Надія Калаш ■ УКРАЇНА_ПОЛЬЩА ■ №39, 2019-09-29

В Україні вперше на державному рівні вшанували роковини депортації українців із Польщі.

Товариства депортованих надсянців, холмщан, лемків і бойків зібралися в столиці, щоб не тільки нагадати про пережите і вшанувати пам’ять. Вони наполегливо звертаються до київської влади: дайте нарешті оцінку нашого переселення в 1944–1951 рр., законодавчо визначте наш статус, започаткуйте програму відновлення української спадщини у Польщі. Ні Президент України, ні голова Верховної Ради, ні Уповноважена з прав людини пам’ятні заходи не відвідали. Біль закерзонців розділили тільки поодинокі представники депутатського корпусу на чолі з Миколою Княжицьким. Переважно це нащадки депортованих українців і кримських татар.

В понеділок, 9 вересня, у Києві упродовж цілого дня тривали меморіальні заходи на вшанування 75-х роковин початку депортації українців з Лемківщини, Любачівщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Західної Бойківщини у 1944–1951 рр. Тоді близько 700 тисяч українців позбавили рідних домівок. 9 вересня 1944 року в Любліні СРСР та Польща уклали угоду про «взаємний обмін населенням». Виганяли українців з Польщі, а поляків – з України. «Добровільне переселення» з «рівноцінним відшкодуванням майна» обернулося колгоспним рабством, голодом та злиднями, роками принижень та поневірянь без права повернення на рідні землі.
Нагадаємо, що торік Верховна Рада України встановила другу неділю вересня Днем пам’яті примусового виселення із Закерзоння. Головним організатором пам’ятних заходів став Український інститут національної пам’яті.

День розпочався круглим столом “Відновлення національної пам’яті про злочин тотального виселення українців–автохтонів з історичних земель”. З доповідями в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка виступили відомі історики Володимир Сергійчук, Юрій Шаповал, Юрій Сорока, Роман Кабачій та ін.

Особливий інтерес викликали історичні факти та свідчення, які стосувалися депортації. Декан історичного факультету, доктор історичних наук Іван Патриляк привідкрив закулісся Люблінської угоди, підписаної 75 років тому урядами УРСР і ПКНВ. За словами дослідника, рішення про виселення українців до УРСР, а поляків – до Польщі, приймалося з ініціативи Сталіна ще в 1943 році на зустрічі трьох лідерів у Тегерані. «Сталін свідомо пішов на такий крок. Приймаючи рішення про депортацію українців з їхніх етнічних земель, він вирішував свої геополітичні питання. Він легко міг провести кордон на власний розсуд, міг провести цю лінію західніше, щоб не лише Львів, але й інші міста були б українськими. Але він хотів тримати на гачку і польських комуністів, і українських», – вважає історик. На його думку, кремлівський тиран дуже любив, щоб його маріонетки підписували угоди між собою. «В такій ситуації Сталін виступав як миротворець, так він скидав із себе відповідальність за трагедії, що слідували за цими кроками. Так він маніпулював союзниками, пояснюючи, що Кремль тут ні до чого. Таку саму політику проводить зараз Володимир Путін, розказуючи світові про начебто самостійні рішення ДНР і ЛНР», – провів аналогії Іван Патриляк, онук переселенців з Сянніччини.

Учасники круглого столу ухвалили резолюцію, згідно з якою вони вважають за доцільне клопотати перед вищою владою в Україні про визнання насильницького переселення українців Польщі до УРСР, проведеного відповідно з угодою від 9 вересня 1944 р., актом геноциду проти українського населення Закерзоння. Наступним пунктом резолюції є започаткування державної програми відшкодування втраченої українським населенням під час переселенської акції власності та започаткування державної програми відновлення українських культових споруд, цвинтарів та пам’ятних місць у Польщі.

