Юрій Банахевич ■ УКРАЇНА ■ №6, 2022-02-06

Ніхто не може достеменно сказати, чи найближчим часом Кремль наважиться на розширення збройної агресії в Україні. Відомо лише, що Росія уважно вивчає реакцію Заходу і Києва на предмет кризового реагування і готується до різних варіантів дій.

Джерело: twitter.com/defenceu

Упродовж останніх тижнів Європа та й увесь світ перебуває у напрузі та непевності щодо безпекової ситуації у Східній Європі. Дамоклів меч нового витка війни завис на російсько-українському прикордонні. Безперервний калейдоскоп візитів та зустрічей високопосадовців, офіційних заяв, неофіційних витоків інформації і публікацій у світових медіа з різними апокаліптичними сценаріями дещо дезорієнтують звичайну людину,  далеку від хитросплетінь геополітики чи теорії ігор на міжнародній шахівниці. Утім, з цього багатоголосся і часто суперечливих повідомлень усе ж можна виділити головні тренди і спробувати зрозуміти, як може розвиватися ситуація.

Контрольний список Путіна

Якщо без емоцій подивитися не на заяви, а практичні дії Кремля, то можна з упевненістю сказати, що Росія готується до воєнних дій. При цьому, чим частіше вона говорить про те, що не має агресивних намірів, тим більше є ознак того, що все відбувається з точністю до навпаки.

Президента Росії Владіміра Путіна можна порівняти з пілотом літака, який перед стартом з аеродрому зачитує так званий чекліст (з англ. – checklist  – контрольний список) перевірки роботи усіх бортових приладів і поступово вводить їх в дію. У принципі, Путін робить те ж саме: реалізовує свій чекліст, кінцевим пунктом якого має бути початок війни. Може, але зовсім не мусить. А це вже залежатиме від України та від готовності Заходу бути солідарним з нею.

Відпрацьованими пунктами цього чекліста можна вважати розгорнуту в останні роки у російських провладних медіа (опозиційних там майже не залишилося) антиукраїнську й антизахідну істерію. У випадку загострення ситуації російське суспільство майже не протестуватиме проти агресії своєї країни щодо сусідньої держави. Напад, звичайно ж, подаватиметься під соусом захисту етнічних росіян, громадян Росії чи відстоюванні національних інтересів та щоб зупинити агресивні дії «українських націоналістів» чи ворожого НАТО. Ще одним пунктом з контрольного списку Кремля є кібератаки, зокрема проти об’єктів критичної інфраструктури чи державних органів. Київ зазнав такої атаки у ніч з 13 на 14 січня, і очевидно, що вона не була останньою. Крім того, Росія постійно підігріває відчуття загрози в українському суспільстві, використовуючи як наявні внутрішньополітичні конфлікти в Україні, так і штучно генеруючи свої. Зокрема, до останніх можна віднести масові “мінування” у Києві та інших великих містах станцій метро, шкіл, державних інституцій тощо. Однак, найважливішим пунктом є перекидання російських бойових частин та підрозділів забезпечення з різних кутків Росії, зокрема і Далекого Сходу, до кордонів України, на територію Білорусі та окупованого Криму. Крім очевидного ефекту залякування і тиску для досягнення політичних цілей, Росія цілком свідомо відпрацьовує питання швидкого перекидання значних сил і засобів до кордонів України. Це – великий логістичний виклик, а таке тренування дає можливості виявити недоліки, аби усунути їх на майбутнє.

Лише від рішучості України і Заходу відстоювати свої інтереси і не піддаватися на провокації і тиск залежатиме, чи Росія наважиться на один із своїх очевидно вже підготовлених сценаріїв збройної агресії.

Санкції і зброя

Добре відома з прадавніх часів фраза «хочеш миру – готуйся до війни» сьогодні як ніколи набула актуальності. У контексті України вона – про уникнення агресії сильного сусіда проти слабшого під будь-яким надуманим приводом.

Заспокоєний кількома десятиліттями миру і спокою Захід, очевидно, не хоче виходити із зони комфорту, коли все нібито під контролем, а міжнародні гравці адекватні і грають за правилами. Цивілізований Захід не помітив як за кілька десятиліть на Сході Європи з’явилися правителі-монстри, котрі за довгі роки при владі втратили ґрунт під ногами, а заодно і здоровий глузд, і цілком не проти «пограти м’язами», особливо коли це загрожує екзистенції їхніх режимів. Путін і Лукашенко в Росії та Білорусі правлять на двох разом вже півстоліття, за подальше утримання при владі готові платити високу ціну і проливати кров. Не свою кров, а чужу,  і в іншій країні. Вільна і демократична Україна – це повільна смерть російсько-білоруської диктатури.  Москва вже тривалий час, за декларативної підтримки Мінська, намагається обезкровити Україну і залякати західних альянтів. Основна мета – зміна зовнішньополітичного курсу України на вступ до НАТО і ЄС і відновлення сфер впливів, де Україна має потрапити в орбіту Москви.

У світлі підступної і агресивної гри Росії Київ потребує вірних союзників і відважних рішень. Таким рішенням може бути накладення превентивних санкцій проти Росії і надання Україні оборонного озброєння.

Країни Заходу декларують «небачені донині» санкції проти Росії, але вже у випадку початку агресії. Аргументи Києва, що після початку збройних дій реальна обстановка може сильно змінитися, не справляють враження ані на США, ані тим більше на країнах Європи.

Трохи по-іншому виглядає ситуація з наданням Україні військової допомоги. США, Велика Британія, країни Балтії вже активно постачають Україні озброєння та амуніцію. У понеділок, 31 січня, до цієї коаліції приєдналася і Польща, яка задекларувала постачання Києву боєприпасів для зміцнення системи ППО країни.

У часи непевності більш дієвими стають невеликі альянси. У випадку України і Польщі, крім Люблінського трикутника (Польща, Україна, Литва) ще одним таким союзом може стати співпраця у трикутнику Польща-Україна-Велика Британія. Цей альянс може мати дуже важливе значення для гарантування безпеки у регіоні Центрально-Східної Європи.

Попри появи сигналів про нібито початок відведення частини російських військ з-під кордону з Україною, ситуація залишається непевною і дуже напруженою. Існує думка, що Путін не наважиться атакувати Україну до 20 лютого, коли завершаться Зимові Олімпійські ігри у Пекіні. Лідер КНР Сі Цзіньпін навряд чи пробачив би Путіну зіпсування йому спортивного свята. А значить, Україна ще має як мінімум три тижні, щоб отримати від союзників не лише політико-дипломатичну підтримку, але й цілком реальну військову допомогу.

Лише підвищення коштів можливої війни буде стримуючим фактором для Путіна. Очевидно, що Захід це також усвідомлює, відтак ця допомога стає усе більш вагомою.

* «якщо ви хочете миру, готуйтеся до війни» (лат.)

Поділитися:

Категорії : Події, Україна, Політика

Схожі статті

Перший добровольчий хірургічний шпиталь на Івано-Франківщині вже прийняв близько 2000 пацієнтів

Нія Нікель ■ УКРАЇНА ■ №44, 2022-10-30 Станіслав Онищук до війни керував клініками косметичної хірургії та дерматології, вів помірний та спрогнозований спосіб життя. Проте,...

«Тепер у мене чотири додаткові дні народження»: психолог, що пішов воювати

Валерія Гуржий ■ РОЗМОВА ■ №44, 2022-10-30 До повномасштабного вторгнення Пилип Духлій працював директором школи та займався психотерапевтичною практикою. Але 24 лютого 2022 року...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*