(бг) ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ 2009-01-29
{mosimage}
В. Пайташ. Горі серця. Літургійний ювілейний співаник, Перемишль, 2007.
На щопонеділковій “Бесіді” у Перемишлі 15 грудня презентувалася друга частина книжки Володимира Пайташа “Горі серця. Літургійний ювілейний співаник”, видана в тому ж таки Перемишлі 2007 р. (перша вийшла друком 1996 р.). Місцевий греко-католицький парох о. д-р Євген Попович зазначив зокрема у своєму виступі важливість видання чи не першої спроби створення священичої партитури літургійної відправи та церковного хору. Він підкреслив і те, скільки часу автор – людина незряча, працював над обома виданнями: над першим 22 роки, а над другим – 11.
Причому В. Пайташ, мешкаючи понад 50 років в Перемишлі, старався кожного дня бути на Службі Божій. Крім того, як відзначав інший промовець, Михайло Козак, працював з черговими поколіннями перемиських співаків: чи то членів кафедрального хору, чи гуртка молодих мандоліністів у Народному домі.
Як автор другої частини “Горі серця” Пайташ дав себе знати людиною глибоко зацікавленою зв’язками між Церквою та культурним і національним життям українців перемиської Галичини в ХХ ст. – у книжці поміщена низка його науково-популярних статей. Це розвідки про символіку тризуба чи значення слова “православний”, про релігійне питання у творчості Василя Стуса, про єдність Церкви, постать Андрея Шептицького, значення автокефалії. Перемишлянам варто прочитати статтю, де згадується про тризуб, який висів у Народному домі в… 60-х роках ХХ ст. (нині він у колекції автора).
Приємним подарунком для В. Пайташа був спів тріо учениць ліцею ім. о. Маркіяна Шашкевича – дівчата застелили зал такими степовими пахощами, що він тільки задоволено усміхався. Ці співучі дівчата – це також частково наслідок його праці. Адже він понад півстоліття в Перемишлі був і є сіячем співу.
“Наше слово” №5, 1 лютого 2009 року {moscomment}