Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №11, 2021-03-14

Завжди цікаво, коли якийсь культурний продукт викликає вкрай суперечливі відгуки, особливо серед освічених і «підкованих» людей. Саме такою стала книга українського журналіста Марка Лівіна «Сторітелінг для очей, вух і серця». Тож спробуємо розібратися – чому одні відверто «плюються» від книги, а інші кажуть: супер, дуже доступно і круто написано.

Перш за все, варто сказати декілька слів про сам сторітелінг: що воно за звір такий і як його приборкати? Найпростіше тлумачення модного і розкрученого поняття – це оповідь, історія, яку одна людина розповідає іншим. У сучасному світі сторітелери – не лише письменники, журналісти чи блогери. Це будь-хто, хто використовує вдало створені, підібрані історії задля реалізації своєї мети. Сторітелінг давно використовується у бізнесі, культурі, навіть медицині. Весь світ складається з кращих і гірших історій, вдалий сторітелінг може допомогти чи не у будь-якій професії. Люди довкола все більше хочуть бути успішними оповідачами, прагнуть цього навчитись, а охочих навчати так само багато, як і тих, хто бажає вдосконалитись. Трохи жартівливо перебільшуючи, нашу сучасність можна поділити на успішних сторітелерів і тих, хто хоче ними стати або ще не знає, що хоче.

Багато людей придбали книгу Марка Лівіна з думкою, що вона навчить їх краще оповідати. І властиво, вони і зазнали розчарування. Мабуть, ліпше від культурного продукту чекати менше, а не більше, бо завжди крутіше приємно здивуватись, аніж розстроїтись.

Варто сказати, що Марк Лівін є досить відомим блогером, в інстаграмі він часто пише цікаві історії. Лівін, наприклад, проводив флешмоб, у якому заохочував писати людей короткі цікаві історії та давав їхнім творцям корисні поради. Я, зокрема, також брала участь у цій грі, це мотивувало мене певний час регулярніше писати.

Читаючи інстаграм письменника та знаючи, що багато проєктів Лівіна (не лише книжкових) є успішними, можна було очікувати, що книга про сторітелінг буде досить потужною. Дивлячись на яскраву обкладинку та сучасне оформлення книги, ми вже перебуваємо у передчутті таких же яскравих емоцій і феєрверків від теорії та практики сторітелінгу. Що ж, тут трохи пригальмуємо.

Марк Лівін починає досить здалеку. Заглиблюється в історію виникнення оповідей. Різноманітні, знані практично кожною освіченою людиною факти автор переплітає з цитатами відомих людей. У цій всій теорії досить мало конкретики, багато «водички», а сам автор десь розчиняється. (Хоча якщо сповідувати одну з концепцій постмодернізму, де автор помер, розчинився у своєму письмі, то, може, це і не трагічно.)

Властиво, сам Марк Лівін проглядається у маленьких коментарях «на полях», які ледве можна прочитати, такі вони крихітні і блідо-помаранчеві. Часто там же нам подають QR-коди з посиланнями на різні статті і відео – для доповнення тексту чимось динамічним. Мабуть, це мало б допомагати не знудитись.

Теоретична частина книги (зрештою, згодом і практична теж) чергується з історіями непересічних людей (автоматично мається на увазі, успішних сторітелерів). Є тут і відомі письменники, як-от Любко Дереш або Володимир Єрмоленко, але присутні й люди, про яких, мабуть, багато хто (як і я) вперше почує. Це добре, завжди гарно відкривати когось або щось нове. Проте цей прийом автора не до кінця зрозумілий. Що саме корисного він хотів розповісти читачам про сторітелінг, подаючи не то життєві історії своїх героїв, не то їхній суб’єктивний погляд на успішне розповідання історій. Виникає враження, що Марку Лівіну самому забракло часу, знань або вміння написати повноцінну книгу про сторітелінг і він заповнив її думками інших цікавих особистостей.

Книга має три частини. Перша, власне, це – «Скорочена історія історії». Друга: «Що писати?» Себто якраз розповіді інших, вперемішку з невеликою кількістю інформації про сторітелінг від самого автора.

Частина третя: «Як писати?» Здавалось би, найважливіша і найжаданіша, але – найменша за обсягом і найскупіша за змістом. Тут теж маємо дві історії інших людей і трохи авторського суб’єктивного досвіду. Наприкінці ще більше виникає відчуття, що Марк Лівін поспішав закінчити книгу і розказує нам свою версію успішного сторітелінгу похапцем.

Підсумовуючи, хочеться зазначити, що, мабуть, «Сторітелінг для очей, вух і серця», є швидше для перших двох, а от щоб дістатись йому до серця, трохи бракує глибини, конкретики, цілісності, тих же емоцій. А останні, як пише сам Лівін, є важливим складником будь-якої хорошої історії. Проте, хоча книга виглядає трохи недопрацьованою, все ж треба віддати авторові належне, адже, мабуть, це перша така розвідка в українському просторі про сторітелінг, хай навіть і недосконала.

Кому варто почитати книгу? Тим, хто до цього часу про сторітелінг не знав взагалі нічого або лише розпочинає з ним знайомство, а ще тим, хто не любить художньої літератури, але хоче прочитати щось легке і трохи інформативне.

Також Марк Лівін старається досить активно комунікувати зі своїми читачами і виходить у цьому спілкуванні поза межі книги. Завершуючи її, він заохочує усіх писати свої власні історії в інстаграмі з хештегом #япишусвоюісторію. Лівін обіцяє їх прочитати і навіть полайкати. Такий діалог з читачами – це гарний приклад взаємин поміж письменником і реципієнтом. Це наближує учасників процесу одне до одного.

Отож, ймовірно, «Сторітелінг…» Марка Лівіна не навчить вас краще писати, але автор чесно нам цього і не обіцяє. Проте, може, книга надихне когось більше читати і бути більше вимогливим та критичним до чужих текстів, а це допоможе підібратись і до написання своєї власної історії у майбутньому.

***

Марк Лівін, «Сторітелінг для очей, вух і серця». Київ: Наш Формат, 2020. – 184 с.

Поділитися: