03.10.2024
Мрія про Київ, пошук себе і обвуглені стіни рідного дому
Христина Заник ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №31, 2024-08-04 Оксана Шаварська, «Рисочка». Видавництво «Книголав», 2024. – 204 с. Оксана Шаварська у своєму романі «Рисочка»...
Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №10, 2023-03-12
В Європейському центрі солідарності в Ґданську 24 лютого відбулася перша презентація книжки «Сплетіння. Про українців з Польщі», в якій публіцистка Іза Хруслінська розмовляє з колишнім головою Об’єднання українців у Польщі Петром Тимою.
У презентації, яку вів журналіст Едвін Бендик, крім авторів, узяли участь діяч антикомуністичної опозиції Богдан Борусевич та історик Ігор Галагіда. Відкриваючи зустріч, Едвін Бендик зауважив, що навіть за демократичної Польщі, коли відбувалися такі події, як протести в Україні, чомусь публічне телебачення показувало антиукраїнські стрічки на зразок «Луна в Беcкидах». Це добре показує силу стереотипного підходу до українців. Книжка «Сплетіння» вписується в русло його роззброєння, причому автори зосереджують увагу на українцях, які від поколінь проживають на території сучасної Польщі. Публікація становить також ще один доказ того, що однонаціональної Польщі ніколи не було та її не вдалося створити польським комуністам. Зображений у книжці досвід Петра Тими, передані батьком цінності, навчання в українській школі й потім у Ґданському університеті та подібні долі інших тогочасних молодих українців, а також загалом середовища нацменшин показують, що національно однорідна Польща просто не була чимось природнім.
Іза Хруслінська пояснила, що стимулом до написання книжки було те, що польський уряд у 2017 р. вперше від початку демократичних перетворень у державі відомвився підтримати вшанування роковин акції «Вісла» і навть здійснив атаки особисто на Петра Тиму як голову ОУП. Авторка підркеслила, що праця над книжкою почалася до агресії росії та тривала незалежно від відповідних подій, але це не означає, що тема сучасної України й війни не з’являється. У публікації Петро Тима тлумачить, чим для українців з Польщі було 24 лютого 2022 р. «У центрі цієї книжки, за моїм задумом, не були українці з України: мігранти та втікачі від війни. Водночас хочу зауважити, що Україною професійно займаюсь від 1996 р. Особливо завдяки покійному вже колишньому голові ОУП Миронові Кертичаку, але й Петрові Тимі, я відкрила для себе світ українців у Польщі. Це означало для мене пізнати світ болісного минулого, біолісної дійсності Народної Польщі, викликів 1989 р., особистих історій, але також, особливо піля 2015 р., ситуації, коли українців з Польщі робили заручниками історії, а польська влада та націоналістичні й популістичні середовища робили їм низку необґрунтованих закидів», – говорила Іза Хруслінська. Вона підкреслила, що книжка становить спробу передати те, що у Польщі залишається маловідомим про місцевих українців. До того ж, як зауважила авторка, багато поляків досі не усвідомлюють собі, ким насправді є представники нацменшин. Характерним для цього явища є часте запитання про момент приїзду з України, коли хтось говорить українською мовою.
Підчас розмови Петро Тима розповів також про становлення національної ідентичності та громадсько-політичної позиції, скерованої на польсько-українське зближення в роки Народної Польщі й момент демократичних перетворень. Елемнти, які в його випадку створили основу для такої активності, – це насамперед сильний антикомунізм батька, який 8 років відсидів у радянських таборах, та навчання в українському ліцеї в Лігниці. «Наші старші колеги привозили нам у школу підпільну літературу, проводили уроки історії тощо. Завдяки ним уже в середній школі ми були свідомі процесів, які відбувались у державі», – говорив Петро Тима.
За задумом влади, лігницька школа мала поширювати соціалістичні цінності серед молодих українців, але, оскільки так не сталося, почались переслідування. «Те, що школа пішла в іншому напрямі, було заслугою неймовірних і харазматичних учителів, вихідців з української громади», – говорив Петро Тима, згадуючи прізвища директорки Ірини Снігур та вчителя Івана Співака. Вони усвідомлювали свою місію, але також вміли багатьом поколінням учнів прищепити щось, що було в ПНР заборонене – пам’ять і свідомість того, звідки ти і ким ти є. Природно, що школа була також кузнею еліт для громади – священників, єпископів, професійних істориків, депутатів чи громадських активістів. «Це була школа, яка мала дозволити нам протриматись, і вона виконала свою роль», – зауважив Петро Тима. За нагоди він зазначив, що нині це вже зовсім інша установа, яка гуртує не так представників нацменшини, як громадян України, які становлять більшість її учнів.
Другим важливим етапом формування було навчання на історичному факультеті в Ґданському університеті. Там теж брав участь в ініціативах українських студентів, яких знав ще від навчання в ліцеї. «Український молодіжний ярмарок у 1980 р. – це був ярмарок вільних українців, які відчули солідарність та зміни», – зазначав Петро Тима. Виступи кабаре, концерти й уся атмосфера цього заходу були такими, як під час багатьох ініціатив, що відбувалися у час «карнавалу Cолідарності». Ґданськ – це теж була мережа людей, зокрема українців, які не погоджувалися на радянську дійсність, але не хотіли також емігрувати, що було б вигідно для влади. Крім того, після запровадження воєнного стану значна частина осіб: молодих людей, студентів, університетських викладачів – усе-тики виїхала, зокрема до Канади, не бачачи в Польщі перспективи для себе. Це явище позначилося на пізнішому складі громади, оскільки вона втратила багатьох активних і свідомих людей.
«Ми, хто залишився, зробили це не для того, щоб чекати на розвиток подій, але активно брати в них участь», – зауважив Петро Тима.
Тим часом Богдан Борусевич наголосив, що він і тодішня опозиція були свідомі того, що співпраця з Українлю становить основу майбутнього Польщі й що українська нацменшина виконує в цьому важливу роль: «Співпрацю з Україною розглядали з розумінням того, що коли вона не обере бік Заходу, то росія поглине її назад, перетворюючи на ворога. Це було питання навіть не симпатії, а політичного аналізу», – відзначав Богдан Борусевич. Так він пояснював контакти з українською меншиною й загалом присутність у колі людей, які дбали про польсько-українське зближення та те, щоб Україна й Польща йшли в одному напрямі.
Ще один з учасників дискусії історик Ігор Галагіда зауважив, що без свідка історії, яким є Петро Тима, важко уявити собі нині історичну публікацію про долю української нацменшини в часи комуністичної Польщі, діяльність опозиції і демократичні перетворення. У книжці «Сплетіння» широко обговорено й проблему пропрацювання травми акції «Вісла», яка донині впливає на українську громаду. Ігор Галагіда зауважив, що один з можливих способів – засередитись під час обговорень на жертвах, а не, як це має місце досі, на злочинцях. «Якщо в майбутньому маємо говорити про минуле, то перш за все ми повинні пропрацювати травму жертв. Щоб це зробити, мусимо хоча б дізнатися їхні прізвища і вшанувати память», – говорив історик. Він пропонував полишити постійні розмови про те, хто, як і коли почав конфлікт, щоб було спершу, як виглядали справи в міжвоєнний чаc, бо для цього є професійні історики. У суспільній дискусії щодо таких питань на першому місці мають бути жертви.
Під час презентації про взаємодію й спільні ініціативи з Петром Тимою, що їх висвітлено в книжці, говорили опозиційні активісти з часів ПНР Ґжеґож Ноцонь та Кшиштоф Фігель, а також колишній консул України в Ґданську Лев Захарчишин. Останній завуажив, що контакти з польською «Солідарністю», яким сприяли молоді представники української нацменшини, були натхненням для тогочасних демократичних сил в Україні. Рекомендуючи книжку, Лев Захарчишин сказав: «Уважаю, що це добрий експеримент почати говорити про польсько-українські відносини через призму нацменшини та спільну історію. Тоді краще вдається вловити суть цієї теми. Через емоції, інтелектуальне пропрацювання можемо краще відчути одне одного. Ця книжка є добрим приводом для цього». У дискусії взяв участь також колишній співголова Спільної комісії уряду та нацменшин, представник кашубської громади Артур Яблонський. Він зауважив, що «книжкову розмову» Ізи Хруслінської та Петра Тими варто було б продовжити та обговорити нацменшинну дійсність у Польщі в період після 2000-х років. Артур Яблонський зауважив також, що «Сплетіння» – це книжка про формування свідомого українця та його потребу діалогу з різними національними прошарками польського суспільства, які не вдалося знищити тоталітарній владі.
03.10.2024
Христина Заник ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №31, 2024-08-04 Оксана Шаварська, «Рисочка». Видавництво «Книголав», 2024. – 204 с. Оксана Шаварська у своєму романі «Рисочка»...
07.09.2024
Ігор Горків ■ ПОДІЇ ■ №36, 2024-09-08 Дім – це особливе слово. Воно викликає різні почуття чи спогади. Це може бути щось близьке, тепле,...
09.08.2024
Дарина Попіль ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №27, 2024-07-04 Вікторія Амеліна, «Свідчення». Львів: Видавництво Старого Лева, 2024. – 80 с. Літо – час, здавалось...
05.07.2024
Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №24, 2024-06-16 Хоча від того часу, як пройшла акція «Вісла», минуло вже 77 років, трагедія українців у Польщі не...