Валерій Майданюк ■ УКРАЇНА ■ №37, 2012-09-09
Одна з популярних українських партій – «Удар» Віталія Кличка – оприлюднила свій список претендентів до Верховної Ради. Політична сила Кличка є, можливо, єдиною з усіх українських партій, яка не встигла до цього часу себе заплямувати політичними скандалами, корупцією та ідейною продажністю. В. Кличко – єдиний з українських політиків, що свій фінансовий капітал здобув у чесній боротьбі й не є причетний до розкрадання державних коштів.
Цей факт якісно виділяє його з-поміж інших постатей українського політичного олімпу. Кличко – людина, яка довгий час жила за кордоном, звикла до цивілізованих правил гри і зможе оновити політичний дискурс над Дніпром європейськими трендами. Саме такої думки про Кличка дотримується більшість ук-раїнців, зокрема тих, хто готовий віддати свій голос на жовтневих виборах. Водночас, список кандидатів від «Удару» дає можливість громадянам оцінити не лише бренд першої особи партії, але й команду В. Кличка, яка представлятиме інтереси виборців у законодавчому органі. Адже саме партії лідерського типу, якими є БЮТ, «Фронт змін» та «Удар», мають найбільшу ймовірність продукування так званих «тушок» (перебіжчиків з інших парламентських фракцій – ред.), і винні в цьому насамперед самі виборці, оскільки при голосуванні дивляться лише на прізвище першого кандидата в партійному списку.
Список претендентів від партії «Удар» – достатньо цікавий, характеризується значним діапазоном як ідеологічної варіантності політичних орієнтацій кандидатів, так і різноманітного політичного досвіду в різних, часто протилежних політичних силах. Очевидно, що внаслідок несформованості реґіональних партійних структур «Удару» та слабкого зв’язку лідера з місцевими активами, список кандидатів формувався спонтанно, унаслідок неформальних домовленостей із зацікавленими особами в реґіонах, оскільки якийсь єдиний ідеологічний вектор тут прослідкувати важко. У списку В. Кличка опинилися і українські націоналісти, і соціалісти, і колишні нашоукраїнці та реґіонали.
Так, на Львівщині до лав «Удару» ввійшов відомий журналіст, нашоукраїнець з багаторічним стажем Олесь Старовойт, який, покинувши свою партію, наступного дня вже опинився у виборчому списку іншої політичної сили. Очевидно, що високий рівень політичної мобільності та вміння лавірувати високо цінують в сьогоднішньому українському парламенті, особливо група «Реформи заради майбутнього». Ще одним кандидатом від Львівщини став популярний тележурналіст Дмитро Добродомов, якому приписують залежність від близького до Партії реґіонів олігарха Петра Димінського. А сам телеканал «ЗіК», що його контролює Димінський, найчастіше «пресує» саме опозиційні сили, а не представників провладної фракції.
Присутній у партійному списку й колишній міністр палива та енергетики Іван Плачков, який був близьким соратником Віктора Ющенка, а сьогодні очолює наглядову раду «Київенерго», – підприємство, яким володіє знаний олігарх Ринат Ахметов. Очевидно, що працю й політичну діяльність у парламенті І. Плачкову доведеться кориґувати в інтересах свого донецького шефа. З-поміж впливових чиновників та представників бізнес-еліти в «ударівських» рядах йде екс-заступник міністра охорони здоров’я уряду Юлії Тимошенко Василь Лазоришенець, який займав цей пост у період корупційно-скандального «свинячого грипу», а також колишній зять Володимира Литвина, одіозний (неприємний – ред.) бізнесмен Дмитро Крейнін. З’явилася в партійному списку знаменитого боксера й фахово маловідома, але розрекламована журналістка Рена Назарова – дружина неоднозначно оцінюваного політика й бізнесмена Юрія Збітнєва, колишнього народного депутата, члена медведчуківської СДПУ(о) [колись прокучмівська, а нині явно пропутінська партія в Україні – ред.] та технічного кандидата проти Віктора Ющенка на виборах 2004 р.
Незважаючи на задекларований Кличком курс на ліберальні реформи (на зразок Грузії), у його партійному списку присутні й колишні активісти Соціалістичної партії, як наприклад проросійськи налаштований Євген Філіндаш, що недавно критикував ліберальні принципи ринкової економіки та передбачав швидкий колапс світовому лібералізмові. Поруч із соціалістами у списку «Удару» висуваються націоналісти, зокрема від Івано-Франківщини піде колишній член Конґресу українських націоналістів, син дисидента Євген Гірник. У списку знайшлося місце й для чинних нардепів – колишнього самооборонівця, а потім члена партії Віктора Балоги Кирила Куликова, колишнього нашоукраїнця та водночас соратника реґіоналів Кирила Поліщука. Яким чином ця різнобарвна команда голосуватиме в парламенті, наприклад, щодо проблем захисту української мови чи державного статусу російської, відносно питань української історії та культури, не кажучи вже про національну безпеку та зовнішньополітичні орієнтації? Не виключено, що це відбуватиметься в стилі а la «лебідь, рак і щука», як це бачимо на прикладі Блоку Литвина, який є класичним бізнес-клубом без жодної ідеології.
Отож, список претендентів від Кличка – достатньо строкатий, він скоріше відображає сукупність депутатських амбіцій реґіональних бізнесменів та чиновників-аутсайдерів, аніж команду демократичних реформаторів. Проте цей список бажаючих стати олігархами насправді відображає плачевний стан українського бізнесу та політикуму: у державі, яка віддана на розграбування та побори олігархів, силових служб і чиновників, вести власний бізнес без політичного «даху» неможливо. Як і неможливо створити чесний бізнес у країні, де чиновник вдень – начальник адміністрації чи управління, а вночі – «пахан» (іронічно можновладець – ред.) та «смотрящий», який перерозподіляє хабарі й побори. І він теж є заручником ситуації, адже левову частку потрібно реґулярно віддавати вищому керівництву – як плату за перебування на посаді. Так у країні сформувалася політична й економічна еліта, що відмовилася працювати за копійки в селі чи на шахті, проте не змогла залишитися морально незаплямованою та безгрішною. Саме цим людям і потрібні зміни, насамперед власного матеріального становища: тому бренд світового спортсмена вони готові обмінювати на допомогу та фінансові ресурси для молодої політичної партії, якій потрібна опора в реґіонах.
Проте, як декларує сам В. Кличко, цей список не остаточний, а є скоріше своєрідним «праймеріз» (тип голосування, коли від партії обирається один кандидат, щоб кандидати від однієї партії не відбирали один в одного голосів на основних виборах, оскільки їхній електорат, як правило, близький – ред.). Кожний кандидат має пройти люстрацію громадянського руху «Чесно», який добиратиме кандидатів за такими принципами добропорядності, як: брак фактів порушення прав людини, незмінність політичної позиції стосовно зобов’язань перед виборцями, непричетність до корупційних дій, прозорість задекларованих доходів та видатків. Кількість відхилених одіозних кандидатур з цього списку стане тестом на демократичність і прозорість внутрішньопартійних процесів «Удару». Хочеться вірити задекларованому гаслу В. Кличка: «Політика може бути щирою!» Проте чи зможе В. Кличко це втілити в життя? ■
