Тетяна Семаковська ■ УКРАЇНА ■ №36, 2022-09-04

Пенсія для українських пенсіонерів, на жаль, не є тим періодом життя, коли можна безтурботно пити просеко з подругами чи подорожувати світом, як це часто роблять героїні голлівудських фільмів. Радше, вихід на пенсію супроводжується чималим переліком нових проблем, серед яких невисокі соцвиплати, дороге лікування та відсутність цікавого дозвілля. Однак в Україні є декілька організацій, які допомагають літнім людям не відчувати себе самотніми. Крім того, вони надають продуктову допомогу та час від часу організовують цікаве дозвілля. У матеріалі розповідаємо про фонд «Starenki», а також відкриємо секрети, як пенсія може стати яскравішою, якщо поруч є небайдужі люди. Розмова з Варварою Тертичною, співзасновницею та керівницею благодійного фонду.

Як заснували фонд

2014 рік для України ознаменувався Революцією гідності і чітким курсом до європейських цінностей. Водночас, важкі історичні події супроводжувалися складними економічними часами. Фундаторки фонду розповідають, що на вулицях Києва тоді частіше почали з’являтися бабусі та дідусі, які в підземних переходах та на тротуарах намагалися продати набуті за життя цінні пожитки, щоб мати змогу прогодувати себе та заплатити за комунальні послуги. Для багатьох з нас ці речі не несуть великої цінності – горщик з декоративним вазоном, книга, вінтажна блуза чи сережки. Однак для ба та ді (так ніжно у фонді звертаються до своїх підопічних) ці речі і є життя: блуза, яку подарував коханий, книга, що була придбана у юності, – і продавати їх вийшли зовсім не з доброї волі.

– Здебільшого так роблять ті старенькі, які не можуть вижити на свою пенсію, але їм соромно просити гроші чи звертатися по допомогу. Також досить частою картиною були бабусі у супермаркеті чи в аптеці, які рахували копійки, явно вирішуючи, що їм викласти зі своїх і без того напівпустих кошиків – чи їм масло викласти, чи молоко, бо купити зможуть тільки щось одне. На це просто неможливо дивитись без сліз. Якась кількість таких літніх людей була завжди, але Революція гідності і всі ці події змінили кут нашого зору і загострили у молоді чуйність до літніх, – розповідає Варвара Тертична.

Саме у цей період одна з майбутніх співзасновниць фонду Ірина Бараненко почала активно шукати однодумців, щоб допомагати літнім людям. Певний час Ірина мала думку приєднатися до вже діючої організації, однак такої не знайшлося. Тоді дівчина вирішила сама оголосити про свій запит – у соцмережі вона опублікувала пост, де написала про наміри знайти тих, хто б долучився до допомоги людям елегантного віку. 

На здивування Ірини, публікація стала «вірусною». Свою чергою, знайшлися і люди, які зголосилися працювати над спільною ідеєю. В період з 2015 по 2017 рік новостворений проєкт допомагав літнім людям у Києві. «Старенькі» росли і розвивалися, тож згодом була створена команда з п’яти жінок: Надія Демидова, Юлія Фітуні, Варвара Тертична, Анна Верещак та Ірина Бараненко, які вже у лютому 2017 року заснували благодійний фонд. Наразі він забезпечує допомогу стареньким у 18 населених пунктах та великих містах, зокрема у Києві, Львові, Дніпрі, Тернополі, Запоріжжі, Полтаві.

За лаштунками «Стареньких», як працює фонд

Не секрет, що фінансування благодійних фондів та незалежних організацій завжди становило проблему. «Старенькі» не мають меценатів, однак ним може стати кожен охочий. Фонд ґрунтує свої фінанси на донатах: небайдужі українці перераховують кошти на рахунок організації, а вже за них для ба та ді закуповують необхідні продукти. Працівники організації кажуть, що навіть маленькі донати допомагають. Наприклад, улюблені для багатьох бабусь ласощі – це вафлі, які коштують лише 10 гривень, а донат розміром в 50 гривень від 9 людей забезпечить одному старенькому аж 8 кілограмів якісної їжі. 

Однак Варвара Тертична наголошує – фінансування продуктових пакетів не стало для них головною складністю. Натомість, труднощі спіткали у юридичних та організаційних аспектах. Зокрема, спершу було вирішено створити два рахунки: один – на адміністративні витрати, другий – власне, на закупівлю продуктової допомоги. Згодом це створило певні незручності, адже люди надавали перевагу переказувати кошти на другий рахунок (продуктова допомога), тим часом як донатів для адміністративних витрат не вистачало, пригадує співрозмовниця.

– Складно було з нуля грамотно організувати цілісну систему допомоги літнім: механізм, як саме це буде відбуватися. Також для нас була важлива безпека дідусів і бабусь – для цього ми прописали правила і волонтерську згоду. Зокрема, ми не збираємо персональних даних ба і ді, а наші волонтери ніколи не привозять допомогу стареньким без присутності соціальних працівників, – каже Варвара. 

– Ми були активістами – звичайними людьми без досвіду у благодійності, які мають свою основну роботу, життя, сім’ї і кар’єри. До наших підписів під статутом новоствореної благодійної організації ми ставилися дуже серйозно і відчували, що беремо на себе велику відповідальність. Але спершу було безліч питань без відповідей: чи потрібен нам тільки бухгалтер, чи й інші співробітники? Де взяти гроші їм на зарплати? Де взагалі «прописати» фонд, якщо ми не плануємо мати офіс, бо це зайві витрати? Чи прийде до нас із якимись питаннями податкова? Але ми всі, п’ятеро молодих жінок, майже без вагань це зробили – підписали статут. І понеслося. Бо у нас були однодумці і розуміння того, що наша робота дуже потрібна самотнім і незахищеним дідусям і бабусям, про яких, можливо, ніхто, крім нас, не подбає, – продовжує жінка.

Наразі у фонді працює 5 постійних працівників, послуги ще двох спеціалістів надані для організації бізнесом. Крім того, є 4 волонтери, які ведуть певні процеси на щоденній основі, та ще 5-7 волонтерів, включно зі співзасновницями «Стареньких», які долучаються до проєктів у фонді на регулярній основі. 

– Також із нами всі ці роки є десь 20 волонтерів, які регулярно їздять на наші розвезення – разом із соціальними працівниками доставляють бабусям і дідусям розфасовані пакети продуктів. Решта волонтерів розвезень змінні – їх за весь цей час було вже під 1000 людей, – наголошує співфундаторка.

Чаювання для ба та ді

Житлові квартали в Україні будуть неповними без групки бабусь на лавочці. Однак, якщо без жартів, таке дозвілля, на жаль, є лише показником ізольованості та самотності літніх людей. Вони не мають можливості піти на танці, записатися на йогу чи піти в театр. Часто причина цього – низька пенсія, яку дідусі та бабусі витрачають на продукти та ліки. Крім того, наразі в Україні не розвинута ідея цікавого дозвілля для людей у віці, тому лавочка слугує замість театру, танців та багато чого іншого.

 

Варвара ділиться, що разом з командою вони згенерували ідею чаювання для стареньких як легкий спосіб організувати дозвілля. Крім того, на такому заході можна познайомитися з новими людьми, а можливо навіть закохатися чи знайти доброго товариша.

– Не лише низькі пенсії ускладнюють життя стареньких, є й інший невидимий ворог, який багатьом псує старість, – це самотність та соціальна ізольованість. Як сказала одна наша підопічна елегантного віку в Дніпрі: «Ми швидше помремо від самотності, ніж від чогось іншого». Самотність  – це постійна проблема у літніх людей, вона була актуальна і до пандемії. Ми думали: а що би ми могли зробити, щоб не тільки допомогти стареньким продуктами, а і подарувати емоції? А ще – щоб потішити їх спілкуванням: як між собою, так і з молоддю. Бо зазвичай на такі події приїжджають молоді волонтери і роблять якесь дозвілля: музику, читають вірші, проводять лото із подаруночками чи якісь майстер-класи. Зараз бабусі і дідусі самі звертаються із проханням проводити якомога більше таких заходів. Ми завжди проводимо чаювання у приміщенні державної соціальної служби, – розповідають у фонді.

Зазвичай підопічні організації – це люди 65+ років, самотні, які не отримують високих соцвиплат, відповідно не можуть забезпечити повністю свої потреби. На чаювання запрошують стареньких, які мають краще здоров’я, самостійно пересуваються та можуть брати участь у заходах. Зазвичай, під час чаювання бабусі та дідусі слухають музику, беруть участь у конкурсах, ласують смачненьким та просто спілкуються одне з одним.

Одна з найулюбленіших розваг – це гра в лото, коли переможець може отримати подарунок. До слова, презенти приносять всі охочі – це може бути красиво упакована чашка, фартух, цукерки чай чи домашнє печиво. На заходи приходить молодь в ролі волонтерів, і саме спілкування з молодим поколінням є чи не найбільшою радістю для підопічних фонду.

Війна в Україні та трансформації у фонді

Війна в Україні змусила переосмислити багатьох свої цінності та пріоритети. Ми запитали Варвару, що змінилося у їхній праці від початку повномасштабного вторгнення росії.

– Головне, що змінилося: ми почали допомагати літнім ще більшими темпами та обсягами. До війни у нас був план разом із партнерами Карітас-Україна розширити за весну спільну допомогу літнім у регіонах ще на 10 нових міст. І наразі ми вже близькі до його виконання. В нашу цільову аудиторію, звісно, ми додали стареньких, які стали переселенцями через втрату житла чи бойових дій у їхньому регіоні. Також у перші місяці повномасштабного вторгнення ми намагалися усіма наявними ресурсами підтримувати ще і відділення Державної соціальної служби, з якими співпрацюємо. Їм було дуже важко, адже багато соцпрацівників також евакуювалися. В певний момент члени нашої команди долучились до Української волонтерської служби – і розвивають там напрямок допомоги літнім людям, які, може, раніше і не були самотніми, але через війну залишилися самі та опинилися в скруті. Це дуже крутий проєкт, і ми щасливі, що наша багаторічна експертиза у наданні адресної продуктової допомоги старшим дуже знадобилася, – ділиться спогадами Варвара.

Героїня зауважує, що відбулися певні зміни й у команді фонду, адже чималій кількості волонтерів довелося переїжджати у пошуку безпечного місця, після чого вони облаштували допомогу вже на новій локації, або ж координували допомогу стареньким дистанційно. Водночас, такі процеси неабияк зблизили команду, хоча без стресу і вигорання не обійшлося, зізнається Варвара. Саме тому команда постійно в пошуку волонтерів. За короткий час число підопічних зросло від 2,5 до 11 тисяч. Війна змусила працювати фонд більше і докладати надлюдських зусиль, розповідає героїня.

Про плани на майбутнє

В умовах війни важко планувати майбутнє, водночас такі цілі створюють опору у важкі часи та допомагають впевненіше крокувати. Наша героїня також поділилася планами команди на найближчий час. 

– Майбутнє точно у розширенні: волонтерської команди, кількості допомоги та кількості міст і громад, де ми її надаємо, у нових проєктах та співпраці, додаткових способах допомоги літнім. Війна змусила нас по-іншому подивитись на деякі ідеї, які ми раніше не втілювали. На тлі цього всі складнощі виглядають інакше, зараз інша міра речей. Думаю, тепер більша вірогідність, що ми візьмемося за нові напрямки допомоги стареньким. 

Бо очевидно, що становище літніх людей в Україні не тільки не покращиться найближчим часом, а ще й може суттєво погіршитися. Тому благодійному фонду треба рости і розширювати допомогу. Наразі ми працюємо над контактами із іноземними донорами та колабораціями із організаціями схожого профілю. Ми переосмислюємо нашу місію робити старість українців щасливішою – та якою відповідно до неї зараз, за теперішніх обставин, має бути наша допомога. Для цього будемо проводити велике соціологічне дослідження: детальне опитування і наших підопічних стареньких щодо їхніх потреб на сьогодні, соціальних працівників, і переселенців старшого віку, – на такій ноті і завершилася наша розмова з керівницею фонду «Старенькі».

В інтернеті фонд знайти можна на сайті starenki.com.ua.

Поділитися: