Аліна Макарова ■ ЛИСТ ЧИТАЧІВ ■ №19, 2021-05-0

Я маю змішане коріння – в моїх жилах тече бойківсько-українська кров, але також є невелика кількість білоруської та російської. Моя родина практично втратила свою ідентичність – з одного боку через асиміляцію після акції «Вісла», з другого – через радянську уніфікацію, тому моя особиста ідентичність почала формуватися дуже пізно. Мені довелося вивчати мову та дізнаватися все про українську культуру самостійно, що, до речі, дуже радувало мою бабусю. Але лише після її смерті я зрозуміла, як багато втратила та про скільки речей я так і не встигла її запитати. Будучи спрямованою на загальноукраїнську культуру, я зовсім забула про унікальну, регіональну. Акція «Widzialni Bojkowie» збіглася в часі з моїми рефлексіями.

Фото Михайла Олеха

Мені здається, що вона дуже потрібна як нам, бойкам-українцям, так і полякам. Я щиро заздрю українським бойкам, бо вони залишилися на своїй землі, могли культивувати та зберігати свої локальні традиції в межах культури загальноукраїнської. Заздрю, що їм не довелося вибирати. Усі польські бойки знають шедеври Шевченка, Франка чи Лесі Українки, але мало хто пам’ятає рідні пісні чи традиції. Більшість з них ми відтворюємо на основі етнографічних джерел чи дивлячись на українських бойків, тому що ці традиції не були передані нам нашими предками. Думаю, що акція «Widzialni Bojkowie»  є закликом до нас самих, щоби ми рятували залишки нашої локальної культури, перш ніж втратимо її безповоротно. Вона також є зверненням до поляків – що ми тут є. Що ми не міфічна цивілізація, віднесена вітром історії, як люблять писати про нас деякі романтичні краєзнавці, що ми, попри переселення, залишаємося гірськими автохтонами. Знаю, акція викликає суперечки, та розумію підстави цих побоювань, але, поклавши руку на серце, запевняю, що ми не сепаратисти! Не після десятиліть відчування себе інтегральною частиною української спільноти у Польщі, не після того, як наші предки підтримували та брали участь в боротьбі за незалежну Україну. Перш за все ми українці, а потім – бойки.

Що означає для мене бути бойкинею? Взагалі, я щойно почала це для себе відкривати, але можу сказати точно, що це як подорож із фільму «І все освітилося» («Everything is illuminated»). Подорож у минуле – одночасно відважно дивлячись у майбутнє – та подорож вглиб себе. Це відчування себе на своєму місці, вдома, коли я в горах (хоча я ніколи там не жила), та постійна потреба повернення до них. Це бойківські слова в українській, які я почула від бабусі, це традиційні страви на Великдень та Різдво, але також боротьба з дезінформацією у публічному просторі, з романтичним «баянням» про бойків. Це вибір карпатської ікони як об’єкту дипломної роботи з реставрації творів мистецтва та реальні плани щодо активної діяльності у справі збереження нашої спадщини, історії, а також створення її нових розділів.

Аліна Макарова, нащадок бойків, переселених із села Ветлина

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*