1. Як ви збираєтеся підтримувати національні та етнічні меншини у Польщі?

Як я написав у програмі «Новий президент. Бачення та конкретні кроки президентства», основою своєї політики я хочу зробити діалог та суспільну солідарність. Це стосується також діалогу з представниками національних меншин. Я переконаний, що Польща – це велика країна, у якій ми всі помістимося. Ми не мусимо в усьому погоджуватися, але повинні говорити одне з одним, вислуховувати аргументи усіх сторін. Можливо, залишаться питання, які нам не вдасться вирішити одразу, але це не має знеохотити нас до спільної зустрічі. Єдність не означає однорідність – це об’єднане різноманіття. І таке об’єднане різноманіття я хотів би зробити основою мого президентства.

2. Чи, на вашу думку, варто створювати меншинні культурні інституції? Чи ви би підтримали організації, які багато років намагаються створити осередки, що дали би можливість стабільного розвитку культури та ідентичності, наприклад, завдяки гарантованому бюджету і умовам, у яких уже не буде необхідності будувати діяльність лише на ґрантовій системі? 

Спосіб розподілу бюджетних коштів наразі залишає бажати кращого. Незрозумілим є величезне фінансування одних інституцій за рахунок інших, які фактично приреченні на небуття. Президент повинен взяти слово у цьому питанні, хоч і відомо, що це слово не є вирішальним щодо бюджету. Проте треба мати на увазі, що культурна спадщина національних меншин збагачує культурну спадщину всієї країни та робить її значно цікавішою – що корисно і для тих людей, які не належать до меншинних середовищ.

3. Чи національні меншини повинні мати своїх представників у польському парламенті?

Нинішній спосіб участі в роботі парламенту у випадку меншин я вважаю правильним. Я відкритий до того, аби вислухати позиції представників цих середовищ та пропозиції рішень у цій справі.

3. Чи ви підтримали або ініціювали би зміни у польському виборчому законодавстві, які би створили таку можливість (наприклад, куріальну систему)?

Насамперед варто зосередитися на створенні форми постійної комунікації між національними меншинами та владою на всіх рівнях, наприклад, за зразком Спільної комісії уряди та місцевого самоврядування. Також варто подбати про те, аби парламентська комісія національних та етнічних меншин давала членам цих громад більше можливостей представляти свої проблеми для обговорення у парламенті.

4. Чи Сейм РП повинен засудити депортацію українців у рамках акції «Вісла» та визнати її комуністичним злочином? Чи ви підтримали або ініціювали би законодавчі рішення, які би дозволили повернути виселеним українцями їхні землі або, якщо це неможливо, – виплатити компенсації?

Акцію «Вісла» неодноразово засуджували представники польської влади: Сенат, президенти Александр Квасневський та Лех Качинський. Дуже погано, що нинішня влада не засудила акцію також у 2017 році на її 70-ту річницю. Для мене немає проблеми в тому, аби зло назвати злом, а застосування колективної відповідальності та насильства за ознакою національності – це завжди зло. Співпраця польського та українського народів мусить спиратися на правду, яка стосується також негативних моментів у наших відносинах. У 2018 році Верховний суд присудив відшкодування людині, виселеній у рамках акції «Вісла». Я вважаю, що вирішення таких справ через суд – це найкращий спосіб.

5. В останні роки в Польщі було знищено багато українських місць пам’яті. Як, на вашу думку, можна уникнути таких ситуацій у майбутньому?

Я вважаю, що польська влада повинна рішуче засуджувати будь-які акти вандалізму, особливо щодо поховань. Незалежно від того, чиї це поховання. Нам необхідна емпатична співпраця влади (на державному та місцевому рівнях) і представників національної меншини, а також – освітні заходи. У моїй освітній програмі є пункт, що стосується антидискримінаційного навчання. Я наголошую також на важливій ролі багатокультурності та поваги у суспільному житті. Двері моєї адміністрації завжди будуть відчинені для представників меншин.

6. Як слід вирішити питання українських нелегальних місць пам’яті в Польщі та польських – в Україні? 

За допомогою тісної співпраці експертних комісій, до яких входили би юристи, історики та представники місцевого самоврядування.

7. Що було би пріоритетом вашої закордонної політики щодо України?

Гарні відносини з Україною є ключовими для нашої безпеки, вони мають також надзвичайно важливий людський вимір. На мою думку, необхідно створити польсько-український Інститут суспільного та історичного діалогу – спеціальний осередок, який займатиметься зв’язками між нашими суспільствами та вирішенням польсько-українських історичних суперечок. Роз’яснення історії важливе, але воно не може домінувати у наших відносинах. Роль президента в контактах з Україною традиційно є дуже важливою, а здатність влади обох держав до співпраці має підтримувати гарні відносини між народами.

8. У Польщі працює та навчається дедалі більше українських громадян. Як ви оцінюєте цей процес та польську політику інтеграції цієї спільноти?

Варто згадати, що останнім часом ця кількість зменшилася приблизно на 150-200 тисяч унаслідок пандемії коронавірусу – дуже багато людей через відсутність роботи та доходів були змушені повернутися в Україну. Ми невдовзі відчуємо це, коли у сільському господарстві чи у сфері громадського харчування почне бракувати робочих рук. На жаль, нам, полякам, як господарям, що повинні заохочувати іноземних працівників до інтеграції, ще далеко до ідеалу. У нашій країні немає цілісної міграційної політики. Існують ініціативи місцевої влади, але центральний уряд не робить нічого для підтримки процесу інтеграції іноземців у Польщі. У цьому питанні не допомагають також деякі заяви політиків ПіС на тему міграції.

9. Чи повинні, на вашу думку, іноземці з-поза ЄС, зокрема громадяни України, отримати в Польщі виборчі права на місцевому рівні?

Цю концепцію варто розглянути в контексті всіх людей, які виконують законодавчо визначену вимогу реальної приналежності до певної спільноти місцевого самоврядування (ґміни чи повіту), тобто ця ґміна чи повіт є для них реальним центром активної життєвої діяльності.

10. Чи вважаєте ви, що злочини, скоєні на ґрунті ненависті, зокрема з огляду на національність, останніми роками у Польщі почастішали та вимагають більшої уваги з боку держави? Чи як президент ви би засуджували публічно такі злочини та використання мови ненависті?

На жаль, у нас немає доступу до точних статистик на цю тему. З даних ОБСЄ випливає, що у 2016-2017 роках майже кожен п’ятий український громадянин, що проживав у Польщі, стикався з насильством на ґрунті ненависті. Про переважну більшість цих інцидентів не повідомляють відповідним службам. А якщо іноземець вирішує заявити про такий випадок, трапляється, що справу відкривають не за фактом злочину на ґрунті ненависті, а за фактом звичайного хуліганства, і, буває, потім швидко закривають.

З огляду на наявні у Польщі випадки насильства, скоєного на ґрунті ненависті, я вважаю, що необхідно якнайшвидше запровадити нову міграційну політику. Нам потрібен документ, який базуватиметься на ґрунтовних джерелах інформації про міграційні тенденції у Польщі, а не на емоціях та ненависті до окремих національних та релігійних груп. Важливо забезпечити основні права мігрантів і мігранток у нашій країні; також треба, аби держава, базуючись на міжнародних конвенціях прав людини, поважала права не лише тих іноземців, що шукають роботу, а й тих, які втікають від воєн та переслідувань. Окрім цього, влада повинна реагувати на випадки торгівлі людьми чи використання іноземних працівників.

Як президент я збираюся відкрито протистояти будь-яким формам дискримінації у нашій країні. Я хочу долучити до дискусії щодо реального втілення солідарності людей, що самі стикалися зі стигматизацією та виключенням. Уповноважений у справах стигматизованих осіб, якого я призначу, буде в режимі реального часу відстежувати регуляції та зустрічатися з людьми, маргіналізованими з огляду на їхній майновий статус, відсутність даху над головою, вік, наявність інвалідності, віру, якої вони притримуються, та етнічне походження. Сила спільноти вимірюється ситуацією її найслабших членів і членкинь.

***

1. W jaki sposób zamierza Pan wspierać mniejszości narodowe i etniczne w Polsce?

Jak napisałem w programie „Nowy Prezydent. Wizja i konkrety prezydentury” podstawą mojej prezydentury chcę uczynić dialog i solidarność społeczną. Dotyczy to również dialogu z osobami należącymi do mniejszości narodowych. Jestem przekonany, że Polska to duży kraj, w którym pomieścimy się wszyscy. Nie musimy się zgadzać we wszystkim, ale musimy ze sobą rozmawiać, nawzajem słuchać swoich argumentów. Być może pozostaną kwestie, których nie uda nam się od razu rozwiązać, ale nie może to nas zniechęcać do wspólnego spotkania. Jedność to nie jednolitość – to pojednana różnorodność. I taką pojednaną różnorodność chciałbym uczynić zasadą mojej prezydentury.

2. Czy widzi Pan potrzebę utworzenia mniejszościowych instytucji kultury? Czy wsparłby Pan organizacje mniejszościowe od wielu lat starające się o utworzenie takich instytucji, umożliwiających stabilny rozwój kultury i tożsamości, m.in. dzięki gwarantowanemu budżetowi i braku konieczność opierania działalności wyłącznie na systemie grantowym.

Sposób dystrybucji pieniędzy budżetowych pozostawia obecnie bardzo wiele do życzenia. Niezrozumiałe jest ogromne finansowanie jednych instytucji kosztem innych, skazywanych de facto na niebyt. Prezydent musi w tej kwestii zabierać głos, choć wiadomo, że nie jest to głos decydujący w kwestiach budżetu. Należy jednak mieć na względzie, że dziedzictwo kulturowe mniejszości narodowych jest tym, co wzbogaca dziedzictwo kulturowe naszego kraju, czyniąc jego ofertę kulturalną znacznie ciekawszą, z czego korzystają również osoby nie należące do mniejszości narodowych. 

3. Czy mniejszości narodowe powinny mieć swoich przedstawicieli w polskim parlamencie? 

Obecne rozwiązanie partycypacji w parlamencie w przypadku mniejszości uważam za właściwe. Jestem otwarty na wysłuchanie stanowisk przedstawicieli mniejszości narodowych, co do proponowanych w tym przedmiocie rozwiązań.

3. Czy wsparłby Pan lub zainicjował umożliwiające to rozwiązania w polskim prawie wyborczym (np. system kurialny).

W pierwszej kolejności warto skupić się na stworzeniu formy stałej komunikacji między mniejszościami narodowymi a władzami na wszystkich szczeblach, np. na wzór Komisji Wspólnej Rządu i Samorządu Terytorialnego. Warto też zadbać, żeby parlamentarna komisja mniejszości narodowych i etnicznych dawała przedstawicielom tych mniejszości więcej okazji do prezentowania swoich problemów na forum parlamentu.

4. Czy Sejm RP powinien potępić deportację Ukraińców w ramach Akcji “Wisła” i uznać ją za zbrodnię komunistyczną? Czy wsparłby Pan lub zainicjował prawne rozwiązania umożliwiające zwrot ziemi deportowanym Ukraińcom lub jeżeli nie jest to możliwe wypłatę kompensacji?

Akcja Wisła była wielokrotnie potępiana przez przedstawicieli polskich władz: Senat RP, Prezydentów Rzeczypospolitej Aleksandra Kwaśniewskiego i Lecha Kaczyńskiego. Bardzo źle się stało, że obecne polskie władze nie potępiły akcji również w jej 70. rocznicę w 2017 roku. Ja nie mam problemu z tym, aby zło nazwać złem, a stosowanie odpowiedzialności zbiorowej i przemocy na tle narodowym zawsze jest złem. Współpraca narodu polskiego i ukraińskiego musi się opierać na prawdzie, również o tym co złego wydarzyło się między nami. W 2018 roku zapadł wyrok SN przyznający rekompensatę wysiedlonemu w Akcji “Wisła”. Uważam, że droga sądowa jest w takich wypadkach najlepsza. 

5. W ostatnich latach w Polsce zniszczono wiele ukraiński upamiętnień. Jakie widzi Pan możliwości uniknięcia podobnych sytuacji w przyszłości?

Uważam, że władze polskie powinny stanowczo potępiać wszelkie akty wandalizmu, zwłaszcza wobec grobów. Niezależnie od tego, kto w tych grobach spoczywa. Konieczna jest empatyczna współpraca władz państwowych, samorządowych i przedstawicieli mniejszości narodowej a także akcje edukacyjne. W moim programie edukacyjnym jest punkt dotyczący edukacji antydyskryminacyjnej. Podkreślam też ważną rolę wielokulturowości i szacunku w życiu społecznym. Drzwi mojej kancelarii będą zawsze otwarte dla przedstawicieli mniejszości. 

6. Jak należy rozwiązać kwestię ukraińskich nielegalnych upamiętnień w Polsce i polskich w Ukrainie? 

Poprzez rzetelną współpracę komisji eksperckich złożonych z prawników, historyków i samorządowców. 

7. Co byłoby priorytetem Pana polityki zagranicznej wobec Ukrainy?

Dobre relacje z Ukrainą są kluczowe dla naszego bezpieczeństwa, mają też swój niezwykle ważny wymiar międzyludzki. Niezbędne jest w mojej ocenie powołanie Polsko-Ukraińskiego Instytutu Dialogu Społecznego i Historycznego – specjalnej instytucji, która będzie się zajmowała kontaktami między naszymi społeczeństwami oraz wyjaśnianiem polsko-ukraińskich sporów historycznych. Choć wyjaśnianie historii jest ważne, nie może ono zdominować naszych relacji. Rola prezydenta w kontaktach z Ukrainą jest tradycyjnie bardzo duża, a dobre relacje między narodami powinny zostać wsparte zdolnością współpracy władz obu państw.

8. W Polsce pracuje i uczy się coraz większa liczba obywateli Ukrainy. Jak ocenia Pan ten proces i polską politykę integracji tej społeczności? 

Warto wspomnieć, że w ostatnim czasie ta liczba zmniejszyła się o ok. 150-200 tysięcy wskutek pandemii koronawirusa – bardzo wiele osób z braku pracy i dochodów została zmuszona do powrotu na Ukrainę, co wkrótce odczujemy w postaci braku rąk do pracy w gastronomii czy rolnictwie. Niestety, nam, Polakom, jako gospodarzom, którzy powinni zachęcać pracowników z zagranicy do integracji, wiele brakuje do ideału. W naszym kraju nie mamy spójnej polityki migracyjnej. Poza inicjatywami lokalnych samorządów, rząd centralny nie robi nic, by wspierać proces integracji cudzoziemców w Polsce. W tym procesie nie pomagają również niektóre wypowiedzi polityków PiS na temat migracji.

9. Czy wg. Pana cudzoziemcy spoza UE, w tym obywatele Ukrainy, powinni w Polsce otrzymać prawa wyborcze na poziomie lokalnym.

To koncepcja warta rozważenia w odniesieniu do wszystkich osób, które spełniają ustawowy warunek realnej przynależności do danej wspólnoty samorządowej (gminy czy powiatu), a zatem dana gmina czy powiat jest dla nich rzeczywistym centrum ich aktywności życiowej.

10. Czy uważa Pan, że przestępstwa z nienawiści, m.in. na tle narodowościowym, nasiliły się w Polsce w ostatnich latach i wymagają większej uwagi ze strony administracji państwowej? Czy jako prezydent występowałby Pan z publicznymi potępieniami przejawów takich przestępstw i mowy nienawiści?

Niestety nie mamy dostępu do dokładnych statystyk w tym temacie. Z danych OBWE wynika, że w latach 2016-2017 niemal co piąty obywatel Ukrainy mieszkający w Polsce doświadczył przemocy motywowanej nienawiścią. Zdecydowana większość z nich nie jest zgłaszana odpowiednim służbom. A jeśli cudzoziemiec zdecyduje się zgłosić takie zdarzenie, zdarza się, że sprawa nie jest rejestrowana jako przestępstwo z nienawiści, ale jako zwykły akt chuligański i bywa szybko umarzana. 

Również ze względu na obecne w Polsce przypadki przemocy motywowanej nienawiścią uważam, że konieczne jest jak najszybsze stworzenie nowej polityki migracyjnej. Potrzebujemy dokumentu, który będzie bazował na rzeczowych źródłach wiedzy o trendach migracyjnych w Polsce, a nie na emocjach i nienawiści do wybranych grup narodowościowych i religijnych. To ważne, aby migranci i migrantki w naszym kraju mieli zabezpieczone podstawowe prawa oraz aby nasze państwo bazując na międzynarodowych konwencjach praw człowieka respektowało nie tylko prawa cudzoziemców poszukujących pracy, ale także szukających schronienia przed wojną i prześladowaniem. Państwo musi też reagować na przypadki handlu ludźmi czy wykorzystywania pracowników cudzoziemskich.

Jako prezydent zamierzam otwarcie sprzeciwiać się wszelkim formom dyskryminacji w naszym kraju. Chcę włączyć ludzi doświadczających wykluczenia do dyskusji na temat realnego wymiaru solidarności. Pełnomocnik Osób Wykluczonych, którego powołam, będzie na bieżąco monitorował regulacje i spotykał się z osobami doświadczającymi wykluczenia ze względu na status majątkowy, kryzys bezdomności, wiek, niepełnosprawność wyznawaną wiarę oraz pochodzenie etniczne. Siłę wspólnoty mierzy się sytuacją jej najsłabszych członków i członkiń.

Поділитися: