Записали Анна Вінницька та Лідія Святківська ■ КУЛЬТУРА ■ 2009-04-12
{mosimage}
До 10-ї річниці смерті Михайла КОВАЛЬСЬКОГО
Присутня 5 квітня на відкритті виставки писанок у Любуському музеї голова Любуського відділу ОУП Стефанія Яворницька внесла пропозицію, аби у Ґожові-Великопольському (подібно, як у Коломиї) заснувати музей писанки. Тим більше, що Ґожів Великопольський співпрацює з ІваноФранківськом і ця пропозиція має шанси на реалізацію. Потрібно тільки, щоб знайшовся хтось із подібною детермінацією, як у Михайла Ковальського, який 37 років тому започаткував у Ґожові-Великопольському конкурс писанок. Сьогоднішнє доброзичливе ставлення міської влади чи осіб, які займають чільні місця в різних інституціях, – це, безсумнівно, заслуга саме М. Ковальського, який тут активно діяв. Проте так було не завжди.
– Пригадується мені, – розповідає один з організаторів конкурсу писанок Мирослав Пецух, – як етнограф Войцех Садовський, який в конкурсній комісії був від самого початку, розказував мені, що спочатку М. Ковальський мав великі проблеми з організацією цього конкурсу. І тільки тому, що був українцем. Однак він завжди доводив до кінця своє діло, навіть тоді, коли на дорозі ставали якісь перепони. Переконував силою арґументів та внутрішньою культурою, а не злістю чи ненавистю, – каже М. Пецух. – Саме завдяки М. Ковальському українці в Ґожові-Великопольському живуть у сприятливій атмосфері, попри те, що їх тут небагато.
Протягом 37-ми років проведення конкурсу були різні періоди. Бувало, що не мали грошей на нагороди та професійне фото. Однак завжди особа М. Ковальського об’єднувала учасників конкурсу. У Ґожові довго працювали на нинішній писанкарський успіх, а сьогодні його святкують у престижних залах Любуського музею разом з місцевою владою (цим разом були присутні, зокрема, заступник президента міста у суспільних справах Зофія Беднаж, начальник відділу культури Управління міста Лідія Пшибилович, заступник голови Ради міста Павел Лещинський, директор Любуського музею Войцех Хопек). Не кожне місто може похвалитися проведенням такого заходу, а цього добився саме М. Ковальський, який переконав, що потрібно зберігати те, що може загинути, оскільки воно становить наше багатство.
Сьогоднішній конкурс збагачений витинанками, натомість представлені тут писанки – це вершина досконалості. Попри те, що писанки робили аматори, вони виглядають, як твори професіоналів. Наскільки популярним стає виконання писанок засвідчує факт, що в цьому конкурсі беруть участь уже чотири покоління однієї родини. Радує, що традиція не гине у комерціалізованому та індустріальному світі сьогодення, а писанкарством займаються теж молоді люди. “Натомість те, що іншість не ділить, а єднає, становить приклад, що на базі різних культур можна творити чудову барвисту дійсність”, – сказала заступник президента міста Зофія Беднаж. Тому у нинішніх спогадах про Михайла Ковальського лейтмотивом є писанка – символ перемоги життя над смертю. (ав)
Здзислав ЛІНКОВСЬКИЙ – директор Ґожівського окружного музею у 1975-2002 рр.
З Михайлом Ковальським я познайомився у середині 70х рр. Він потрапив до мене у зв’язку зі щорічним конкурсом великодніх писанок. Ми цю ідею з задоволенням підтримували. Проведення виставок приносило велику користь для багатокультурного Ґожова, де М. Ковальський завжди дуже рішуче і виразно зазначав українську культуру. Він був стриманий і дуже скромний, з надзвичайно багатим внутрішнім світом. Проте потрібний був ближчий контакт, щоб перед сторонньою людиною це інтелектуальне багатство відкрилося. Людина дуже результативна і рішуча, своїми діями і контактами підтверджував потребу показувати і культивувати цю специфічну галузь народного мистецтва, особливо розвинену в українській культурі, шукав в українській та польській культурах подібні риси. Свідомо вибрав таку ділянку, яку передовсім було можливо реалізувати у ті часи. І безсумнівно у наш час конкурс Ковальського є в цій ділянці тим, що надихає її життям.
Я з великим задоволенням працював із паном Михайлом, бо мені залежало на тому, щоб вести відкритий музей і показати, що польська нація тут не єдина. Ми мали зв’язки з різними меншинами і в тій багатокультурності Михайло Ковальський був надзвичайно важливою і виразною постаттю.
Едвард КОРБАН – колишній директор відділу культури та мистецтва Воєвідського управління тодішнього Ґожівського воєвідства
Познайомився я з Михайлом Ковальським 1975 року. Коли було створене Ґожівське воєвідство, почали ми шукати ориґінальних людей, які могли б внести у справу інтеґрації цього воєвідства нестандартні та небуденні речі. Довго пам’ятатиму першу, дуже довгу, розмову з М. Ковальським. Не знаю, як це сталося, але він повірив мені і переконався до того, що ми робили в тодішньому відділі культури та мистецтва, хоч і мав досить причин, аби не довіряти полякам. Пам’ятаю, як вперше подарував мені писанку та тремтячим голосом переказав запрошення на те, що сьогодні називаємо конкурсом писанок. Тоді ідея конкурсу зроджувалася щойно в його голові і душі та в кількох кошичках. Шкода, що такі чудові люди, як М. Ковальський відходять, однак тішуся, що живуть його ідеї.
Тадеуш ЩУРЕК, д -р археологічних наук
З Михайлом Ковальським я зустрівся під кінець 70-х років з нагоди організованого ним конкурсу писанок – це було його дітище, яке він голубив і розвинув. Згодом наші контакти стали більш особистими. Неохоче розповідав про те, що він пережив, пам’ятаю, що тільки багато років пізніше розповів мені про свої репресії. Він дуже тепло і відкрито ставився до людей, був для мене зразком діяча культури, підходив з великим ентузіазмом до всього, що робив. Я в пана Михайла брав своєрідні наукові лекції: допитувався про лемків, бойків, греко католиків, православних і різниці між ними, а він давав мені виклади і це було для мене як просвітлення. Він був чудовий громадський та культурний діяч, людина вперта, проте й великий ентузіаст. Можна сказати, що був людина-інститут.
Стефанія ЯВОРНИЦЬКА – голова Любуського відділу ОУП
З Михайлом Ковальським я познайомилась у 1972 році. Саме М. Ковальський навчив мене, яким чином можна поєднувати лемківство з українством – Україна завжди було присутня в його лемківстві. Особисто запам’ятала його як людину несамовитої детермінації. Він вірно служив своїм ідеалам. Коли я довідалася, що за свою любов до рідного просидів він 6 років у в’язниці, став для мене ще більшою людиною. В’язниця не зламала його. Коли вийшов з неї, то ще з більшою силою та детермінацією став займатися українськими справами. Конкурс писанок М. Ковальський започаткував саме після виходу з в’язниці. Він зробив дуже багато для того, щоб виселенці почувалися собою. М. Ковальський – це сильна та свідома людина. Для нього найважливішим було, аби зберегти те, що виніс з батьківської хати, для досягнення цієї мети вмів матеріалізувати свої задуми.
Андрій ПІДЛИПЧАК – колишній голова гуртка в Зеленій Горі
Ближче познайомився я з Михайлом Ковальським після його звільнення з в’язниці. Пам’ятаю, що арешт Михайла сильно пережив Стефан Кулик – тоді у нього зробили ревізію. Михайло був настільки активний, що СБ почала переслідувати і завзялася на нього. Після цього арешту воєвідське правління УСКТ в Зеленій Горі перестало діяти. Щойно тоді, як Михайло повернувся з в’язниці і порушив людей, деякі гуртки почали відновлювати свою діяльність. Був я присутній на суді – тоді всі говорили, що Михайла не надто покарають, бо нема за що, однак після наради суддів виявилося, що його покарали дуже жорстоко і набагато гірше, ніж усі сподівалися. Наші люди перелякалися, а деякі діячі покинули Зелену Гору і виїхали в інші сторони Польщі. Михайло був дуже чесною, активною та надзвичайно сумлінною людиною.
Іларій ЯВОРСЬКИЙ – приятель, разом ходили до Вчительської семінарії у Криниці
Михайло Ковальський – це великий патріот. Він вирізнявся від інших великою здібністю і незвичайно великим знанням. Мав дар від Бога, доказом на те є хоц би то, же він у Вчительській семінарії в Криниці здав екстерністично відразу на третій курс. На ув’язненя він ніколи не скаржився, а міг, бо на страшних каторгах, у тяжких в’язницях був, але він був міцний духом. Велика шкода, що так скоро відійшов од нас, він був би нам тераз так потрібний.
Мирослав ПЕЦУХ – д р етнографії, відповідальний за конкурс писанок
Мій вуйко Михайло Ковальский, як його пам’ятам, бив людином барз скромном, чесном, справедливом. Бив авторитетом і провідником – як у нашій родині, так і в нашій громаді, свойом поведінком показував, як нам не пропасти в дичаві. По смерти мого няня то власні вуйко Михав хибаль найбарже вплинув на моє національне формуваня. Робив вшитко, жеби наше не пропало, а його велика культура та непересічни знаня допроваджали, же нерідко наши недруги ставалися нашима прихильниками.
Лідія СВЯТКІВСЬКА – відповідальна за конкурс писанок, дочка Михайла Ковальського
Конкурс писанок – це одна з важливіших справ у моєму житті. Не уявляю собі, аби конкурс можна було запропастити. Ніколи я не говорила з татом про те, що в майбутньому займатимуся конкурсом – він завжди був і так мало бути й надалі. Його раптова й несподівана смерть примусила нас швидко перейняти цю спадщину. Після татової смерті в “НС” публікувалися різні листи, у тому числі й відкритий лист від Всеукраїнської координаційної ради з вивчення і відродження писанкарства в Канаді, у якому згадували тата, як великого популяризатора писанкарства й ентузіаста. У листі також мовилося, що не можна дозволити, аби така велика й благородна справа пропала. Водночас рада запропонувала, аби назвати конкурс іменем Михайла Ковальського. Саме тоді ми прийняли рішення, що конкурс обов’язково треба і далі організувати. У теперішньому комерціалізованому світі саме за посередництвом писанки батьки чи діди мають змогу розмовляти зі своїми дітьми та онуками. Писанка дуже делікатна, її можна легко розбити, так само, як легко можна загубити свою традицію, коли не будемо про неї дбати.
“Наше слово” №16, 19 квітня року {moscomment}
