21.12.2024
Культура і освіта в бомбосховищі
Валерія Гуржий ■ УКРАЇНА ■ №45, 2024-11-10 Під час повітряної тривоги в Україні зупиняється більшість масових заходів, лекцій та уроків у навчальних закладах. Хтось...
РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №15, 2020-04-12
Аж до березня цього року я не надто цікавилася серіальним українським життям. Мені повністю вистачало того, що на екрани виходить багато якісних та цікавих українських повнометражних фільмів. І ось моя стрічка на Фейсбуці від початку березня починає просто «горіти» позитивними відгуками про новий український серіал «Спіймати Кайдаша». Практично жодного негативу, самі хвалебні рецензії. Звісно ж мене, як кіноманку і журналістку, одразу зацікавило, в чому успіх цього сучасного переспіву твору класичної української літератури «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького. До речі, якщо хтось поділяє мою палку любов до цього письменника, рекомендую прочитати роман Петра Яценка «Нечуй. Немов. Небач» – рецензії дуже позитивні.
Отже, у чому такий шалений успіх 12-серійного серіалу про життя родини в сучасному українському селі?
Все нове – добре забуте старе, або велосипед вже вигаданий, його треба лише відремонтувати та відшліфувати
Повість «Кайдашева сім’я» творці серіалу взяли лише за основу та повністю перенесли на сучасний ґрунт. І все-таки цей літературний твір, у якому вже закладені основні риси головних персонажів, драма, іронія, послужив дуже гарним фундаментом для се- ріалу. Такий творчий підхід добре вписується у сучасні культурні тенденції. Вийшло вельми модно, постмодерно та свіжо. Крім того, перегляд «Спіймати Кайдаша» мимовільно заставив багатьох українців повернутися до оригінального твору і ще раз (а може вперше) його прочитати. Насправді, дуже цікаво порівнювати серіал і повість та шукати якісь спільні й відмінні риси.
Команді, що працювала над серіалом, повністю вдалося не лише успішно адаптувати твір Нечуя-Левицького у кінематографі, а зробити його окрему візію. Цікаво, що хоча поміж оригінальним твором і «Спіймати Кайдаша» пролягає багато років, але деякі речі залишилися незмінними. Наприклад: вічний конфлікт поколінь, сільська традиція пліткування про все і всіх, загальний осуд когось, чия поведінка вибивається із «пристойних норм», навіть ставлення до жінки в сучасному селі надалі залишається багато в чому архаїчним та стереотипним. Тому серіал про сучасність загалом розкриває багато ментальних проблем, комплексів, які українці тягнуть за собою цілими століттями.
Реалістичність, правдивість серіалу, натуральна гра акторів
Лише розпочавши перегляд першої серії, одразу розумієш, усе виглядає максимально природньо, життєво, органічно. І це саме те, чого так часто не вистачає українському кінематографу. Я ніколи не жила в селі, їздила хіба маленькою влітку до бабусі і дідуся у Галич, що як маленьке місто має багато сільських рис.
Я наче й не до кінця знаю, яке воно, те справжнє життя у селі, але дивлячись «Спіймати Кайдаша», чітко усвідомлюю, що мене точно не дурять. Можливо, згущують фарби у певних ситуаціях, загострюють навмисне якісь стереотипи, гіперболізують окремі деталі, але все це робиться органічно і не створює відчуття штучності, а у підсумку викликає сильні емоції.
Що підкуповує глядача від самого початку і додає усьому, що бачимо на екрані, пронизливої правдивості – це гра акторів. Непросто стрибати постійно від комізму до трагізму, а саме це актори і роблять. Увесь серіал – це життєва трагікомедія. Кожен персонаж постійно балансує поміж смішним і сумним, добрим і поганим. Насправді важко виділити когось найкращого із головних акторів, адже у своїх персонажів втілились бездоганно всі. З найновіших відгуків та рецензій помітно, що багатьом глядачам до душі найбільше припав персонаж норовливої, емоційної дружини старшого сина Карпа – Мотрі у виконанні акторки Антоніни Хижняк. Мотря – справді дуже колоритна та неоднозначна. А проте усі інші герої їй не поступаються. У мене фаворит змінювався протягом усіх 12 серій. Спочатку дуже сподобався молодший син Лаврін у виконанні Григорія Бакланова. Можливо тому, що ще свіжі враження від фільму «Пекельна Хоругва, або Різдво Козацьке» за сценарієм Сашка Лірника, де Бакланов дуже реалістично зіграв роль дотепного, безстрашного козака Семена. Згодом мене почав захоплювати персонаж матері сімейства Марійки Кайдашихи (Ірина Мак). А до кінця серіалу я вже встигла злюбити, перелюбити, розчаруватись, зневажити, навіть трохи зненавидіти і знову полюбити усіх героїв. Настільки вдало творцями серіалу продумані ці емоційні каруселі, а акторами втілені, що саме вони й приковують увагу від початку до кінця.
До речі, персонажі «Спіймати Кайдаша» розмовляють специфічною мовою, можна сказати, суржиком. Я зауважувала негативні відгуки саме з приводу цієї говірки, навіть думала, що під час перегляду моє «галицьке вухо» така мова дратуватиме. Проте мені це не заважало, а якось навпаки – було навіть цікаво вслухатись. Багато реплік завдяки цьому суржику звучало дотепніше, колоритніше.
Багатошаровість, символічність, неоднозначність
Буває таке, що в один культурний продукт хочуть помістити все й одразу, і з цього у підсумку виходить хаос і несмак. А буває, що начебто у невеликому, звичайному, навіть масовому проекті, розрахованому на пересічного споживача, усього так багато, що аж голова спочатку йде обертом, але воно смакує добре – як вдалий коктейль, після якого буде багато емоцій, але не буде важкого похмілля. Ось таким «добре змішаним» проектом є «Спіймати Кайдаша». Його творці у дванадцять серій вмістили не лише 9 років з життя емоційної української родини (2005-2014), показуючи нам їхні особисті драми, але й вдало розкрили багато інших тем. На екрані, окрім любовей, зрад, жадібності, егоїзму, самопожертви, заздрості, пристрасті, ми побачимо політичні зміни в країні та ставлення до них героїв. Конфлікт двох братів Карпа (Тарас Цимбалюк) і Лавріна символізує поділ українців на два табори, який у свій час потрохи вимальовувався ще під час двох Майданів, вилився в українсько-російську війну і триває досі.
У серіалі також зачіпається проблема ролі жінки в сучасній Україні, зокрема у селі. Чого тільки вартує фраза мами сімейства Марійки Кайдашихи про те, що вона якось ніколи не думала, чого хотіла для себе, бо її так ніхто не навчив. Або коли Омелько Кайдаш сказав про свою невістку Мелашку (Дарина Федина), яка покинула його сина, щось на зразок: це жінка, хіба вона соображає, що хоче. Коли живеш у великому місті, де більшість жінок тепер роблять успішні кар’єри, мають великі можливості, нічим не поступаються чоловікам, забуваєш, що у маленьких селах в Україні досі на роль жінки часто дивляться дуже стереотипно, зверхньо, за принципом «вибір без вибору». «Спіймати Кайдаша» про це нагадує.
Тут немає жодного однозначного персонажа, немає стовідсотково добрих і поганих, кожен герой – це цілий букет рис, емоцій, мотивацій. Один із наскрізних символів серіалу вдало підмітила у себе у відгуку про серіал на Фейсбуці науковиця, журналістка Ольга Ткаченко: «Найголовнішим символом для мене став Омелько Кайдаш. Глядач побачить у ньому символ якоїсь вічності та мудрості – він сто разів був на грані смерті, однак постійно вивертався, як суха грушка, яку хочуть зрубати, але вона все вислизає з-під сокири. Попри своє пияцтво – саме від Омелька ми чуємо, не часто звісно, але певну життєву мудрість. А його численні повернення до життя зробили його символом відродження, дива, надії». І справді, символ грушки, що росте у дворі, довгий час не родить і яку хоче зрубати Мотря, є наскрізним у серіалі. Зрештою грушка починає давати плоди, а голова родини Омелько (Віктор Жданов) і собі вкотре повертається до життя. Може, дійсно, як і наша країна – то занепадає, то відроджується. Думаю, також символічним і невипадковим є те, що події повісті «Кайдашева сім’я» розгортаються декілька років після скасування кріпацтва, а сюжет «Спіймати Кайдаша» бере свій початок у 2005 році, рік опісля Помаранчевої революції, яка також стала своєрідним звільненням українського народу від небажаної влади і відвоюванням своїх прав і свобод.
Робота команди, увага до деталей
Відчувається, що над серіалом уважно працювали. Більшість деталей продумані до дрібниць. Від російської попси, яку слухають на «мєсних» дискотеках, і до спортивних штанів, вдягнених під мешти головними героями. У «Спіймати Кайдаша» ви не побачите ідеальної картинки, ви побачите живу і правдиву, не завжди милу та приємну нашому смаку реальність. З впевненістю можу сказати, протягом перегляду се- ріалу я багато сміялась, але і плакала також не раз. Мені здається, культурний продукт добрий, коли викликає багато різних емоцій. «Спіймати Кайдаша» однозначно викликає.
Сценаристкою та шоуранеркою1 с еріалу є у країнська драматургиня, режисерка, сценаристка, кураторка Наталка Ворожбит. У її творчому резюме багато п’єс, сценаріїв для фільмів та серіалів. Останні відомі роботи, що мали багато схвальних відгуків, – це «Кіборги» (2017) та «Дике поле» (2018). Разом із режисером Олександром Тіменком та іншими учасниками творчої команди сценаристці вдалося створити кінопродукт, на який, як виявилось, українські глядачі довго чекали. На що саме чекали? На мій погляд, на щось своє, знайоме, рідне, гротескне до кольок в животі і сумне до сліз. У одному з інтерв’ю Антоніна Хижняк (Мотря) розповіла, що великою запорукою гарного результату було те, що на знімальному майданчику панувала дуже вільна, творча атмосфера, яка давала акторам розкриватись і креативно втілюватись у своїх персонажів. Можливо, власне це також створило ефект тої природності та натуральності, яку ми бачимо в серіалі.
«Спіймати Кайдаша» – це розповідь про людські відносини звичайних людей у невеликому спільному просторі. Події в ньому розвиваються динамічно. Гарному враженню сприяють чудові краєвиди природи і вдала музика (зокрема частиною саундтреку виступає чудова «ДахаБраха»).
Щоправда, на мою суб’єктивну думку, останні декілька серій трохи вибиваються із загального ритму серіалу. Наче починає «мигати» перед очима прискорений варіант подій та пов’язаних з ними емоцій. Можливо, варто було зняти більше серій. Заключна частина видається загалом найслабшою, не до кінця розкритою, вона програє на фоні всього серіалу. Ймовірно, творці «Спіймати Кайдаша» зробили відкритим фінал, бо планують продовження?
Отож, якщо ви втомились від серіалів з «Нетфліксу» чи скандинавських детективів або просто хочете чогось «свіженького», перемкніться на щось максимально близьке і просте, що так насправді може розповісти вам багато цікавого, не лише загалом про український менталітет, але й про вас самих. ■
«Спіймати Кайдаша», мінісеріал (12 серій), комедія, драма. Режисер: Олександр Тіменко, сценаристка, шоуранерка: Наталка Ворожбит. У головних ролях: Віктор Жданов, Ірина Мак, Тарас Цимбалюк, Григорій Бакланов, Антоніна Хижняк, Дарина Федина, Юлія Врублевська. Прем’єра на українському телебаченні: 2 березня 2020 року.
Фото-колаж з Вікіпедії серіалу
1. Шоуранер (англ. Showrunner) — термін у американському телебаченні, що українською означає виконавчий продюсер, який відповідає за основний напрямок і розвиток проєкту. Шоуранер зазвичай поєднує обов’язки сценариста, виконавчого продюсера і редактора сценаріїв.
21.12.2024
Валерія Гуржий ■ УКРАЇНА ■ №45, 2024-11-10 Під час повітряної тривоги в Україні зупиняється більшість масових заходів, лекцій та уроків у навчальних закладах. Хтось...
23.09.2024
Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №29, 2024-07-21 «Я, Побєда і Берлін» – кінокомедія, дорожній, пригодницький фільм. Режисерка: Ольга Ряшина. Сценарій: Олексій Комаровський,...
05.02.2024
Марина Однорог ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №3, 2024-01-21 «Ля Палісіада» – пострадянський нуар. Режисер: Філіп Сотниченко, сценарист: Філіп Сотниченко за участі Аліни Панасенко....
25.01.2024
Анна Руссу ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №2, 2024-01-14 «Люксембург, Люксембург» – трагікомедія. Режисер і сценарист – Антоніо Лукіч. У головних ролях: Раміл Насіров...