Кася Комар-Мацинська ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №4, 2021-01-24

Ніхто не знав хто він, цей дивний клоун. Зате я знав, хто я. Це було усвідомлення і прийняття. (Єва Райська, «Клоун»)

Мала чи велика антологія

Ілюстрація на палітурці книжки – уже доволі промовиста. На ній – неоднозначний малюнок, який можна трактувати щонайменше двома способами: це чоловічий профіль з гострим носом, або ж постать жінки-скрипальки. Кожен побачить те, що хоче. Саме так працюють і стереотипи.

«Шлях(до) ромів» – це збірка 19 текстів малої прози, які об’єднує те, що їхні автори мають деяку приналежність до ромської меншини в Україні. Частина – за походженням, частина має дружні зв’язки з ромами або досвід життя у багатонаціональному регіоні. Майже всі вони взяли участь у літературно-мистецькій резиденції «СпільноART», організованій Ромською програмою Міжнародного фонду «Відродження», результатом якої і стало сконденсоване та змістовне видання.

Художні, лаконічні і поетичні – ці три прикметники спадають на думку першими, коли намагаєшся описати оповідання. Лише один текст, «Амбівалентність почуття іншості» Альони Казанської, написаний у публіцистичному стилі. Це – своєрідний «передпокій», з якого читач починає мандрівку коридорами внутрішнього світу ромської ідентичності. Історії, які ми зустрічаємо по дорозі – різні, напрочуд барвні та особисті, і кожна насправді заслуговує на окрему рецензію. Утім, разом вони створюють гарну цілісність, яка поєднується із досвідом кожного окремого читача.

Книга «Шлях (до) ромів» написана, аби розвінчувати стереотипи. Вже з перших сторінок відчувається, що видання зроблене зі смаком, а також усвідомленням, що дорога до мети – непроста. Проте ті, хто пише, точно знають, що роблять. Отже, повноцінне сприйняття ромської спільноти вимагає зрозуміння їхнього життя та буденності. З якими почуттями вони стикаються як представники меншості у суспільстві, як утримують власну ієрархію цінностей та яке це має для них значення. Шлях ромів – це теж образ реальної та уявної спільнот, того, наскільки важко цим людям бути собою, незалежно від того, чи означає це приналежність до групи, чи навпаки – бажання від неї відокремитись.

(Не)політкоректні етноніми

Уявний світ ромів сповнений яскравих кольорів спідниць та сорочок, блиску золотих сережок та голосного співу. Тому під час читання «Шляху» працюють усі органи чуття, а у свідомості лине несподівана суміш різних ароматів. Пахнуть пелюстки дикої ружі та її цукрове варення, пахне цвіт липи, прянощі на базарі, кава й фарби… але також ми відчуваємо запах сміттєзвалища, нагрітих літом міських провулків, засохлої крові.

Запахи привертають увагу навіть тоді, коли ми відвертаємо погляд від їхнього джерела. Саме поза полем нашого зору відбувається небачений театр ромського життя. З усіма його невгамовними пристрастями, волелюбством, відсутністю прив’язаності до матеріального та всім іншим – чого ми боїмося або що зневажаємо. Тут починається клоунада своїх і чужих (прекрасне оповідання Єви Райської!) та спіраль нехтувань, приниження, ненависті та кривди. Вільними від упереджень залишаються хіба що діти, яким «по барабану» на колір шкіри чи стиль життя друзів (Ростислав Кузик, «На протилежному березі»), хоч і це – не назавжди. Скоро вони увійдуть у доросле життя  і почнуть бачити світ крізь призму масового і бездумного суспільного осуду.

Я ром, хоч мама моя боялася, щоб я не став циганом… Таким, як його уявляють гаджо, тобто всі, хто не є ромами. (…) Цей стереотип більший, ніж я, ніж ромське поселення, ніж усі разом узяті ромські вчені та музиканти. Цей стереотип більший, аніж життя людини… (Петро Русанєнко «Як я хотів украсти коня, або Роздуми напіврома про табір») 

У текстах привертає увагу також досить сміливе вживання слова «циган», яке щораз частіше викликає негативні асоціації (особливо серед західних і польських антропологів та дослідників мови ненависті). Випливає це з походження етнонімів (назв етнічних та національних груп). Слово «ром» бере свій початок у ромському середовищі, а «циган» є назвою, наданою «ззовні». Це треба розуміти, читаючи тексти.  Автори відчувають ці тонкощі та змальовують за допомогою них певні відтінки реальності.

Спільнота замість держави

Складається враження, що у книзі переважає жіноча перспектива ромської ідентичності. Вона сконцентрована на декількох темах. Одна з них – це тягар сприйняття самої себе, своєї честі через призму репутації родини (згаданий раніше текст Казанської). Вага традицій суперечить тут сучасному трактуванню прав людини. Любов Єремічева розказує історію жінки, яка бачить більше, тонко і пронизливо відчуває світ, і ця винятковість спричиняє великі страждання. Це оповідання зосереджується на моменті ініціації, дозрівання та вибору. Апелює також до архетипу жінки – відьми, ворожки, «тієї, яка знає». Любов Базь у тексті «Людина», своєю чергою, розказує про зіткнення усвідомлення і несвідомості ромської ідентичності, ситуації названої і неназваної, і про те, які це породжує емоції.

Чоловіча перспектива – дещо інша. У цих текстах переважає тема внутрішньої свободи, а також незмінності традицій як прихистку для нації в умовах бездержавності. У ромів прив’язки до землі в принципі не існує, бо земля – під ногами, а країни і кордони змінюються. Незмінними залишаються лише люди, які віддають себе спільноті.

Мій друг часто називає мене циганкою. Каже, ти не можеш всидіти на місці.(…) маєш кров неспокійну, циганську. (…) Скрізь є незручно і невигідно. Не маєш де голови притулити. Дім твій лиш, коли в дорозі, коли поза домом. (Люба-Параскевія Стринадюк «Мама каже правду?»).

Трохи про нас

«Шлях (до) ромів» – це книжка для тих, хто вміє читати між рядками. Відчуття, аналіз та висновки – це справа читача. Зібрані у книзі тексти, хоч і розказують про «чужих», стають близькі також нам самим. Є в них щось універсальне, людське, але також – особливо зрозуміле саме представникам нацменшин. Стиль, редактура, увага до технічних деталей роблять видання приємним для сприйняття. У ньому є все, аби відкривати простір складного, та все ж можливого полікультурного діалогу.

***

«Шлях (до) ромів. Антологія малої прози». – Київ: Видавництво, 2020 – 160 с.

Фото: Обкладинка книжки зі сторінки видавництва: https://vydavnytstvo.com/shop/shlyakh

Поділитися: