Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ №21, 2021-05-23

Уночі з третього на четверте травня 1947 року на вокзал ольштинської залізниці вкотився товарний поїзд, заповнений першими сотнями депортованих в межах акції «Вісла» з їхнім скромним майном та худібкою. З того часу почав валитися мирний світ українців, котрих вигнали з прабатьківських земель в повітах Сянік, Лісько, Березів, Любачів, Перемишль, Ряшів, Ярослав, Томашів- Любельський, Холм, Грубешів, Західне Підляшшя тощо. До офіційного закінчення депортації – 31 липня 1947 року – до тодішнього Ольштинського воєводства було переміщено 55 089 осіб. Потім, до середини 50-х років в пошуках родин сюди потрапили ще чи не тисячі українців, які поверталися з фронтів, концтабору Явожно, в’язниць, заслань.

Саме цим нещасним вигнанцям 5 травня в Кафедральному соборі УГКЦ в Ольштині була присвячена божественна літургія, а біля прицерковного пам’ятника –панахида. Скорбні релігійні заходи очолив глава Ольштинсько-Ґданської єпархії єпископ Аркадій Трохановський разом з отцем парохом парафії Покрови Пресвятої Богородиці Іваном Галушкою та отцем Станіславом Тарапацьким.

– Акція «Вісла» залишиться в нашій пам’яті назавжди як щось дуже сумне, – сказав під час проповіді кир Аркадій Трохановський. – Тих, хто носить в серці ті часи, стає щораз менше. Маємо не забувати, що ми були змушені залишити свої рідні домівки, церкви, загороди… Нас змусили піти на чужину, в страшне невідоме. Хотіли позбавити всього – національності, церкви, мови, традицій.

Українці, як підкреслив кир Аркадій, однак, вистояли. Хоч ніде правди діти – в найважчі часи (з 1947 року до середини 50-х років минулого століття) значна частина українців-вигнанців відійшла від своїх громад, асимілювалася. На жаль, ці процеси помітні й нині – в час, коли є свої храми, школи, пункти навчання і навіть теле- і радіопередачі. Владика закликав нащадків виселених українців не лише зберігати пам’ять про те, що відбулося, але і плекати рідну віру, традиції, мову. Ця остання – знову ж ніде правди діти – звучить винятково рідко, навіть вдома. Нащадки вигнанців, як щораз частіше доводиться спостерігати, все рідше і рідше навідуються в прабатьківські сторони, забуваючи і про занедбані, зникаючі цвинтарі, на яких похоронені їхні предки.

На церковних релігійних дійствах присутні були представники Ольштинського відділу ОУП, міжшкільного пункту навчання української мови, парафіяльної ради та нечисленні віряни, які після великодньої панахиди поклали вінки і квіти та запалили лампадки біля прицерковного пам’ятника, встановленого за ініціативою Ольштинського відділу ОУП до 70-річної річниці акції «Вісла». На пам’ятнику увіковічнено вражаючі слова української поетеси Мілі Лучак, котру депортували дитиною до Острудського повіту, але яка пізніше таки повернулася в рідні краї:

Чому із вирію не вертають птахи,

Сконали солов’ї веселі,

А ниви засохли від крові.
Мовчать уста садів кольорових колись,

Сконали співи на марах
Сорок сьомої весни.

Фото – Ван Курій

Поділитися: