Кася Комар-Мацинська ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №10, 2021-03-07

Жінка-лицарка, близька сестриця, предтеча ХХ століття або інтелектуальний скарб, який завжди з тобою. Так висловлювалися про видатну письменницю учасники онлайн-дискусії, організованої українським PEN-клубом та виданням «Тиждень», яка пройшла у фейсбуці 25 лютого 2021 року – в день 150-ліття від народження Лариси Косач-Квітки. У ролі експертів на цій зустрічі виступили літературознавчиня і культурологиня Тамара Гундорова, письменниця та перекладачка Оксана Луцишина, філософ та письменник Тарас Лютий і співачка Галина Тельнюк. Модераторкою була журналістка та письменниця Олена Гусейнова.

Ми ще пам’ятаємо святкування 200 річниці дня народження Тараса Григоровича, а вже минуло 7 років, і круглий ювілей відзначаємо у пам’ять третього члена українського літературного пантеону, а точніше – членкині. В принципі, як і тоді, у 2014 році, так і зараз, люди, що займаються популяризацією літератури, з усіх сил намагаються стягнути запорошену постать кам’яного класика (або класикині) з п’єдестала, вдихнути в неї життя та приблизити пересічній людині її постать, особливість та геніальність. Утім, якщо оминути комерційний бренд, яким за кілька останніх років стало зображене на футболках і полотняних сумках осучаснене обличчя Лесі Українки, з’являється справжнє питання. Як зробити, аби не лише лице, але й голос поетки і драматургині, визначної представниці своєї доби, став актуальним і зрозумілим сьогодні – через півтора століття після її народження?

Геніальність, у кантівському розумінні цього слова, – це уміння помічати явища, яких не бачить широкий загал. Саме такою була Леся Українка, яка, хоч і творила у неоромантичному стилі, вже відчувала перші прояви сповненої динаміки хвилі модернізму, а за ними –  всі емоції бурхливого ХХ століття. Попри те, що письменниця померла у 1913 році і не встигла побачити знищення знайомого їй світового порядку, неспокій у її творчості по-своєму передбачає ці зміни. Саме тому літературознавці відважуються називати її предтечою.

Дуже часто можна також почути думку про те, що до розуміння творчості Лесі Українки треба дозріти – і тут не йдеться про читання її в ранньому віці, радше зі шкільного обов’язку. На щастя, кожне повернення до неї, коли ми дорослішаємо, дозволяє відкривати ці твори наново. Актуальність творчості Лесі Українки не залежить від трендів чи моди, а від бажання відчути те, що справжнє і немінливе. У своїх творах, особливо у драмах, вона майстерно оперує архетипними рисами героїв. Веде також ґрунтовні дослідження часу й епохи, у яких відбуваються описувані нею події. Сама про це говорила так: «мені треба історію вивчити, а потім її забути, щоб писати». І справді, ця копітка, інтелектуальна робота, професійність у поєднанні з притаманною справжнім творцям «одержимістю духом», а також дуже виразною жіночою перспективою пояснює нам, на чому спирається велич письменниці та її творчості.

Проте якою людиною була Лариса Косач-Квітка? Безумовно, сповненою суперечностей. За словами Тамари Гундорової, Леся, з одного боку, говорила, що «все в неї ненормальне» – і життя, і хвороби, і любові, а з іншого – писала «я не корюся долі». Вона вічно шукала наснаги, її дуже надихали фольклор та музика, на чому під час дискусії наголошувала Галина Тельнюк. Вона акцентувала на завзятості Лесі Українки у грі на фортепіано – вона, попри свою хвору руку, виконувала складні мелодії. Сама письменниця не дуже хотіла, щоби її вірші аналізували через безпосередню перспективу її біографії, хоча під кінець життя, здається, змирилася з тим, що це певною мірою вже від неї не залежить. У цьому контексті справжнім багатством у дослідженні творчості Лесі та епохи, у якій вона жила, є листування. Там можна прочитати не лише про інтелектуальні роздуми, але й про те, як видатна письменниця варила яблучне повидло або шила собі оригінальний одяг.

Ще одним способом наближення до Лесі Українки та її осучаснення може бути фантазування про те, ким би вона стала, якби жила у наші часи. Українська поетка і перекладачка Оксана Луцишина уявляє, що Леся була би ще більш органічною, образотворчою, мабуть, тісніше пов’язаною з театром і кіно, аніж із самою літературою. У популярній культурі сучасна Леся з’являється у рок-одязі, нагадує бунтарку або хіпстерку. Утім, як наголошує дослідник цієї культури Тарас Лютий, одягнути генія в такий же одяг, який носиш ти сам, мабуть, таки зробить його трохи ближчим до тебе, але не допоможе зрозуміти його винятковість, якщо ти не  спробуєш проникнути у світ його творчості, почути голос його інтелекту.

Учасники дискусії у відповідь на запитання вчительки української літератури, яке з’явилося в коментарях, назвали низку творів Лесі Українки, які варто давати почитати молодим людям, щоби у майбутньому вони зацікавилися письменницею більше. Це, серед іншого, драматичні тексти «Королівка» і «Бояриня», вірші «За водою» та «Забуті слова». Останній, зокрема, розповідає про жіночність, жіночу дружбу і близькість, що у творчості Лесі Українки особливо відзначають і чого раніше в українській (переважно чоловічій) літературі не було.

Лесі Українці довелося жити в часи епідемії туберкульозу. Ми живемо в умовах іншої епідемії, і цей стан може хоча би частково допомогти нам уявити відчуття непевності завтрашнього дня, яке так сильно впливало на хвору поетку. Утім, вона не здавалася, й у життєвому театрі змогла зіграти одну з головних ролей свого покоління. Це –  ще один факт, який робить її такою незвичайною.

Щоб і наше покоління могло заряджатися її непокірністю, силою та наснагою, треба лише одне: читати Лесю Українку. Повертатися до прочитаного раніше, а також шукати ще незнайоме. Дивитися на відреставровані світлини з кінця ХІХ століття лише як на прелюдії до збагачення уяви спілкуванням з живим словом, – тим, що допомагає жити вічно, а в серці мати те, що не вмирає.

Поділитися: