проводять такі заходи:

«Треба, щоб українські громадяни відчували, що про них дбають, навіть якщо вони перебувають закордоном. Про них не можна говорити у категорії зрадників. Люди з різних причин обирають переїзд та заробітки поза межами батьківщини; часто потім вони все одно пов’язують своє життя з Україною. Меншина і громадяни України долучаються до зборів коштів для постраждалих і на Майдані, і на війні».

Важливою проблемою, яка постала перед мігрантами зараз, є освіта.

«Тут виростає нове покоління. Середній вік українських мігрантів у Польщі – 25-35 років. Вони народжують дітей, ті йдуть до садочків та шкіл. Вони швидко вивчають польську мову, а до української фактично не мають доступу. Вони не є громадянами Польщі і не мають можливості навчатися українською (ідеться про те, що українські школи у Польщі функціонують  насамперед  для української нацменшини – громадян Польщі – ред.). Тут я хотіла би попросити про підтримку суботніх шкіл. Такі заклади є у Варшаві та в інших містах. Ми потребуємо співпраці, фінансової допомоги, підтримки українських громадян, які хочуть вчити своїх дітей української мови. Польська влада вважає, що це – справа української держави», – наголосила Мирослава Керик.

Друга важлива проблема – низький рівень знань про свої права серед українців, які приїжджають до Польщі працювати. Дуже часто посередники використовують цю необізнаність, і трудові мігранти живуть у жахливих умовах, не вимагають того, на що мають право – як-от повну оплату своєї праці, дотримання відповідних умов тощо. Мирослава Керик попросила передати інформацію про цю проблему Міністерству соціальної політики: потрібно подумати про інформаційну політику щодо громадян України, які виїжджають на роботу:

«Звичайно, що це також їхня відповідальність (трудових мігрантів – ред.). Але ми як організація з радістю будемо співпрацювати та інформувати людей тут, на місцях. Ми бачимо, що люди потрапляють у дуже складні ситуації – наприклад, не можуть добитися отримання зароблених грошей. Дуже важливо, щоб українська держава також думала про це. Вони везуть гроші в Україну, допомагають українській економіці».

Вона додала, що дуже важливою є співпраця з посольством на культурній ниві – наприклад, фонд «Наш вибір» та дипустанова спільно організовували святкування Днів незалежності України.

Відповідь міністра

«Хто веде суботні школи, я – ваш фанат! Ви зберігаєте наступне покоління. Коли я був послом у раді Європи, перше, що я зробив, – почав «вибивати гроші» на фінансування суботніх шкіл. Адже діаспора змінюється, й одного дня ми можемо її втратити. Старе покоління відійде. Якщо ми не збережемо молодь – ці люди швидко асимілюються. Це, насправді, мій найбільший головний біль. Є умовна «стара діаспора», є діаспора 90-х і є діаспора сучасна. Це покоління взагалі відірване. Вони «сіли і полетіли», живуть де завгодно, від Сінгапуру до Панами. Втримати їх у нашому просторі ідентичності – це задача номер один.

Дехто з вас порушував цю тему і я бачу, що є запит на нову політику щодо закордонних українців. Найскладніше запитання, на яке потрібно відповісти, – це навіть не «як?». Бо зрозуміло, як: гроші і політична підтримка у вирішенні питань із місцевою владою. Найскладніше запитання – «навіщо?». Тому що загальна відповідь – зберегти ідентичність – очевидна. Але чого ми хочемо? Яка наша стратегія? Ми хочемо, щоб ці люди йшли в українську політику? Чи займалися бізнесом? У в кожній країні відповідь на це запитання буде іншою.».

Дмитро Кулеба додав іще одну проблему: трудові мігранти дуже неохоче надають інформацію про себе, не бажають, щоб держава знала, куди і чому вони їдуть. Звертаються лише тоді, коли стикаються з проблемами – втратили документи абощо.

Андрій Артем’юк, «Союз українців Підляшшя»

Громадський активіст розповів про особливості Північного Підляшшя, де не проводилася акція «Вісла». Там, на відміну від Південного Підляшшя, українці проживають компактно. Він додав, що в регіоні також є могили петлюрівців. Після спільної з поляками боротьби у 1920 році частина воїнів залишилась на Підляшші – вони стали активними учасниками суспільного та культурного життя. Андрій Артем’юк запросив міністра відвідати цей регіон та зазначив: поки що невідомо, чи відбудеться на Підляшші цьогоріч його наймасштабніший захід – «Підляська осінь».

«Наше слово»: промоція України

Для наших читачів важливим є питання місць пам’яті та їхнього відновлення. У зв’язку з історичною політикою останніх кількох років у Польщі збільшилася кількість випадків використання мови ненависті і в реальному житті, і в інтернет-просторі: від нападу на Перемиську процесію 2016 року до побиття чи образливих коментарів під постами у фейсбуці. У зв’язку з цим важливим є позитивний образ та популяризація України й української культури у Польщі. Активна культурна політика щодо українців також є вагомим чинником запобігання асиміляції. Як підтримувати культурно понад мільйон українців, які живуть у Польщі? Чи є якісно новий підхід до промоції України?