По завершенні круглого столу заступник голови Українського інституту національної пам’яті Володимир Тиліщак відкрив виставку “ВИГНАННЯ. До 75-х роковин початку депортації українців з Лемківщини, Любачівщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Західної Бойківщини”. Пересувний проект складається з 18 банерних стендів. У фотографіях, документах, картах і діаграмах бачимо історію найзахідніших регіонів українства. Висвітлені передумови, хід та наслідки депортацій. «Над виставкою працювало гроно відомих дослідників Закерзоння. Окрім Києва, вона екпонуватиметься також у Львові та інших містах України. Бажають її бачити також українці за кордоном», – зазначив редактор виставки Роман Кабачій.

На алеї Героїв Небесної Сотні кілька сотень осіб з різних міст України зібралися на мітинг-реквієм та молебень біля Пам’ятного Хреста жертвам голодомору та політичних репресій в Україні. Багаточисельними були делегації з Івано-Франківщини та Львівщини, зокрема, представники суспільно-культурних товариств зі Львова на чолі з головою Об’єднання «Закерзоння» Володимиром Середою, головою ЛРСКТ «Надсяння» Соломією Риботицькою, головою ЛОСКТ «Холмщина» Іриною Гринь, головою ЛСКТ «Любачівщина» Богданом Парадовським та ін. Прибули також товариства холмщан із Волині. Організатор заходу – голова Київського правозахисного ветеранського товариства «Холмщина» Степан Романюк – підкреслив, що найнагальнішим питанням для депортованих та їхніх нащадків є праця з депутатським корпусом задля ухвалення у парламенті Закону про злочин депортації.

Володимир Середа зачитав звернення 11 товариств закерзонців, адресоване Президенту і Голові ВР. Ключові слова документу: «Домагаємося об’єктивної політичної і правової оцінки виселення українців з прабатьківських земель як депортації за національною ознакою та надання насильно переселеним із Закерзоння українцям статусу депортованих осіб».

Низку заходів продовжила пам’ятна академія в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка. До делегацій товариств депортованих українців долучилися народні депутати, громадські діячі, медіа. Пам’ять жертв депортації вшанували хвилиною мовчання. Під час заходу прозвучало багато щемких спогадів свідків тієї трагедії.

Керівники організацій депортованих вкотре заявили, що звертаються до Верховної Ради України з вимогою прийняти закон про визнання депортації українців з Лемківщини, Надсяння, Любачівщини, Холмщини, Південного Підляшшя, Західної Бойківщини і надання статусу депортованих усім, хто постраждав від цього злочину.
«Від імені сотень тисяч людей, які втратили свою батьківщину, ми вимагаємо нині визнання правди. Правди заради їхніх мільйонів нащадків, які нині в усьому світі живуть з тавром переселенців. Таке тавро пече, – з болем сказала голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Ярослава Галик. – Маємо подбати про майбутні покоління, щоб ніхто ніколи і нікому не завдавав болю знищенням малої батьківщини».

У фойє театру відбулося спецпогашення художнього маркованого конверта. Державне підприємство «Укрпошта» випустило його накладом 390 тисяч примірників на вшанування 75-х роковин початку депортацій українців з етнічних земель.

Завершила Пам’ятну академію драма-концерт лемківської пісні «Вигнані з Раю» Івано-Франківського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Режисером вистави є народний артист України Ростислав Держипільський. На завершення програми нащадок переселених лемків, заслужена артистка України Галина Баранкевич зі сцени звернулася до присутніх: «Депортацію українців потрібно на державному рівні визнати злочином проти людства. Всі причетні до цього мають бути покарані. Тільки так ми можемо бути певні, що страшна доля західних українців більше ніколи не повториться на нашій землі».

Чи почує новообраний український парламент звернення депортованих та їхніх нащадків? За останніми інформаціями, новий законопроект стосовно подій 1944-1951 рр. минулого тижня підготовлено і зініційовано народним депутатом від «Слуги народу» В’ячеславом Рубльовим, який має коріння з Холмщини. Коли документ розглядатиметься у Верховній Раді і чи здобуде підтримку найчисельніших фракцій – поки що не відомо.

Фото авторки

Поділитися: