Людмила Лабович ■ ГРОМАДА ■ №5, 2013-02-03
Статистичне управління в Білостоці оприлюднило для Підляського воєвідства результати проведеного 2011 р. Національного перепису населення. Перепис виявив, що кількість українців у реґіоні, порівнюючи з переписом 2002 р., збільшилася з 1441 до 2200 осіб.
На результати перепису населення українці Підляшшя чекали з нетерпеливістю. Він мав стати мірилом ефективності просвітницької праці, яка тут постійно ведеться від початку 80-х рр. минулого століття. Переважали все-таки позитивні настрої. Підляські українці та дослідники процесу формування української свідомості в реґіоні говорили, що цим разом українську національну ідентичність заявить більше осіб, аніж 10 років тому.
– Чи українців побільшає під час цього перепису? – задумувався над питанням рік тому соціолог з Білостоцького університету проф. Анджей Садовський. – На мій погляд, так мало б бути.
Поступове зростання кількості українців, згідно з міркуваннями професора, – це наслідок 30-літньої активності української еліти на Підляшші. Однак важко сподіватися зразу якогось значного збільшення групи свідомих українців у реґіоні:
– Вплив українських еліт – поколінний. Щойно в перспективі 20 років або й довше їхня праця матиме значення, – пояснював професор.
На шанси розвитку української національної групи на Підляшші позитивно дивився також інший білостоцький соціолог – проф. Владислав Павлючук, для якого українці реґіону – це етнос, що має «більш адекватну назву, ніж білоруська меншина в Польщі», а у зв’язку з тим і більші перспективи.
І серед представників української громади переважав оптимізм, хоч нерідко дещо поміркований:
– Я вважаю, що результати перепису будуть кращі, ніж раніше, – переконував Павло Ямруз, викладач Вищої економічної школи в Білостоці.
– Думаю, што українцюв якраз буде троху буольш, – твердив підприємець Юрій Плева, – хоч лічивши меншини в Пудляськум – білоруську і українську, то буде їх менч.
Багато людей при тому підкреслювало, що українцями запишеться скоріше молодь, аніж представники середнього і старшого покоління.
Перепис 2011 р. виявив у Підляському воєвідстві на 800 українців більше, ніж 10 років тому. Це єдина національна група на Підляшші, кількісний стан якої – за результатами останнього перепису – тут зріс. Порівнюючи з переписом 2002 р., поменшало білорусів, яких за останніми даними є 38,3 тис. – на понад 8 тис. менше, ніж 10 років тому, та литовців, яких з 5,2 тис. стало 4,7 тис. Загалом у Підляському воєвідстві, про яке часто говорять, що воно мультикультурне, непольську національну належність заявило всього 2,8% осіб. Подвійну ідентифікацію вказали 1,3% опитаних, а 93,4% – виключно польську. З одного боку це показує масштаб асиміляційних процесів у реґіоні, які великою мірою є наслідком низької національної свідомості, а з другого – сильну нехіть представників національних меншин заявляти про свою національність. Також слід згадати, що на Підляшші проживає, за деякими підрахунками, навіть 100 тис. представників україномовного населення та осіб, коріння яких – в україномовних місцевостях між Бугом і Нарвою. Попри те більшість з них почуває себе поляками, значна частина – білорусами, а лише невеликий відсоток – українцями.
Під час останнього перепису населення вперше можна було заявити про подвійну ідентичність. Скористалися цим також представники українського середовища. У Підляському воєвідстві 800 осіб вказало подвійну українсько-польську ідентифікацію.
– Коли я переписувалася, то вписала польську національність, тому що мої батьки також так зробили, – сказала Йоанна Філоц, студентка русистики, яка родом з містечка Мілейчиць, – але як другу ми всі назвали українську національність. Ми переписувалися через Інтернет. Знайомі частіше вписували польську національність, але мої друзі та родина більш пішли в українську сторону. Думаю, що належність до українців декларували переважно молоді люди, старшим – без різниці, хто вони.
Багато суперечностей у середовищах національних меншин збуджувала сама форма перепису. Неповна інформація про спосіб його проведення та методологію підрахунку викликали навіть сумнів щодо вірогідності даних.
– Ми сподівалися, що українців буде значно більше, не лише на кількасот осіб, – коментував результати д-р Андрій Артем’юк, голова Союзу українців Підляшшя. – До кінця нам не пояснили, як буде проходити перепис. Невідомо також, як рахували заповнені через Інтернет анкети. Виявляється, що вони не мають більшого значення, а лише допоміжний характер. А відомо, що молодші напевно переписувалися саме таким шляхом. Крім того, не всіх переписано. Критичні зауваження поставали тут не тільки з боку українців чи взагалі меншин, але й експертів, науковців. На нашу думку, ці дані – занижені, хоч позитивне те, що перепис показує додатну динаміку в середовищі українців Підляшшя.
Слабка інформація про спосіб проведення перепису з боку Головного статистичного управління (ГСУ пол. GUS) спричинила те, що чимало представників української громади зовсім не знало, як він буде проходити. Тож і немало людей дивувалося, чому рахівник не відвідав їх: «Ми чекали, однак ніхто нас не переписав», – зізнавалися потім деякі підляшуки.
Обурення й здивування викликала також інформація, що могли не братися до уваги складені за допомогою Інтернету декларації, а необхідно підкреслити, що багато представників української громади, переважно молоді віком люди, вибрали саме таку форму.
– Думаю, що ніхто про це не знав, – ділилася спостереженнями Й. Філоц, – усі переписувалися через Інтернет, ніхто не думав, що це не буде рахуватися.
Попри суперечності, які викликав перепис, багато українців задоволені його результатами. Хоч 2200 свідомих українців – це небагато, проте, коли взяти до уваги відсотковий зріст, виявиться, що це немала кількість.
– Це ж на 60% більше, – наголошує журналіст Юрій Місіюк. – А то вже щось. З того, що мені відомо, дослідження, які ведуться в нас в університеті, більш-менш показують, що саме стільки може бути свідомих українців. Крім того, мені здається, що ці декларації мають зовсім іншу якість, тому що вони виникають зі свідомого вибору. Це не є така ситуація, як у випадку білорусів, більшість з яких зовсім не має національної свідомості. Тут просто слово «руський» замінено словом «білоруський». Тому 60% – не так вже й мало. З другого боку, треба розуміти, що кількісний стан населення в реґіоні зменшився, може, на 20%. Багато людей виїхало, та навіть не до Білостока, який не є вже основним місцем еміґрації, але до Західної Європи.
Хоч ставлення до результатів перепису тут різне, багато сумнівів залишається.
– Є загальна цифра для воєвідства, а як буде у ґмінах? – задумується голова Союзу українців Підляшшя, оскільки для національних меншин саме результат перепису на рівні ґміни є найважливішим.
– Навряд чи статистичні методи можна використати для ґмін, – не вкриває сумніву Ю. Місіюк. – У нас є ґміни, які нараховують 2 тис. людей або менше. Тож які тут статистичні прийоми доцільно застосувати? Отже можна поставити запитання, які результати братимуться до уваги, наприклад, при введенні таблиць з подвійними назвами? Перепис 2002 р., а може якийсь давніший, наприклад, проведений 1897 р. Якраз той перепис був для нас найбільш корисним.
За даними російського перепису 1897 р. на території тодішнього Більського повіту, який охоплював майже всю українську етнічну територію між Бугом і Нарвою, проживало біля 64 тис. україномовного населення. Це був єдиний перепис, який до певної міри точно відтворив національну структуру реґіону. Під час наступних переписів на Підляшші зовсім не враховували українців. Щойно 2002 р. українці заявили в статистиці про своє існування.
Хоч викликає сумніви спосіб проведення останнього перепису, про методологію якого ГСУ поінформує пізніше, тішить більша кількість свідомих українців, порівнюючи з переписом 2002 р. Це наслідок натурального процесу будування української ідентичності серед україномовного населення в реґіоні, розвитку шкільництва, культурних ініціатив, ширшого доступу до інформації, також більш сприятливої суспільної атмосфери. Проте скільки підляшуків насправді почуває себе українцями, довідаємося, може, під час наступного перепису, якщо він буде проведений більш ретельно, аніж оцей 2011 р. ■
