Леся Самчинська ■ ІСТОРІЯ ■ №28, 2024-07-14
«Жоден буковинський діяч ні раніше, ні пізніше не перевершив президента
Української народної партії в галузі міжнародної діяльності, до того ж з питань, які безпосередньо торкалися інтересів, прав і сподівань українців Буковини і Бессарабії»
О. Масан
В столиці Буковини місті Чернівці за адресою: вулиця Руська 15 є одноповерховий будинок, фасад якого прикрашають барельєф античного мудреця і багата ліпнина. Це родинний будинок чернівецьких русинів Залозецьких зі шляхетського українського роду Сас, що мав власний родинний герб. Представниками цього роду були Іван Франко, Соломія Крушельницька, Петро Конашевич-Сагайдачний, Андрей Шептицький, Юрій-Франц Кульчицький. Саме в цьому будинку 28 липня 1884 року народився хлопчик Володимир, якому доля приготувала видатне майбутнє.
Майбутній український політик, громадський діяч, дипломат, мистецтвознавець і меценат Володимир Сергій Залозецький-Сас, а поки що маленький Владзьо, разом з двома братами та сестрою ріс і виховувався у сім’ї відомого військового хірурга Володимира Залозецького. Батько хлопчика походив зі знаної в Галичині родини священників і навчався у Відні у відомого австрійського хірурга Теодора Більрота – одного із засновників сучасної хірургії, чиї схеми операцій застосовуються й сьогодні. З поваги до хірурга Залозецького ще за часів життя лікаря одну з вулиць Чернівців було названо його ім’ям. Мама хлопчика Софія походила з німецько-румунської родини і була дочкою президента Вищого крайового суду в Чернівцях.
Родина Залозецьких була освіченою та заможною, тому з самого малку Владзьо мав добре виховання – англійську та французьку йому викладали гувернантки. Для вивчення ж української мови батько хлопчика наймав найкращих учителів. А сама родина вдома розмовляла німецькою. Пізніше вже дорослий Володимир буде згадувати: «Мій дід, український священик, писав вдома лише по-польськи, мій батько вже не дозволяв собі як українцю писати польською мовою, я не смію як українець вже писати іншою мовою, ніж українська».
Початкову освіту Володимир здобув у місцевій чернівецькій гімназії, а вищу освіту – у Чернівецькому університеті імені Юрія Федьковича, після закінчення якого отримав науковий ступінь доктора з права. Продовжив навчання Залозецький вже в Австро-Угорщині у Віденьскому університеті, де захистив дисертацію з мистецтвознавства і здобув ступінь доктора філософії.
У віці 26 років обійняв посаду керівника державної служби охорони історико-мистецьких пам’яток у Відні. Проте недовго довелось попрацювати молодому Залозецькому, бо з початком Першої світової у 1914 році його мобілізували до австрійського війська. Будучи старшиною австрійських уланів (кавалерії), Володимир брав безпосередню участь у військових діях проти московських загарбників, за що згодом отримав нагороди й відзнаки. Упродовж війни двічі побував у російському полоні, звідки обидва рази тікав. В цей нелегкий період задля виживання мусив братися за різну роботу: працював запалювачем ліхтарів, торгував газетами, возив Волгою кавуни, доглядав за кіньми і навіть був обмивачем трупів. Після втечі з останнього полону упродовж року переховувався в Києві. То був 1917 рік – час Лютневої революції в імперській Росії. Володимир в цей період не гаяв часу й вивчав архітектуру та мистецтво, налагоджував контакти з представниками української інтелігенції. Завдяки приятельці Ользі Кобилянській, яка попросила Михайла Грушевського знайти роботу для свого давнього знайомого Залозецького, Володимира призначили лектором німецької та французької мов в Університеті святого Володимира в Києві.
Проте викладав Залозецький недовго і вже 1918 року повернувся до служби в австрійській армії, яка тоді вступила в Україну. Військове командування послало Володимира в Одесу з метою «паралізувати всякі московські впливи». Після виконання бойових завдань з Одеси Залозецький попрямував до своїх рідних Чернівців, де потрапив у вир українського державотворення. У жовтні 1918 року була проголошена українська держава на території Східної Галичини, Північної Буковини й української частини Закарпаття під назвою Українська Національна Рада (УНР). В Чернівцях того ж року створюється буковинська секція УНР – Український Краєвий Комітет Буковини, заступником голови якого обирають Залозецького. Наступного місяця відбулася злука Буковини з Галичиною й утворилася ЗУНР, при формуванні уряду якої Залозецький очолив дирекцію скарбу (фінансів).
Проте існування УНР було недовгим. 11 листопада 1918 року, коли стало відомо про наступ румунських військ на Чернівці, УНР призначила Залозецького заступником президента краю і доручила йому «зараз же йти до президіяльного бюра та вести урядованє». Не діждавшись у бюрі нікого, Залозецький сам пішов до Румунського Народного Дому, щоб висловити офіційний протест проти окупації Буковини представникам румунської влади. І зробив це так несподівано для румун, що учасники тих подій ще довго згадували віце-президента української Буковини. Роман Смаль-Стоцький у своїх спогадах про це пише: «З’явився нараз на залі Володимир Залозецький перед окупантами… голосом, що звик командувати ескадроном, німецькою мовою загримів, що, згідно з маніфестом цісаря Карла, уконститувалася в Північній українській Буковині Українська Національна Рада, що він є її представник, що в її імені він протестує проти вмашерування румунської армії та домагається її відступу поза межі Буковини… і по-військовому “півкругом обернись” покинув залю». Румуни не знайшли в собі відваги зразу його арештувати, але вже ввечері Залозецького ув’язнили. Однак він тікає й з румунського полону. Спочатку до Галичини, а потім до Відня, де веде діяльність як радник посольства ЗУНР.
Наступний 1919 рік стає знаковим для Залозецького: головний отаман військ УНР Симон Петлюра, який на той час очолював українське посольство в Берні, призначає Володимира радником посольства УНР у Берні, а потім повіреним УНР у Швейцарії. Обійнявши цю посаду, Залозецкий використовує її для активної популяризації в Європі України як країни, що виборює власну свободу.
Після насиченого життя в Австрії на початку 1920-х років Володимир разом з дружиною Антонією і сином Володимиром повертається до Чернівців. Займається своїм улюбленим мистецтвом і з 1924 року викладає історію мистецтва, перебуваючи на посаді професора у новозаснованій Чернівецькій консерваторії. Але спокійне життя було не для нього. 1927 року Залозецький засновує Українську національну партію Буковини і керує нею протягом усіх 11 років її існування. Упродовж цього періоду виконує функції посла в Румунії. Ба більше, його обирають сенатором в Румунському парламенті, де він, будучи єдиним українцем на весь парламент, активно захищає національні інтереси – вимагає дотримуватися договорів щодо прав національних меншин, виступає проти румунізації школи й церкви.
В цей період Залозецький стає членом Міжнародного конгресу національних меншин. У липні 1937 року, виступаючи як головуючий цього Конгресу в Лондоні, Володимир розповідає про голодомор, влаштований в Україні радянськими більшовиками. Така висока посада свідчила про значний авторитет Залозецького, відкривала йому двері до політичного світу Європи і давала можливість піднімати українські питання на міжнародній арені.
В період між Першою та Другою світовими війнами Залозецький мешкав у Чернівцях у власному маєтку як громадянин УНР – держави, яка не мала власної території, але визнавалася Румунією. Його дім був осередком українського політичного та культурного життя Чернівців, адже тут збиралося все найбільш освічене та передове середовище міста. Залозецький поринає в культурну діяльність: організовує святкування роковин Лесі Українки, поставивши на сцені Народного Дому п’єсу «Лісова пісня»; 1929 року разом з архітектором Й. Легнером розробляє проєкт перебудови греко-католицької церкви в Чернівцях, реалізований у 1930-1936 рр.; засновує видавничу спілку «Час», Український музей народознавства (1927-1940), Гуцульський музей; проводить археологічні розкопки; виступає на міжнародних конгресах з лекціями на тему українського народного мистецтва.
Залозецький на той час був багатим чернівчанином, у володінні мав кілька будинків у місті та на околиці. Але, попри своє багатство, лишався людяним, чесним і справедливим. Окрім захоплень мистецтвом також займався спортом і завжди був у хорошій фізичній формі. Про його чесноти та силу знали чи не всі чернівчани. А все завдяки події, яку опублікувала місцева преса: «Пан сенатор доктор Володимир Залозецький, який, зачувши серед ночі гуркіт у молочарні, спустився вниз і, користаючи зі своєї надзвичайної фізичної сили, скрутив злодійчуків і здав поліції».
Після приходу на Буковину радянської влади у 1940 році Володимир Залозецький переїздить до Бухареста, за рік знову повертається в Чернівці, а в 1944 році остаточно емігрує до Відня. Там викладає історію мистецтва у Віденському університеті, працює у Музеї народознавства, бере участь у багатьох розкопках. Але не забуває і про українські інтереси – організовує товариства «Спілка Українців у Австрії» та «Буковина», що існують і дотепер.
В 1950-х роках несподівано для оточуючих засновує власний ляльковий театр і гастролює з виставами в Австрії, Німеччині та Бельгії. Цим справляє справжній фурор і має неабиякий успіх. Тогочасні газети запевняли, що Залозецький створив новий вид мистецтва. А з поширенням телебачення він починає виступати із ляльковими спектаклями на телеканалах Німеччини та Австрії.
Помер Володимир-Сергій Залозецький-Сас 13 липня 1965 року в австрійському містечку Іспер у віці 81 року. Це була сумна подія для Буковини. Довге й насичене життя подарувала доля маленькому Владзьо, шану й повагу від людей, авторитет серед європейського культурного й політичного світу, фінансові можливості. І Володимир Залозецький сповна скористався подарунком долі – проживши життя на зламі епох, зробив значний вклад у становлення української державності та у міжнародне визнання України, у розвиток української культури та мистецтва. Його спадщина є важливою частиною української історії та культури, а його постать – постать ще одного неординарного і славного українця, сина свого краю.