Відповідь міністра

«Я – проти вигадування велосипеда. Моє бачення дуже просте. Нам потрібна інституція на кшталт Українського культурного фонду (державна установа, створена у 2017 році з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в Україні – ред.). Як система працює зараз? Посольство збирає інформацію про ваші потреби, надсилає до Києва. Ми дивимось: на що «нашкребли», на те і дали. Кожному потроху. Ніхто нічого не зробив повністю. Я пропоную інший підхід. Крок номер один – це інституція на кшталт УКФ, до якої будь-яка організація закордонних українців з будь-якої частини світу може подати проєкт на отримання гранту. Є експерти, все має відбуватися прозоро. І ми фінансуємо найбільш успішну ініціативу. Так, хтось буде залишатися без підтримки. Але з іншого боку – це мотивуватиме їх вчитися і подавати більш якісні та креативні пропозиції. Гроші надаватимуться на повну реалізацію проекту: від А до Я. Таким чином ми будемо впевнені, що це матиме помітний результат.

У той же час, звісно, є громади й організації, на які ми не можемо махнути рукою, сказавши, що вони не конкурентоздатні. Тому в МЗС має бути невеликий фонд для підтримки ось таких важливих проєктів та громад, які самі не можуть себе забезпечувати». 

Інформування громадян України та потреба відкриття консульства у Вроцлаві

Артем Зозуля, директор почесного консульства України у Вроцлаві та фонду «Україна» – польської неурядової організації, що займається освітою та адаптацією мігрантів на території Нижньосілезького і сусідніх воєводств.

Артем Зозуля, як і Мирослава Керик, наголосив на необхідності інформування громадян України про їхні права. Він запропонував налагодити співпрацю між посольством України у Польщі і генеральними консульствами Польщі на території України: «Ми зі свого боку забезпечимо довідники, листівки з актуальною інформацією – щоб, наприклад, людина отримувала цю інформацію разом із візою».

Також Артем Зозуля наголосив: наразі ресурсів українських консульств недостатньо для обслуговування громадян у великих містах. Наприклад, у Кракові на одного консула припадає приблизно 100 тисяч українців, які проживають на території 5 воєводств. Тому постало питання щодо відкриття генерального консульства у Вроцлаві.

Відповідь міністра

«Я згоден, що людей потрібно інформувати. Мені здається, що легше домовитися з прикордонною службою, щоб всім при виїзді видавали якусь пам’ятку, ніж із польськими консульствами в Україні, але ми подивимося.

Щодо другого питання: чесно кажучи, намірів розширювати консульську присутність у Польщі немає, але проблема очевидна. Можливо, доведеться це зробити. Наш план зараз – переглянути всі наші дипломатичні установи у світі. Якщо вивільнятимуться ресурси – ми підсилюватимемо консульський блок. Адже треба визнати: мільйони людей виїхали, і ми маємо їх обслуговувати».

Кримські татари

Недім Усейнов, член координаційної ради конгресу кримських татар у Польщі, представник голови Меджлісу кримськотатарсього народу Рафата Чубарова.

Недім Усейнов наголосив, що кримськотатарська громада є частиною української спільноти у Польщі, що дедалі збільшується. «Ми навчаємося в університетах і працюємо. Багато в чому долучаємося до громадського життя у Польщі. Вам допомагають кримські татари, які живуть в Україні, ви разом боретеся за повернення Криму. Залучайте і тих кримських татар, які живуть закордоном. Найбільше нас – у Туреччині, але у Польщі наш потенціал також росте», – закликав Недім Усейнов.

***

Після президентства Віктора Ющенка українська влада на найвищому рівні мало помічала українську громаду в Польщі. Саме після Помаранчевої революції почалися систематичні робочі зустрічі представників МЗС, самого Ющенка і лідерів меншини та мігрантів у форматі круглого столу. Пізніше Віктор Янукович не проводив жодних заходів. Петро Порошенко організував один – наприкінці свого президентства, він відбувся у Любліні і за форматом скоріше нагадував передвиборчу агітацію. Проте потрібно відзначити, що політика, яку проводив Порошенко та його уряд на міжнародній арені, була близька представникам меншини за переконаннями та поглядами. Перемога на президентських виборах Володимира Зеленського, а на парламентських – партії «Слуга народу», серйозно занепокоїла нашу громаду: чи не буде втрачена паритетність в історичних питаннях? Чи збережеться принциповість у відстоюванні на міжнародному рівні позиції України щодо війни, напрямку розвитку держави і підтримки європейських цінностей? Те, яким буде діалог та співпраця з громадою, відіграє важливу роль у підтримці закордонними українцями своєї великої Батьківщини.

Фото авторки статті

Поділитися: