Олько Маслей ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2010-06-20
У Маластові двомовних написів не буде, але тут від 1947 р. відчувався й надалі буде відчутним сморід ксенофобії.
У маластівській світлиці 30 травня організовано референдумголосування відносно двомовних написів у місцевості. У голосуванні взяли участь 137 з 317 мешканців, які мають право голосу. Були дотримані всі демократичні процедури: 92 – проти двомовних написів, а 41 – за. Як подає “Газета горлицька”, коли проголошено результат голосування, з боку польських мешканців села голосно прозвучали оплески, а хтось заявив:
– Стільки зла наробили!
Ну і все, демократія.
Вінстон Черчилль колись сказав: “Демократія – це найгірший устрій, але кращого ніхто ще не вигадав”.
Чому він так думав?
Бо голос мудрого й дурня між собою рівні…
Зараз хтось скаже: де ця ксенофобія?
На веб- сторінці Ряшівської дієцезії Римо- католицької церкви я знайшов Маластівську парафію, в історії якої написано: “Парафія існувала вже 1948 р.”. І далі: “Усі костели і покинуте майно… значно знищені… У парафії проживає 900 мешканців – віруючих 601, іновірців 154”.
Однак у мене не погоджуються числа: де ще 145? Починаю розуміти.
Телефоную до кс. Адама Пронцика, щоб запитати: чому “покинуте”?
– Слава Ісусу Христу!
– На віки віків!
Далі представляюся, що, як журналіст “Нашого слова”, хотів запитати про те й те.
– Що це за газета, бо я ніколи не чув?
– Український тижневик у Польщі.
– Не можу дати інтерв’ю, єпископ заборонив. Прошу подзвонити до нього.
Набираю номер генерального вікарія єпископа Едварда Бялоґловського.
– Єпископ Едвард щойно прийшов, прошу подзвонити пізніше.
Через 10 хвилин пригадую про себе.
– У якій справі?
– Чи це правда, що парохи не можуть давати інтерв’ю?
– Так.
– А як це можна вирішити?
– Парох зобов’язаний написати листа до єпископа.
– Розумію (подумки: цього інтерв’ю ніколи не буде – О.М.).
– На вашій веб-сторінці я прочитав, що в Маластівській парафії проживає 900 мешканців, вірних 601, іновірців 154, хто це?
– Це православні.
– Православні – іновірці?
– Так, так само, як і протестанти, вони не в єдності з католиками.
Хотів я ще запитати про тих 145, що мені з рахунку лишилися, про покинуті “костели”, але в трубці прозвучало пі-пі-пі….
Висновок напрошується сам: 145 – це ті надійні греко-католики, яких можна ще приєднати до Римо-католицької церкви. Якщо римо-католики так офіційно вчать свою паству історії про “покинуте майно”, то не дивуюся польським мешканцям Маластова. Їхнє повне щастя, що зайняли “покинуте майно” після лемків, і це правда – “стільки зла наробили!”.
Церкви, хати, ліси, поля – от так собі все покинули!
Немає й слова про акцію “Вісла”, але я думаю, що Євангеліє про Самаритянина, про ближнього вони читають.
Війт Сеньківської ґміни Малґожата Маух, не вкриваючи задоволення, робить висновок: “Ну що ж, вчимося демократії”. Отець Григорій Назар каже коротко: “Не хочу чути про польські написи в Литві, у Солечниках…”.
Навіть мішані лемківсько -польські подружжя, яких у МаластовіПантній море, не вносять до проблеми зближення між християнами східної та західної традиції жодної краплини оптимізму. У цих сім’ях рівноправність та взаємна пошана – це фікція, підсилена насильною громадською думкою, яка проявляється в придушенні людської особистості не лише в національному плані, але також у всіх складових повноцінного існування та реалізації людського індивідуального еgo: етнічної приналежності, культурних та ментальних відмінностей, мови, повноцінного ставлення з боку близьких та односельчан, довіри чи хоча б вільного волевиявлення під час сільських консультацій, – стверджує Еміль Гойсак, секретар ОЛ.
* * *
Розумію мешканців Маластова: у школі їх роками вчили про “українських бандитів”, у костелі ремонтували “покинуте майно”. Та ось тут маю застереження, бо ж точно пам’ятаю, що церква після передачі греко католикам вимагала пильного ремонту: дах протікав, елевація відпадала, фундаменти заливала ґрунтова вода. Ремонтом клопоталися о. Петро Гудко та о. Григорій Назар і парафіяни греко католицького віросповідання. Знаю також, що поляки теж доклали свою частку – стільки, що й котові на сльози не стало б: менше як 1% вартості ремонту, а церквою користуються.
Римо католицька церква й далі мовчить або перейняла в комуністів риторику – вистачить нагадати кс. Ісаковича-Залеського.
Чому вони мали б дивитися на сусідів інакше? Хто їх має навчити правди про цю землю?
На жаль, війт ґміни не розуміє, що насправді польські мешканці Маластова виплекали своє безумство після проголошення результатів референдуму!
І я скажу: “Браво! Демократія!”
Але скажу також, що від 1947 р. смердить ксенофобією і шовінізмом. І, як повідають лемки, оплески нерозумних “кус підкадили”.
Сама демократія цього смороду не розжене, поки місцеві авторитети й Римо- католицька церква цього не зрозуміють. Такими ж дрібничками сіється зерно фобії – і посіяне росте, вистачить лише малий дощик оплесків.
Має рацію кс. Ісакович-Залеський – зло треба зразу показувати!
“Наше слово” №25, 20 червня 2010 року {moscomment}
